Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

нашу школу та її видатних випускників. Усі дівчата-чеченки, які навчаються на кореспондентів, були без хусток! Навіть легкі косинки не прикрашали їхніх гарних зачісок. Лише я, як зазвичай, сиділа у великій хустці.

— Я в хустці нікого не фотографуватиму! — відразу заявив Емзиф. — У нас тут Європа!

— А я її не зніму! — сказала я.

— Отже, на фотографії школи тебе не буде!

Але я хустку так і не зняла. Просто мене не буде на їхній фотографії. Адже я Чечні — невизнана дочка.

23.03.

Мені в ніч на 20 березня наснився сон.

Я опинилась у Єгипті, всередині Піраміди. Там є саркофаг. У ньому я опам’яталась. Я лежала й відчувала, як небаченої сили енергія проходить крізь мене. У мене розкрився лоб (у якийсь момент я спостерігала своє тіло збоку), і всередину, скручуючись спіраллю, ввійшло біле світло. Це повторилося двічі.

Після цього я опинилася зовсім в іншому місці. Навколо були долини й пагорби, ледь проросла зелена трава. Я стояла в білосніжній туніці на підвищенні.

Худенький юнак в одязі, який носили на Русі в XV–XVI століттях, з’явився й уклонився мені. Юнак мав довге волосся й вигляд пастуха або землероба.

— Ти повинна зробити вибір, — сказав він.

Після цих слів він поклав біля моїх ніг чотири стріли. Кожна з них указувала напрямок сторін світу: Північ, Південь, Захід, Схід.

Спочатку я була схильна обрати Схід, але, трохи повагавшись, вибрала Північ.

— Вибір Шляху зроблено, — сказав він. — Сила Півночі буде з тобою!

І він простяг мені Північну стрілу.

24.03.

Почалася сесія!

Днями я зустріла Вегетаріанця та Дракошу. Вегетаріанець чемно поцікавився здоров’ям мами й пішов собі. Дракоша повідомив, що в нього завдання і він виїде. Я побажала йому успіху! Може, ми ще зустрінемось?

— Ти обов’язково житимеш у Москві! Я бачив це в майбутньому. Наше майбутнє — всього лиш матриця. Тому, хто вміє бачити, нескладно подивитися, — сказав він, прощаючись.

Я сховала посмішку і з серйозною міною помахала йому рукою.

Вигадник! Яка Москва?! Москва — це столиця Росії, там живуть багаті люди! Для мене це — інший всесвіт.

Бачила вчителя етики, поважного письменника Інала. Ми розговорилися біля міністерства. Він гордо сказав:

— Чеченською мовою потрібно перекласти Шекспіра й Канта! Шопенгауера та Ґете! Перекладати слід не з російської мови. Перекладати філософів і великих письменників ми, літератори-чеченці, будемо з оригіналів!

Я нічого не встигла відповісти, тому що саме цієї миті згори, з вікон міністерства, хтось вилив помиї й викинув недогризки на тротуар. Ми випадково встигли відскочити!

П.

03.04.

Склала іспити й заліки. Найважчий іспит виявився з російської мови. Мені довелося не спати кілька ночей і вчити правила. У результаті — «відмінно»!

Цариця встигла нашкодити мені й у вищому навчальному закладі. Виявилось, я вчуся разом з її племінницею Лу. Лу, з якою ми добре спілкувались, раптом образилась. Цариця їй розповіла, що я поширюю «ганебний наклеп». Нібито в моєї однокурсниці — батьки-росіяни! А це ж — страшна ганьба. Я ніколи такого не говорила про Лу! Довелося пояснювати це дівчині.

Були в Лейли. Вона люб’язна й привітна. Мріє виїхати в Україну. Її чоловік має там родичів.

Кішка Смугастик народила кошенят, але вони померли від голоду: у кішки немає молока. Нас, звичайно, кошенята обтяжують. Але ми ніколи не станемо вбивати живу істоту — тому що це страшний гріх. Дурні люди помиляються, що можна убити, а потім — відмолити. Так не буває! За все є розплата. Ми намагалися годувати їх із піпетки, але вони не їли. Кішка страждає. Мені її шкода.

10.04.

Сьогодні мама прокинулась на світанку, і в неї раптом порвалися чотки, які вона носить і дуже дорожить ними.

Це подарунок від мого безвісти зниклого вітчима Руслана.

Мій вітчим, мирна людина, поїхав до друга, щоб допомогти відвезти в село речі, і зник по дорозі. Потім на віддаленій дорозі знайшли згорілу машину його друга, але тіл там не було. Більше ми про Руслана нічого не знаємо. У Чечні люди часто пропадають. Але він зник ще до війни 1999 р., що дивно.

Я вирішила допомогти засмученій мамі і стала збирати чотки з підлоги назад на нитку — однак кілька разів наче невидима сила вибивала з рук мою роботу, і я нічого зібрати не змогла — намистинки розкотилися під шафи й диван.

А потім у нашому під’їзді був скандал! Усе почалася з того, що товстий Рудий кіт (другої дружини міліціонера) побився з Сірим котом Чувирли, отим, якого ми нещодавно ненароком облили зеленкою.

Сірий кіт — великий, гладенький, із прищуленими вухами та сильними лапами — живе на четвертому поверсі, а Рудий кіт — пухнастий, хитрий, схожий на солодку вату — живе на другому. Битися вони вирішили на нашому, третьому поверсі, страшно завиваючи й кусаючись.

Рудий кіт кинувся першим, люто розмахуючи лапами, але — схибив й упав. Сірий кіт Чувирли не розгубився і, підім’явши його під себе, заходився з насолодою дубасити. На котячі крики вибіг увесь під’їзд, і люди побачили, що «міліцейський» вихованець обкакався від страху. Причому напаскудив він не тільки на нашому поверсі — він залишив слід у всьому під’їзді! Друга дружина міліціонера, внюхавши «презент», стала репетувати, що я і мама (!) повинні мити під’їзд.

— Зовсім знахабніла! — обурилась моя мама. Однак, упіймавши «міліцейського» Рудого, стала купати його в тазі. Він увесь забруднився у своєму «страху».

— Хто під’їзд найчастіше прибирає? Ми! — сказала я. — За своїм котом, будьте ласкаві, приберіть самі! Відірвіть зад від дивана!

Друга дружина міліціонера, гладка й нахабна чеченка, під дружний вереск сусідів закричала:

— Нічого я не робитиму! Я покажу, хто тут хазяїн! Ви, російські тварюки, прибирайте!

Я спитала чеченською мовою, кого це вона вважає росіянами?! На що друга дружина прокричала, що моя мати — росіянка, а живі ми лише тому, що в мого батька в роду — чеченці, і тому, що мене звати Фатима.

Далі сварка почалася з новою силою: прибігли сусіди з двох інших під’їздів нашого будинку і, розділившись у думках, кому ж слід прибирати — «російським слугам» чи хазяйці кота, верещали дедалі сильніше. Не тільки жінки брали участь у суперечці, але й чоловіки. До рукопашної сутички було недалеко. Я, розлютившись, ув’язалась у скандал і голосно кричала про дегенератів, які мене оточують, бруднуль і брехунів (про всяк випадок тримаючи в руках здоровенну арматуру, завбачливо принесену з городу для оборони).

Друга дружина міліціонера, у гніві за невиконання