Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

вигукнув граф. — Зачатий і народжений в Італії — він просто зобов’язаний бути щасливим у житті.

— Ні, Стасе, народжувати його я хочу вдома, в затишній тиші, щоб перше, що він побачить, стало і його рідним місцем також.

— Ти маєш рацію, дорога. Я так тебе кохаю!

І все ж Потоцькі затрималися в Італії ще на кілька місяців. При цьому вони дуже мало часу витрачали на світські церемонії, а на втамування спраги естетичної не шкодували ні сил, ані часу. І в Неаполі, і в Римі кожен день приносив їм щось нове, примітне. І повертаючись вечорами додому, стомлені і знесилені, наші герої розуміли, що пізнати місто, якому понад двадцять століть, де різні епохи нашарувалися і перемішалися одна з одною, неможливо і за кілька років.

Обом хотілося залишити в пам’яті той чи інший куточок мальовничої Італії, копію картини, що сподобалася. Станіслав не шкодував грошей на такі цілі, і Потоцькі стали бажаними гостями у майстернях художників, скульпторів. Не забувало подружжя і про доручення Людвіга Метцеля. Копії статуй античних богів, скульптури сфінксів і морських чудовиськ, мармурові чаші, насіння квітів і саджанці дерев — усе, що мало наповнити парк, вирушало до Умані. А ще — книги, альбоми, монети, різьблені меблі, бра, жирандолі…

У вересні 1799 року граф і графиня Потоцькі вирушили до України.

Розділ 20. «Софіївка»
(1799–1800)

Осінній Тульчин зустрічав Потоцьких церковним передзвоном, салютом з гармат, виблискуючим на сонці мідним дахом палацу і головне — радісними обличчями жителів.

Метцель підготував невеликий сюрприз: у лівій галереї палацу, що з’єднувала головний корпус із флігелем, влаштував оранжерею — уздовж стін вишикувалися екзотичні дерева та квіти, серед них — бронзові і мармурові скульптури, а фонтан у центрі освіжав повітря і тішив погляд. Довершувало цю ідилічну картину багатоголосся співучих птахів у клітках.

В оранжереї гостей очікував накритий на 40 персон стіл.

— Людвігу, — почав граф Станіслав, — твій сюрприз удався. Тут ми відпочиватимемо душею і заряджатимемося позитивними емоціями.

— Це не все, графе, — вклонився Метцель. — У мене ще є дещо цікавіше. Але про це трохи згодом.

За обідом серед численних улюблених страв Потоцьких подали смаженого фаршированого порося і зайця в сметані.

— Ваша світлосте, — звернувся до Станіслава постійний супутник Потоцького на полюванні поміщик Тимченко. — Ми дуже раді, що ви, нарешті, повернулися, а цей заєць нагадає вам, що вже час на полювання — звірі стали жиріти, і потрібно їх трохи поганяти.

— Я і сам уже скучив за лісовими пригодами, Володимире, — цокнувся з ним Потоцький.

Після обіду всі перейшли до головного корпусу на перший поверх, де подавали каву і морозиво.

— Графине, — звернувся до Софії Метцель, — який фрукт ви хотіли б зараз скуштувати?

— Думаю, ви навряд чи зможете здійснити моє бажання.

— А ви спробуйте.

— Хочу… — Софія задумалася, вирішуючи, що їй назвати, — персик!

Метцель зробив знак рукою, і слуга негайно вніс велику кришталеву вазу з персиками.

— Ви все-таки непоганий психолог, — засміялася Софія, надкушуючи соковитий рожевий плід. — Напевно, дев’ять із десяти жінок України назвали б персик. Тому ви заздалегідь закупили персики і як могли зберігали їх.

— Гаразд, даю вам другу спробу.

— Хочу ананас, — лукаво поглянула на військового інженера грекиня.

Гості повернулися в бік дверей — ніхто не заходив.

— Ось бачите, — уїдливо зауважила Софія. — Усе дуже просто.

У цей момент з’явилися троє слуг зі срібними тацями, на яких красувалося по три стиглих ананаси різних сортів. Потім внесли вази з інжиром, апельсинами, яблуками та грушами.

— Ах так! — вигукнула Софія, намагаючись зобразити на своєму обличчі невдоволення, хоча її усмішка видавала захват від побаченого. — Я знаю, чого ви не в змозі добути. Вишні, які давно вже відійшли і які неможливо зберігати.

— Я майже здаюся, графине, — засміявся Людвіг. — Хоча…

Він знову кивнув головою, і гості ахнули: до зали внесли два невеликих деревця в горщиках. Гілки карликових вишень були вкриті стиглими ягодами.

— Браво, Людвігу! — вигукнув граф Потоцький. — Другий сюрприз не гірший від першого — навіть я здивований. Звідки все це?

— З ваших оранжерей у «Софіївці», графе і графине. Вони вже що є сили працюють. Запрошуйте гостей на Різдво і Новий рік, і ми повторимо для них усе це. Вже зараз в оранжереї вирощують понад сорок сортів ананасів, а незабаром там будуть найекзотичніші їх види.

— Я аплодую вам, Людвігу! На цьому сюрпризи закінчилися?

— Ні, ваша світлосте. Прошу повернутися до галереї.

Заінтриговані Станіслав і Софія пішли за Людвігом. Столи в оранжереї вже були прибрані. Метцель підійшов до фонтана і почекав, поки всі зберуться біля нього. Потім наблизився до стіни і відслонив штору, що висіла на ній. За шторою в ніші виявилися двері.

— Прошу, — вказав на двері Людвіг.

Слуги розчинили двері, і Софія першою увійшла до приміщення.

— Це що, казка?! — вигукнула вона і заплескала в долоні.

За дверима була турецька лазня, зроблена за всіма правилами східного мистецтва. Посередині парної розташовувалася велика, вкрита мармуром восьмигранна лежанка для прогрівання і масажу, вздовж стін — мозаїчні лавки. З протилежного боку — різьблені кам’яні чаші для обмивання і збивання ароматизованої піни із вмонтованими в них мідними кранами з гарячою і холодною водою. Куполоподібне склепіння стелі прикрашали два півмісяці, і завдяки фільтрам зі скла і натуральних кристалів різного кольору все це нагадувало зоряне небо. Кілька різьблених колон граціозно підтримували його, підкреслюючи легкість споруди. Величезна мармурова ванна-купальня, радше навіть басейн, спеціально була доставлена зі Стамбула. Довершували інтер’єр невеликий фонтан і мармурова скульптура «Леда з лебедем», привезена Потоцькими з Неаполя.

Софія присіла, доторкнулася рукою до підлоги, потім — до мармурової лежанки. Вона, як