Агата Задорожна - Страви сердечні, Агата Задорожна

…і сама не зчулася, як почала готувати. Можливо, лорд Елмор і не снідав зазвичай, але я мала перепросити за вчорашній інцидент. А що може бути кращим вибаченням за смачну їжу? 

Окрім того, були в мене певні уявлення щодо причини, з якої лорд пропускав сніданки. 

Уся кандолінська кухня була для мене не зовсім зрозуміла. Вона була проста, ситна, але водночас така важка, що я взагалі не уявляла, як таке можна їсти на постійній основі. На сніданок – хліб та м’ясо, або ж тістечка і печиво для дам. На обід – птиця і м’ясо, гриби, дуже багато різного хліба й пирогів, риба й дичина, а на вечерю – торти, тістечка, масні пляцки, цукрові пироги і… звісно ж, м’ясо. 

Від такої їжі я б загнулася вже на третій день – певно, тому більшістю людей у Кандоліні так і не харчувалися. Але ось знать… Якщо на столі немає булок семи видів і м’яса усіх тварин, що тільки можна забити у лісі неподалік, тоді господар вважався скнарою, а весь його дім – біднотою. 

Певно, від такого сніданку будь-хто відчує себе не дуже добре з самого рання, тож не дивно, що Елмор його уникав. Але якщо я приготую щось здоровіше, як-от сніданки, які я придумала для “Квітневого присмерку”, тоді це вже буде зовсім інша справа! 

Нашвидкуруч я зав’язала надто великого фартуха й встала за плиту – тобто за вогняний камінь. Продуктів у коморі було небагато, а надто овочів. На холодильних шафах стояли якісь чари, і їжа в них майже не псувалася, але ніхто й не подумав заготувати достатню кількість овочів, фруктів та ягід. Втім, ще трохи там було, тож на перший час вистачить. 

Я застигла перед продуктами. Сири, трохи абрикос та слив… Насіння якоїсь зелені, що проросло прямо у шафі, трохи хрусткого хліба і  прянощі. Страва склалася в голові сама. І хоча зазвичай мені більше подобалося готувати десерти, впоратися із звичайнісіньким сніданком я теж могла без проблем.

Найскладніше було розвести вогонь у печі: хоч у ресторані раніше така й була, але з нею зазвичай возився піцайоло Олесь, а я ж розпалювала її тільки двічі й суто з інтересу, тож зараз це зайняло добрячі пів години. 

Стрілка великого годинника на стіні кухні вже перевалила десяту ранку, тож пізній сніданок лорда Елмора цілком міг перетворитися на ранній обід. Рівно за п’ятнадцять хвилин страва була вже готова: я зняла з вогняного каменя, як тут називали артефакт, що заміняв плиту, сковорідку з абрикосовою харісою. За мідною кришкою печі ховалося деко з запеченими сливами та сиром брі – чи якоюсь його місцевою альтернативою, яка була настільки подібна, що я й не помітила різниці. 

Ножем я зіскребла з верхівки сиру кардамон та розмарин, залишивши тільки запах від них, а не самі спеції. Навколо розклала харісу, додала кілька підпечених шматочків хліба, а тоді прикрасила все мікрозеленню. 

Ідеально. Таке не соромно й лорду нести, і у закладі подавати. 

Страву я виставила на тацю, що знайшлася у куточку кухні, а тоді ще додала до неї чайничок з імбирним чаєм та столове наряддя. Пораділа, що не один рік підпрацьовувала офіціанткою, а тоді легко підхопила усю тацю вільною рукою і рішуче вирушила на пошуки лорда Елмора.