Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

— Гаразд. Заради твого батька.

— І все?

— Ну добре — і за те, що ти для мене зробив, і за друзів, з якими я завдяки тобі познайомилася. Така сувора правда, вибач.

Годинник із Мучі-Маусом на циферблаті пробив десяту.

— Мені час їхати, — сказав Ед. — Маю зустріч у Лос-Анджелесі.

— Іди через чорний хід, бо ж ті стерв’ятники не дадуть нормально вийти.

Дорогою назад відчуття огиди поступово вляглося.

Стандартна процедура — усунення підозрюваних зі списку.

Якщо його батько справді був знайомий із Дітерлінґом під час розслідування справи Атертона, то в нього є вагома причина це приховувати, можливо, йому було непереливки від того, що його діловим партнером стала людина, з якою він мав справи, розслідуючи жорстоке вбивство. Престон Екслі був переконаний, що дружба поліцейських із впливовими цивільними заважає здійсненню абсолютного правосуддя, тож, якщо він свого часу й відступався від своїх моральних принципів, зрозуміло, що він не хотів, аби про це хтось дізнався.

Він дуже любив і поважав свого батька.

Ед приїхав до «Тихого океану» занадто рано, але метрдотель повідомив, що його гість уже чекає. Він зайшов до своєї улюбленої кабінки — за стінкою. Вінсеннс був там; на столі перед ним лежала котушка з магнітофонною плівкою.

— Плівка з жучка? — спитав Ед, сідаючи за стіл.

— Так, плівка, — відповів Вінсеннс, — на якій записано балаканину Мікі, яка жодною мірою не стосується «Нічної сови». Це погана новина. А хороша в тому, що він стовідсотково був зрадником і підслухав пропозицію Енґлеклінґів до Мікі від Кеткарта. Йому ця ідея сподобалася, і він відправив до Дюка Діна Ван Ґелдера, щоб вирішити проблему з Дюком. Ось поки і все, що нам відомо.

— Чудова робота, Джеку, — поглянув йому в очі Ед. — Без жартів.

— Дякую, давно мене не хвалили. Давненько ти не звертався до мене по імені.

Ед прикрився меню і дістав щось зі своїх кишень.

— Уже дванадцята ночі, так що давай без передмов?

— Без проблем. Щось вдалося витиснути із Брекен?

— Нічого, окрім брехні. І ти не помиляєшся, сержанте. Ниточку до в’язниці Мак-Ніл ми розмотали.

— І що тепер?

— Завтра ми серйозно візьмемося за Петчетта. Перекриваємо доступ до Відділу внутрішніх розслідувань Дадлі та його хлопцям і починаємо допитувати Террі Лакса, Честера Йоркіна та всіх шісток Петчетта, яких зможуть знайти Фіск із Клекнером.

— А що з Брекен і Петчеттом?

Ед згадав голу Лінн.

— Брекен намагалася впарити мені, що твої записи в сейфах — брехня. Вона розповіла мені про твої вибрики в «Малібу», і я вирішив цим скористатися, аби покласти її на лопатки.

Сміттє-Джек опустив голову на стиснуті кулаки.

— Я сказав їй, що ти на все підеш, аби заволодіти текою із компроматом на себе. Що ти досі сидиш на наркотиках і закладаєш речі в ломбард. Що тобі загрожує службовий розгляд і ти готовий розірвати Петчетта.

Вінсеннс підвів голову — знекровлене обличчя, вм’ятини від кісточок пальців.

— Показуй, що там у тебе.

Ед підняв меню. Під ним були: героїн, бензедрин, ніж-викидачка, пістолет 9-го калібру.

— Я хочу, аби ти добряче потрусив Петчетта. Він сидить на героїні, так що запропонуй йому нюхнути. Якщо тобі теж треба щось, аби набути форми, ти це отримаєш. Ти підеш до нього, забереш свою папку і з’ясуєш, хто виготовляв порнуху і хто вбив Гадженса. Сценарій я зараз доопрацьовую, завтра ввечері ти про все дізнаєшся. Я хочу, щоб ти його перелякав до усрачки і в будь-який спосіб дістав потрібну нам інформацію. Я знаю, що ти зможеш це зробити, так що не змушуй мене вдаватися до погроз.

Вінсеннс посміхнувся. Він знову почувався тим самим Джеком Вінсеннсом, героєм старих-добрих часів.

— А якщо, припустімо, щось піде не так?

— Тоді убий його.

Розділ 61

У голову йому вдарили випари опіуму; від цвірінькання китайців ставало лише гірше: «Спейда тут немає, у мене є дозвіл від поліції, я плачу, я плачу!» Дядечко Ейс Кван послав його до Гладкого Дьюї Сіна, а той, зі