Джоан Роулінг - Убивчий білий, Джоан Роулінг

показушниками, Страйк і Робін здивувалися такому потеплінню у стосунках, але зраділи.

Коли вони приїхали, голова розслідування — висока білява шотландка — визирнула на хвильку з кабінету потиснути гостям руки. Страйк і Робін уже знали, що поліція допитує двох підозрюваних, хоча звинувачень поки що нікому не висунули.

— Весь ранок розбираємо істерики і тотальні заперечення,— розповіла їм старша детектив-інспектор Джуді Макмюрран,— але, здається, таки розкололи її.

— Є варіант запустити їх глянути на це? — спитав її підлеглий, детектив-інспектор Джордж Лейборн, який раніше зустрів Страйка і Робін на вході та провів нагору. Це був пухкий чоловік,

Робін схожий на того «дотепника» з дорожньої поліції, який підійшов до них зі Страйком під час її нападу паніки на запасній смузі.

— Вперед,— усміхнулася старша інспекторка Макмюрран.

Лейборн завів Страйка і Робін за ріг і в перші двері праворуч. За ними було тісне темне приміщення, де половину стіни займало напівпрозоре дзеркальне вікно в кімнату для допитів.

Робін, яка такі місця бачила тільки в кіно й по телевізору, аж нетямилася. З того боку столу сиділа Кінвара Чизвелл, поруч з нею — тонкогубий адвокат у костюмі в тонку смужку. Кінвара була біла мов полотно, без макіяжу і в сірій шовковій блузці, такій пом’ятій, ніби спала в ній. Вона плакала в носовичок. Навпроти сидів ще один детектив-інспектор у значно дешевшому, ніж в адвоката, костюмі. Обличчя в нього було відсторонене.

На очах у Робін і Страйка старша інспекторка Макмюрран зайшла до кімнати і сіла на вільний стілець поруч з колегою. Минуло ніби багато часу — хоч насправді хіба хвилина — і нарешті старша інспекторка Макмюрран заговорила.

— Вам досі немає чого сказати про ту ніч у готелі, місіс Чизвелл?

— Це якийсь кошмар,— прошепотіла Кінвара.— Не можу повірити, що таке сталося. Не вірю, що я тут.

Її очі були рожеві, опухлі, а вії ніби зникли, бо сльози змили всю туш.

— Джаспер наклав на себе руки,— тремким голосом промовила вона.— Він був у депресії! Це вам кожен скаже! Той шантаж його просто роз’їдав... ви вже зверталися в міністерство закордонних справ? Навіть думка про те, що там можуть бути фото того повішеного хлопчика... хіба ви не розумієте, як сильно Джаспер боявся? Якби це вийшло назовні...

Її голос зірвався.

— Де ваші докази проти мене? — запитала вона.— Де вони? Де?

Її адвокат сухо кашлянув.

— Повернімося,— мовила старша інспекторка Макмюрран,— до теми готелю. Як гадаєте, навіщо ваш чоловік дзвонив туди й намагався впевнитися...

— Поїхати до готелю — не злочин! — істерично зойкнула Кінвара й розвернулася до свого адвоката: — Чарльзе, це сміховинно, як можна висувати проти мене звинувачення просто тому, що я поїхала до...

— Місіс Чизвелл відповість на будь-які ваші питання щодо її дня народження,— з підкресленим, як на Робін, оптимізмом сказав старшій інспекторці Макмюрран адвокат,— але так само...

Двері до кімнати спостереження відчинилися, ударивши Страйка.

— Без проблем, поміняємося,— казав своєму колезі Лейборн.— Ходімо, народ, на нас чекає штаб розслідування, є що показати.

Озирнувшись назад, Робін і Страйк побачили, що до них іде Ерик Вордл.

— Навіть уявити не міг, що таке буде,— мовив той усміхнено і потиснув Страйкові руку.— Лондонська поліція нарешті сама тебе запросила.

— Вордле, ти лишаєшся? — спитав Лейборн, якого ніби обурила перспектива, що інший полісмен займатиметься гостями, на яких хоче справити враження він.

— А чого б ні,— озвався Вордл.— Хоч дізнаюся, чому саме я допомагав усі ці тижні.

— Мабуть, передавання всіх тих доказів, що ми знайшли, не минуло безслідно,— мовив Страйк, коли йшли слідом за Лейборном до штабу.

Вордл пирхнув.

Звична до тісного та трохи занехаяного офісу на Денмарк-стріт, Робін була в захваті від приміщення, що його Скотланд-Ярд віддав під розслідування гучної і підозрілої смерті. На білій дошці на стіні було записано хронологію пов’язаних з убивством подій. На стіні поруч був цілий колаж з фотографій тіла і місця, де його знайшли; Чизвелла звільнили з поліетиленового полону і сфотографували зблизька — зведене судомою страшне обличчя, гидка подряпина на щоці, напіврозплющені каламутні очі, темна, посиніла шкіра.

Помітивши цікавість Робін, Лейборн показав їй звіт токсикологічної експертизи й записи з телефонів, на яких поліція базувала своє розслідування, а тоді відімкнув велику шафу, що містила фізичні докази, розфасовані по окремих пакетах, з етикетками. Тут були роздушений слоїк лахесісу, замацаний пакет з-під помаранчевого соку, прощальний лист Кінвари чоловікові. Побачивши записку, що її украла Флік, і роздруковане фото «Жалоби кобили» на порожньому ліжку (воно, як знала Робін, тепер опинилося в центрі поліційного розслідування), вона відчула приплив гордості.

— Що ж,— сказав детектив Лейборн, замикаючи шафу й ідучи до комп’ютера,— гляньмо тепер на панянку в дії.

Він вставив диск у найближчий комп’ютер і поманив Страйка, Робін і Вордла.

На екрані з’явився людний майдан біля Паддингтонського вокзалу; туди-сюди рвучко рухалися чорно-білі постаті. В лівому верхньому куті було видно час і дату.

— Он вона,— сказав Лейборн, натиснувши паузу, і тицьнув коротким пальцем у жіночу постать.— Бачите?

Постать була розмита, але Кінвара легко впізнавалася. Також у кадр потратив бородань, який витріщався на неї, мабуть, через те, що вона не застебнула пальта, а під пальтом мала тісну чорну сукню, в якій була на параолімпійському прийомі. Лейборн знову натиснув «пуск».

— Дивіться-дивіться... ось дає милостиню...

Кінвара дала трохи грошей занедбаному чоловікові з пластянкою в кутку.

— ...дивіться,— ні до чого повторив Лейборн,— підходить до працівника залізниці... питає казна-що... показує квиток. Ось, ось, дивіться... іде до платформи, спиняється, ставить питання іншому типу... все, щоб її запам’ятали на кожному кроці, навіть коли на камери не потрапляє... і-і-і... сідає в поїзд.

Зображення смикнулося, перемінилося: поїзд заїжджає на станцію Свіндон. Виходить Кінвара — розмовляє з іншою жінкою.

— Бачите? — спитав Лейборн.— Усе старається, щоб люди її запам’ятали про всяк випадок. І...

Зображення знову перемінилося — тепер на ньому була стоянка біля станції у Свіндоні.

— ...ось вона,— сказав Лейборн,— машину так зручно припарковано просто під камерою. Сідає за кермо, від'їжджає собі. Приїздить додому, умовляє стайничу заночувати, спить у сусідній кімнаті, наступного ранку виходить поїздити верхи, щоб дівчина точно бачила... алібі залізне. Звісно, ми, як і ви, уже дійшли висновку, що це вбивство — і що здійснили його двоє спільників.

— Ви так вирішили через помаранчевий сік? — спитала Робін.

— Здебільшого,— відповів Лейборн.— Якщо