Сельма Лагерлеф - Морбакка, Сельма Лагерлеф

Іноді запитувала нареченого, коли ж вони одружаться, а він завжди мав якусь відмовку. Спершу казав, що треба зачекати, доки він заробить достатньо грошей, щоб викупити Морбакку в її співспадкоємців. Іншого разу пояснював, що повинен допомогти своїм братам, які навчалися в Лунді, або ж відкладав одруження, доки йому, можливо, пощастить отримати посаду полкового писаря. Усе відкладав і відкладав. То писанини купа, то поїздок багато.

Урешті-решт, уже ніхто, окрім самої мамзель Ліси Майї, не вірив, що вони коли-небудь візьмуть шлюб. І це було дуже недобре, бо молоді панове з Емтервіка й Сюнне зачастили в Морбакку свататися. Ліса Майя давала їм зрозуміти, що шансів вони не мають, але декотрі виявилися такими наполегливими, що однаково приїжджали, а коли вона заборонила їм з’являтися на хуторі, чатували на неї на узліссі, чекаючи, доки дівчина проїжджатиме тим шляхом.

Усе погане, що знали про Даніеля Лаґерльофа, обов’язково їй розповідали. То казали, що він злигався з покидьками й п’яницями, які нишпорили по околицях і спустошували сусідні садиби, жахаючи добропорядних господарів, то доносили, ніби він волочиться лісами, мов дикий звір.

Дехто дошкульно шпигав її, мовляв, управитель Лаґерльоф уже отримав посаду писаря, то міг би й одружитися з нею, якщо вона йому ще не надокучила. Інші лякали чутками, ніби він упадає за донькою отого Фінна-Еріка, який найбагатший на всю країну.

Жодні плітки анітрохи не зачіпали Лісу Майю, вона вірила в передбачення, яке їй одного разу наснилося.

Та якось до неї дійшли чутки, що її наречений начеб сказав: якби він звільнився від заручин, то поїхав би в чужі краї, щоб по-справжньому навчитися грати на скрипці.

Ось ця звістка вразила її найбільше, і вона пішла поговорити з Цибатим Бенґтом.

— Слухай, Бенґте! Візьми бричку й поїдь в Чюмсберґ за полковим писарем. Скажи, що я хочу з ним поговорити.

— Та я можу поїхати, — ​відповів Бенґт. — ​Але як маю вчинити, якщо він не погодиться?

— Скажи, що тобі заборонено повертатися без нього.

І Цибатий Бенґт поїхав.

До Чюмсберґа день їзди, тож Бенґт повернувся додому аж надвечір наступного дня і таки привіз полкового писаря.

Мамзель Ліса Майя, як завжди, сердечно його прийняла. Запросила у вітальню, посадила на канапу, щоб відпочив після важкої дороги, сказала, що миттю накриє стіл для вечері, бо ж він напевно голодний.

Даніель Лаґерльоф неспокійно міряв кроками кімнату, мав нетерплячий і похмурий вигляд. Здавалося, тільки й чекав слушної нагоди, щоб чкурнути геть.

Коли вони вдвох сіли вечеряти, Ліса Майя звернулася до нього — ​тієї ж миті, як економка ввійшла зі стравами, ніби її чекала — ​і запитала, чи правда, що він хотів би розірвати заручини.

— О, так! — ​так само похмуро відповів Даніель.

Йому справді цього хочеться, Ліса Майя давно мала б здогадатися.

Дівчина враз спалахнула рум’янцем і сказала, що не запитувала про це раніше, бо твердо вірила: вони створені одне для одного.

Даніель криво всміхнувся, запитав, що вона має на увазі.

Ліса Майя почервоніла ще більше й розповіла, як спекла під Новий рік сонний млинець, а потім побачила уві сні його та його батька, і переповіла, що їй сказав батько.

Даніель Лаґерльоф відклав ніж та виделку й спантеличено глянув на неї.

— Ти все вигадала, — ​буркнув він.

— Можеш запитати Майю Персдоттер, як я відразу тебе впізнала, назвала твоє ім’я, а ти ще й з саней не встиг встати. Тоді, коли вперше приїхав у Морбакку, щоб купити сіна, — ​відповіла Ліса Майя, обернувшись до економки, яка саме ставила на стіл вечерю.

— Чому ти раніше про це не розповідала?

— Та й сам розумієш… Нічим не хотіла тебе прив’язувати, хотіла, щоб ти сам мене забажав.

Даніель замовк. Вочевидь, почуте його схвилювало.

— Ти могла б описати того чоловіка зі свого сну, який назвався пробстом Лаґерльофом з Арвіки?

— Звісно!

І Ліса Майя розповіла, яким той був на вигляд. Напевно, схожість була такою разючою, що ошелешений син аж підхопився з-за столу.

— Мій батько помер того року, коли ти народилася на світ! — ​скрикнув він. — ​Хоча й могла про нього чути.

— Я ніколи не бачила нікого з Лаґерльофів, не чула ні про тебе, ні про твого батька. Запитай Майю Персдоттер, — ​он вона стоїть біля тебе, — ​чи не чула мої численні розповіді про той сон!

Даніель став перед Лісою Майєю.

— Якби ж я міг повірити!

Він пройшовся вітальнею і знову зупинився перед нею.

— Це ж означає, що мій любий батько визначив мою долю!

Що на це відповіла мамзель Ліса Майя, економка не дізналася, бо збагнула, що їй час вийти з кімнати.

Полковий писар і Ліса Майя кілька годин пробалакали між собою, а наступного дня помирилися і тієї ж осені справили весілля.

Згодом мамзель Ліса Майя розповідала економці, що на заваді писареві ставали лише меланхолія та дивні примхи. То він вважав, що несправедливо образить пам’ять своєї покійної нареченої, то згадував брата Елуфа й думав, що не годиться йому втішатися щастям, якщо брат нещасний з його провини.

Але цей сон повернув йому твердь під ногами, і він набрався сміливості вчинити те, чого бажав найбільше в житті.

З того дня він став мовби іншою людиною. Перші роки ще іноді впадав у меланхолію, але потроху заспокоївся і врівноважився. Через рік після того, як справили весілля, його брат потонув. Полковий писар довго тужив, але й туга минула.

Він і стара господиня прожили разом сорок шість років, останні тридцять років минули без непорозумінь. Не існувало на світі пари, щасливішої за них.

***

Діти лежали у своїх ліжечках, слухали, дивувалися і щиро раділи, бо ж досі дідусь видавався їм дерев’яним бовваном, а тепер став живою людиною.

Ополченці

Було це 1810 року. Одного вечора бабуся, батькова мати, яка вже кілька років як була одружена й мала двійко маленьких дітей, сиділа в кімнатці при кухні біля східного вікна. Уже запали сутінки, надто темно для вишивання, ще й наприкінці березня у хаті закінчувалися свічки, то вона взялася за плетіння шкарпеток — ​могла й у повній темряві плести спицями.

Раптом вона відчула нестримний потяг глянути у вікно. І не повірила своїм очам. Щойно надворі була тиха ясна ніч, а тепер завіялася завірюха. Сніг падав так густо, що ледве виднілися відсвіти полум’я у вікні наймитської хати, просто перед її вікном. Вітер сипав снігом у стіни, і за короткий час намело велетенські замети, під якими