Vasyl Shyrman - Магія Часу: Ключі іншої реальності. Книга друга, Vasyl Shyrman

Розділ 10. Сумніви та страхи

Коли МАГА починають долати сумніви та страхи,
він думає про свою смерть.
Думка про смерть — єдине,
що здатне загартувати наш дух.
Карлос Кастанеда, Колесо часу

Хочу сказати зі свого досвіду: коли я став більш розміреним, спокійним, продуманим перед тим, як здійснювати якісь дії, коли я почав збирати інформацію, мої дії та рішення перестали бути дурницями. Я не можу сказати, що зовсім перестав робити дурниці — ситуації різні, але наслідків дурниць, які не можна було передбачити, стало менше. Я завжди задумуюсь і ставлю собі питання: "А що буде далі? До чого це призведе? Чи зможу я, почавши, закінчити?» Ось це ключові питання. Тому краще не починати, якщо я не впевнений, що можу завершити. Такі життєві принципи з'явилися у мене, як у мага.

Я вважаю, що Кастанеда, а також Дон Хуан, який говорив йому про ці прекрасні речі, мали на увазі саме цей принцип — принцип прийняття рішень, або виведення свого способу життя на максимально ефективний рівень. Коли мага починають долати сумніви і страхи, він думає про свою смерть. Думка про смерть — єдине, що може загартувати наш дух. Це звучить дивно, адже більшість людей бояться смерті.

Дозвольте поставити вам питання, яке змусить переглянути своє життя зовсім по-іншому. Існує така чудова фраза: "Смерть радить». Чому? Коли маги говорять про це, вони нагадують собі, що не безсмертні, що у них не так багато часу, що смерть може прийти в будь-який момент. З ними може трапитися все що завгодно. Навіть якщо вони знають свій день і годину, хоча знати день своєї смерті абсолютно неможливо. Можна лише припускати, але ця смерть завжди буде несподіваною. Ми ніколи не зможемо підготуватися до дня, коли помремо. Скільки б разів ми не приходили в це втілення, вихід з тіла завжди буде саме таким — ми завжди будемо неготовими до цього, завжди розгубленими. Чому? Тому що ми не очікуємо, не думаємо, що помремо, що ми безсмертні, що це може статися з ким завгодно, тільки не з нами.

А як це може допомогти магу? Це допомагає йому по-іншому дивитися на життя. Коли виникають страхи, коли з'являються сумніви, варто пам'ятати, що ми смертні, що одного разу це все закінчиться, що у будь-який момент смерть може постукати і сказати: "Все». Коли ми починаємо свої справи, ми можемо їх і не завершити. Коли ми, наприклад, відмовляємо собі у чомусь або біжимо вперед. Адже основна маса страхів, більш ніж половина страхів, якщо не всі, пов’язані зі страхом майбутнього: "Що буде?». Зараз така ситуація, що ж буде далі? І ось це накриває людину настільки, що вона перестає думати. Вона думає, що рішення немає і настає відчай. Відчай з'являється через що? Через те, що вона безсила перед обставинами.

Ось якраз маг, воїн, він починає думати про смерть. Ці страхи стають нічим у порівнянні з днем кончини, з тим, що завтра може не бути. Можливо, ми живемо тільки сьогодні, адже завтра ми можемо вже не жити. При цьому ставлення мага до смерті таке, що ми вже багато разів приходили в це втілення. Але річ у тім, що щоразу, коли ми втілюємося, запечатаною пам’яттю, її доводиться розпечатувати. І десь тільки у 50 років ми починаємо розпаковувати свою пам'ять свідомості. Можливо, хтось раніше, але все одно нам потрібно пройти якийсь етап, щоб згадати. А це теж витрата часу. Це коли ти вже згадав, коли починаєш розуміти — все, тобі потрібно йти. Ти йдеш, а в тебе знову нерозв'язані питання.

Тому, усвідомлюючи, що у будь-який момент можемо померти, ми починаємо насолоджуватися цим життям. Подивіться на приклади людей, яких лікарі відправляють додому з діагнозом: "Все, вам два місяці». Наприклад, з якоюсь раковою пухлиною, або ще щось…

Люди, які потрапляють у таку ситуацію, часто відзначають: "Ну що, все одно, я помру. Я не можу це змінити, не можу виправити. Якщо сказали, що помру, то хай буде так». І тут вони починають жити ефективно. Є безліч випадків, коли люди, фактично проговорені до смерті лікарями, жили набагато довше. Але їхнє життя стало найбільш насиченим, яскравим і найкращим у порівнянні з усіма прожитими роками до цього. А деякі просто почали жити на повну — просто відпустили все, простили себе і перестали звинувачувати.

Тому що рак — це звинувачення, це сигнал. Людина хворіє на рак, коли в неї є сильне почуття провини або коли вона тримає сильну образу на інших. Власне, образа і почуття провини є передумовою для розвитку раку. Якась екологія, погана вода, куріння — це все другорядні причини. Головна річ — це почуття провини. Якщо ти п’єш, не відчувай провини; якщо куриш, не звинувачуй себе і не тримай образу на інших. Люди не варті того, щоб на них ображатися. Вони люди і залишаться людьми. Хтось буде розвиватися, а хтось — ні. Йому доведеться знову і знову приходити в це втілення, щоб одного разу прийти до себе або згадати.

Прийшов час — і ви нічого не можете змінити. Ви не можете змусити людей стати духовними. Деякі навіть не розуміють, що це таке. Вони живуть потребами плоті і ви нічого не можете змінити. Вони все одно помруть, живучи як безсмертні, але дуже сильно боячись смерті. Тому, коли маг думає про смерть, ця думка є єдиною, що може загартувати його дух. Думка про смерть, не впадаючи у відчай, а розуміючи, що смерть — це те, що може статися з будь-ким у будь-який момент, дарує безцінний дар. Безцінне усвідомлення життя.

Ви починаєте жити інакше, починаєте цінувати кожну хвилину, насолоджуватися життям, не поспішати. Парадокс часу полягає у тому, що якщо ми спішимо, то час минає швидше. А якщо ми не поспішаємо, займаємось справами, то час тече повільніше. На додаток, він дає можливість все зробити спокійно і ви встигаєте насолодитися природою, поглянути на небо, птахів, навколишнє середовище і виконати певні справи.

Тому не поспішати — це також принцип, що подовжує життя. Зверніть увагу, всі довгожителі живуть розміреним, неспішним, спокійним життям. Вони можуть сказати: "Ось, він дихає свіжим повітрям, їсть натуральну їжу». Але це не показник. Показник — це неспішне, безтурботне, спокійне життя. Це люди, які близькі до магів. Вони живуть так, ніби знають: "Ми все одно помремо. Чому б не насолодитися цими хвилинами? Чому б не зробити життя насиченим?”.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍