Agrafena - Примхлива мрія, Agrafena

– То ти вважаєш, що мені подобається, як гірському цапові, стрибати за твоєю непосидою по всіх світах? – гнівно запитав Верховний.

Ситуація ставала серйозною, і я негайно сховалася за спиною чоловіка.

– Ану, вилазь звідти! – не погодився з моїм рішенням головний альфа.

– Мені й тут дуже подобається, – пробелькотіла, намертво вчепившись пальцями у сорочку чоловіка.

– Вікторія! – гаркнув Зейлі. – Виходь!

Я глибоко вдихнула і на півкроку висунулась зі свого сховку.

– Зейлі, послухай, – спробував втрутитися Павло, але одразу отримав свою порцію гніву від Верховного.

– Заткнися, Креарідіс, і слухай мене! Я маю бути впевнений, що в тебе є достатньо сили альфи, щоб захистити цю вертихвістку у разі потреби. Мені потрібно знати, що твій будинок має надійний захист, щоб нашу безмозку омегу знову не намагалися викрасти, – не звертаючи уваги на мій обурений зойк, продовжив: – У дворі твого будинку повинен бути стаціонарний портал для екстреного переміщення. Що ще не зрозуміло?

– Все зрозуміло, Верховний, – чітко відповів Павло. – Я про це не подумав.

– Тепер щодо тебе... – погляд, сповнений блискавок, перемістився на мене.

– Чорт! – пробурмотіла я, намагаючись сховатись за широкою спиною. – А він мені вже починав подобатися.

– Назад! – зупинив мої наміри Верховний, і я відразу завмерла як кролик перед удавом.

– Ти що, не розумієш, що з того моменту, як з'ясувалося, що ти – омега, багато хто захоче отримати тебе у свою зграю? 

Я мовчки кивнула. Відкривати рота вже не наважилася.

– Ти розумієш, що наразила на небезпеку свою пару і моїх патрульних?

– Е...

– Не екай мені тут! Мої хлопці ризикували через твою безтурботність життям, і я зобов'язаний тебе за це покарати.

– Давай, я тобі підлогу помию в будинку, – охоче запропонувала я.

Зейлі нахилив голову набік, з цікавістю розглядаючи мене.

– Тиждень митиму! – Набиваю ціну.

Знову жодної реакції.

– Рік? – прошепотіла приречено.

– У мене є кому мити підлогу, – нарешті зійшов до відповіді Верховний, – і моїм хлопцям від цього ніякої користі не буде. То що ти там говорила про танці на столі? – приголомшив він мене своїм запитанням.

– Це жарт був такий, – прошепотіла помертвілими губами. Чи не змусить він мене й справді?

Верховний скептично примружився:

– Значить, буде тобі ще наука, що не можна жартувати з вищими за статутом.

Подивився на моє застигле обличчя, яке зараз, напевно, було білішим за сніг і змилостивився:

– Гаразд, не на столі. Але цей танець ти винна моїм хлопцям.

Пашка виглядав не менш за мене ошелешеним і вирішив допомогти:

– Зейлі, взагалі-то, цей танець не дуже скромний: голі ноги, блискаючі трусики.

– Саме те, що хлопчикам сподобається, – уїдливо посміхнувся Верховний.

– Та я тільки один цей танець і вмію танцювати, – зірвалась я на крик.

– Значить, ще й співатимеш, – відрізав Зейлі, – немає такої жінки, щоб співати не вміла.

– Є! Ось вона – я.

Рід підтягнув мене ближче і притиснув до свого боку:

– Мила, це ж неправда. Я пам'ятаю, як ти співала з Ольгою на своєму дні народження позаминулого року. Це було просто неймовірно.

– І ти, Бруте, проти мене?! – образилася я. – Це Льолька співала, а я лише підвивала їй.

– На те ти і вовчиця, щоб вити, – спокійно зауважив Верховний. – Отже, через три дні співатимеш і танцюватимеш для моїх патрульних.

– Зейлі!!!

– Вікторія Креарідіс, – підкреслив мою приналежність до клану Верховний. – Це наказ. Як виняток можеш привезти сюди свою подругу.

Ага, як же! Як я Ольгу сюди притягну? Потім ще доведеться приводити подругу до ладу після її чергового нервового потрясіння. Занадто добре пам'ятаю, що зі мною було, коли я потрапила на Аррінолісс і побачила свого чоловіка, який вперше обернувся прямо переді мною у величезного вовчиська.

– Тоді нехай ніхто з хлопців не перетворюється на звіра, поки Льолька буде тут, – похмуро попросила я. 

Навіщо сперечатися? Все одно сенсу немає. Прямий наказ глави клану не виконати не можу. Пашка мені цього не дозволить.

У мене спливло в пам'яті, як Чейдер наказав чоловікові привести мене до будинку ватажка, щоб місцевий альфа сам розблокував мою вовчицю. І як ми мчали до Зейлі, бо хотіли випередити Чейдера.

Що вдієш? Тут такі порядки. І коли я визнала Ріда своєю парою, то погодилася підкорятися законам зграї.

– Звичайно, – здивовано підняв Верховний брови, – могла й не говорити, це й так зрозуміло. Твоя подруга не побачить нічого зайвого.

Ну так, не побачить... Якщо взагалі я її умовлю танцювати цей чортовий канкан. Після того як ми виконали його в нашій невеликій компанії на святкуванні Нового Року, подружка навіть говорити не хоче про якісь танці взагалі.

Шкода, що їй трапляються такі невідповідні хлопці – то Сергій, який звинуватив її в нескромності через один-єдиний танець, то Михайло, про якого взагалі окрема розмова. Цілуватися на очах у дівчини, якій зробив пропозицію і з якою збирався створити сім'ю – верх нахабства. І взагалі... Ой, щось мене не в той степ понесло.

Поки похмуро міркувала, як мені таки домовитися з Гуторіною, трохи відволіклася. Тільки сказане Верховним слово “терріс” змусило дослухатися до розмови двох альф.

– Я питав його, він відмовився категорично, – відзвітував Павло. – Він каже, що вже не той вік. Напевно, набридло бути на побігеньках у Чейдера.

– Може, тепер, коли ватажок змінився, погодиться?

У мене язик свербів, хотілося запитати, що ж це за така таємнича посада, яку ніхто не хоче займати? Але я стрималася. Не варто втручатися в розмову, щоб знову не привернути до себе увагу. Мало що, раптом Зейлі ще щось придумає для мого покарання?

– Я хочу запропонувати цю посаду Еландору, – сказав Павло. – Хлопець сидить без роботи, а в нього сім'я, маленька дитина.