Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Мої обновки!

— Із дитячого магазину?! — здивувався Дмитро.

— Ага! Мій розмір тільки там знайшовся. І можна з чистою совістю викинути ці черевики, які на три розміри більші!

— Такою задоволеною я тебе ще не бачив, — сказав Маркус.

— Угу, мій перший шопінг.

Хлопці застигли здивовано.

— А ви у справі чи в гості?

— У справі. Ти на телефон не відповідала.

— Він розрядився, зараз поставлю заряджатися. Я на замовленні була, ігрову розмальовувала. І одразу пішла покупки робити. А що знову сталося?

— У нас все знов, труп. Але нам потрібно, щоб ти не на мертвяка подивилася, а на те, де його знайшли. У нас у команді кілька перевертнів, усі щось чують, а зрозуміти, що і де не можуть.

— Можна я переодягнуся? — запитала в хлопців — А то в осінніх речах холодно навіть до квартири добігти.

— Потрібно! — сказали вони в один голос.

Одразу розпакувала нове взуття і з любов'ю виставила в рядок. Потім прибрала осінні туфлі та кросівки в шафу в кімнаті. А нові зимові віднесла в коридор. Потім втекла в спальню переодягатися. Вийшла вже в нових джинсах і теплому гольфі та новій кофті.

— Я готова!

Начепила нову чорну шапку на голову і посміхнулася хлопцям.

— Тобі личить, — сказав Діма з усмішкою. — Так і не скажеш, що тобі вісімнадцять.

Я натягнуто посміхнулася, він примружився.

— Потім поговоримо, дещо в тебе запитаю, наодинці.

— А мені не довіряєш? — награно ображено запитав Маркус.

— Ну його я як старшого брата сприймаю, тебе по-іншому. Якщо що потім скажу. Але Діма краще витримає дурні запитання.

— Це точно. У Машки період що і чому. І мільйон запитань на день. Я почуваюся ходячою енциклопедією.

— Може, я знаю відповідь на твоє запитання.

— Можливо. Але тебе посоромлюся запитати. А то потім буде ніяково і по-іншому на мене реагуватимеш.

Поїхали на машині Дмитра. Він зателефонував комусь із колег, сказав, що ми на місці.

— Мені тепер якось соромно, що дозволив одягнути тобі нові речі, — сказав Діма. — Ми зараз під землю поліземо. Попрошу компенсувати тобі.

— Угу, буде привід ще раз сходити в дитячий магазин, за обновками. Невже я така мілка?

— Так, — сказали мені в один голос.

— На підлітка схожа, — сказав Діма задумливо. — Гаразд лізь за мною.

Ми сходами спустилися в колектор. Куртку я попередньо залишила в машині. А то б у ній було не зручно, вона довга, майже до щиколоток. Коли спустилися, зняла окуляри й озирнулася.

— Ну хоч не смердить.

— Кому як, — сказав Маркус.

— Я маю на увазі каналізацію. Куди далі?

Маркус пішов уперед. Через кілька хвилин зупинився.

— Тут знайшли останки, хлопці перевіряли об'єкт і знайшли давно зниклого. Криміналісти кажуть, його обгризли щури.

— Чую скепсис.

— Великі щури.

— Побачу щура, буду в тебе на руках сидіти, — одразу попередила Маркуса.

Він досить усміхнувся. А я озирнувшись стала ближче до чоловіка. У мене починала підніматися легка паніка. Я щось бачила і не могла зрозуміти як це можливо.

— М-да, охоче вірю, що його обгризли, і явно не щури. Можна на ручки?

Він охоче взяв на руки і погладив по п'ятій точці. Я ногами обняла його за торс, а руками за шию. Маркус вилаявся і зашипів від болю. Йому щось стрибнуло на спину. Я поклала руку на спину і намацала щось хутряне. Розміром більше за кішку. І воно трималося явно кігтями за спину. А моя рука була в істоти на спинці. Знайшла загривок і як кішку схопила за нього. Притому взяла міцно. Істота відчепилася від спини. Але коли я її прибрала і відвела руку вбік ледь пальці не розтиснула. Але потім швидко взяла себе в руки і сильніше стиснула руку з загривком чогось ікластого. При цьому нагадує плюшеву іграшку. Велика морда як у кішки, та й тіло теж як у кішки, тільки ось паща велика і зуби дрібні трикутні. А ще кігті пару сантиметрів завдовжки.