Олена Гриб - Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб

– Те, що ти не маг, ми бачимо! – забувши про свою обіцянку повністю ігнорувати хлопця (і про те, що до принца треба звертатися на «ви»), влізла я в розмову. – Отже, не в Клусі? Дозволь дізнатися: заклинання порталу було змінене не тільки за напрямком? І наскільки ж подовжився наш шлях?

Його Високість зиркнув з-під лоба, але зволив відповісти:

– У чотири рази…

Я від душі охарактеризувала єдиного веллійського спадкоємця, та так, що і Гент опустив очі. Це ж треба вродитися таким неосвіченим і везучим дурнем! Якби ми й справді мали переміститися до північного кордону, то в протилежний бік, та ще й вчетверо далі, плещеться Море Сплячих! Приблизно середина моря!

До речі…

– А навіщо Вашій Високості цей обман? – солодким голосом поцікавилася я.

Арголін підступу не помітив.

– Я збираюся стати воїном! – на повному серйозі сказав він. – Справжні воїни – гартонці! – І кинув швидкий погляд на візника.

Ми з Гентом змогли втриматися від сміху, Няв – ні. Він аж покотився по землі, задихаючись від реготу. Угу, таких воїнів Гартон ще не бачив!

– Але тебе напевно вчили військовій справі? – без глузування спитав кучер. – Всіх принців цьому навчають, навіть клуських. І нікуди їхати не треба, наша країна дає вчителів правлячим сім'ям.

– Я – не всі! – з гіркотою вигукнув спадкоємець. – Мене не навчали! Батько сказав, моє покликання – керувати, а не воювати. Зайва вченість до добра не доводить, ось! Він навіть вчителів магії підбирав таких, щоб втікали одразу, коли щось іде не за їхнім планом! Він заборонив мені ходити до гвардійців! Брати зброю! Та я ніж не міг взяти в руки – відразу ж прибігав натовп помічників! А я хочу стати воїном!

– У тебе це непогано виходить, – тихо зауважив брат.

– Правда? – з надією потягнувся до нього Арголін.

– Ага. Одну з гвардійських істин ти вже засвоїв досконало, – підлив масла у вогонь Няв.

– Яку?

Ну як дитина за цукеркою, чесне слово!

– Найнегідніше заняття для воїна, – почав переказувати брат відомий у солдатському середовищі жарт, – думати, тому що від цього з'являються думки, а від пристойного гвардійця мають з'являтися тільки діти!

Я нишком глянула на Гента – як відреагує? Та ніяк. Свій запас емоцій на сьогодні він вже повністю вичерпав.

Принц же, наче й не було нічого, поцікавився:

– А обов’язково треба законна дитина? Бастарди не годяться? – І подивився на мене так… оцінююче.

Але довго не витримав, засміявся. Няв теж хихикнув, навіть гартонець посміхнувся. І нехай мені жарт не сподобався, на душі потепліло – здається, це був перший крок до перемир'я.