Вікторія Ван - Мелодія серця, Вікторія Ван

— Я... я не впевнена в собі, — зізналася вона нарешті. — Все, що сталося між нами... Я почуваюся загубленою. Це неправильно, але я не можу впоратися зі своїми почуттями.

Вона замовкла на мить, щоб зрозуміти, що сказала, а Техьон продовжував мовчати, чекаючи, даючи їй час.

— Я не знаю, що відчуваю до Чонгука... Він мій друг, і ми завжди були близькі. Але в останній час... — Юн запнулась, намагаючись підібрати правильні слова, щоб пояснити те, що сама не до кінця розуміла. — Останнім часом все змінилося. І я боюся, що це зробило боляче нам усім.

Техьон уважно слухав, його погляд залишався теплим, але сповненим смутку. Він знав, що щось подібне відбувається, але, схоже, сподівався на інше пояснення.

— Тобто ти відчуваєш до нього щось більше? — тихо запитав він, не підвищуючи голосу, але кожне його слово було пронизане глибиною емоцій.

Юн кивнула, ледве чутно.

— Мені здається, що так... Але... — вона раптом зрозуміла, що це не головне. Всі ці дні вона намагалася зрозуміти свої почуття, і зараз, сидячи поруч із Техьоном, вона усвідомила, що їхня розмова важливіша за будь-які непевності.

Вона знову глянула в його очі.

— Але, Техьон, це не означає, що я хочу бути з ним, — сказала вона з раптовою впевненістю, яка здивувала навіть її саму. — Моє серце збентежене, і я заплуталася в собі. Але зараз, тут, поруч із тобою, я відчуваю... спокій.

Техьон на мить затримав погляд на її очах, його обличчя залишалося нейтральним, але Юн могла відчути, як його серце б'ється швидше. Він все ще не знав, чим закінчиться ця розмова, але те, що вона сказала, здавалося, трохи полегшило його душу.

— Спокій? — повторив він, ніби перевіряючи значення цього слова.

Юн кивнула, вдихнувши глибоко, щоб зібратися з думками. Вона розуміла, що це важко пояснити, але вона повинна була спробувати.

— Так. Коли я з тобою... я почуваюся спокійно, безпечно. Ти завжди був для мене тим, хто допомагав мені знаходити рівновагу. З тобою я можу бути собою, не боятися. І, можливо, тому я так довго боялася визнати це. Боялася зіпсувати наші стосунки.

Техьон тихо слухав її, а його очі здавалися ще глибшими, ніж раніше. Вона знала, що ці слова не були простими для нього, але це була правда, яку вона більше не могла ховати.

— Я не знаю, куди нас приведе цей шлях, — продовжила Юн, намагаючись не дати емоціям взяти гору. — Але зараз я знаю тільки одне: ти для мене більше, ніж просто друг. І я хочу дати нам шанс. Шанс на щось більше.

Вона замовкла, ніби чекаючи його реакції. Її серце калатало так швидко, що вона боялася, що він почує його стукіт. Але Техьон просто сидів, опустивши голову, і мовчки обмірковував її слова.

Після кількох хвилин, які здалися їй вічністю, він нарешті підняв голову і подивився на неї. Його очі сяяли теплом, якого Юн не бачила вже давно.

— Я довго чекав цього моменту, — сказав він нарешті, його голос був м'яким і наповненим почуттями. — І якщо ти готова дати нам шанс, я готовий бути поруч.

Юн відчула, як хвиля полегшення огорнула її. Вона навіть не усвідомлювала, як сильно хвилювалася через його відповідь. Але зараз, почувши ці слова, вона зрозуміла, що це саме те, що їй було потрібно.

— Я готова, — відповіла вона тихо, але впевнено.

Техьон посміхнувся, його усмішка була ніжною, такою рідною для Юн. Він простягнув руку, і вона, трохи знервовано, взяла її. Їхні руки переплелися, і Юн відчула, як теплота його дотику розливається по її тілу, заспокоюючи всі тривоги.

Можливо, шлях попереду буде нелегким, і ще багато доведеться пережити. Але зараз, у цей момент, поруч із Техьоном, Юн відчувала, що зробила правильний вибір.

Вона знала, що попереду ще буде багато складних розмов — з Чонгуком, з іншими друзями. Але зараз, дивлячись у його очі, вона була впевнена лише в одному: її серце обрало Техьона.

Ніч повільно обгортала місто темрявою, і Юн відчула, як повітря стає прохолоднішим. Вони з Техьоном продовжували сидіти на лавці біля озера, не рухаючись, немов боялися зруйнувати тендітну рівновагу, яка тільки-но встановилася між ними. Їхні руки залишалися переплетеними, і в цей момент, коли ніч закривала світ своїм чорним плащем, Юн відчула щось, чого давно не відчувала — справжній спокій.

Техьон, на перший погляд, здавався таким же спокійним, але Юн могла відчути, що йому також було нелегко. Вона помітила, як його великий палець нервово торкається її руки, ніби він шукав ще більше близькості, більше впевненості в тому, що це все не марево, а реальність. Його напруга відчувалася у кожному жесті, хоча зовні він виглядав так, ніби контролює всі свої емоції. Юн розуміла, наскільки складно йому було відкритися, як і їй самій, але цей момент був важливим для них обох.

— Ти справді цього хочеш? — тихо запитав Техьон, нахиливши голову, щоб заглянути їй в очі. Його голос був тихим, майже шепотом, і в ньому відчувалася невпевненість, яка так рідко проявлялася в його поведінці.

Юн глибоко вдихнула, відчуваючи, як її серце продовжує тривожно стукати. Вона довго боролася з власними почуттями, намагалася зрозуміти, що відбувається в її душі. Але зараз, у цю мить, вона знала одне: вона більше не могла ховатися від правди.

— Так, — нарешті сказала вона, її голос був спокійний, але в ньому відчувалася рішучість. — Я хочу бути з тобою. Не знаю, що буде далі, але я хочу дати нам шанс.

Техьон на мить затримав погляд на її обличчі, вивчаючи кожну рису, ніби намагаючись переконатися, що її слова правдиві. В його очах загорілася якась глибока, тепла емоція — радість, змішана з полегшенням, що виривалося назовні після довгого очікування. Він міцніше стиснув її руку, і Юн відчула, як її напруга поступово відступає.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я цього чекав, — прошепотів він, його голос трохи зривався на емоціях. — Я боявся, що ти не захочеш цього… що між нами ніколи не буде більше, ніж просто дружба.