Леонід Дмитрович Платов - Секретний фарватер, Леонід Дмитрович Платов

Дивуюся, що мене не знудило від цього жахливого запаху яловичини та кислого смороду. Але я стерпів це в ім’я службового обов’язку!

Я ждав, коли командир знову скаже про гаданий переїзд фюрера до Південної Америки. Нарешті він згадав про це:

— Фюрер ще сподівався воювати. Руками пройдисвіта в пенсне він хотів зштовхнути лобами росіян і англосаксів, підцькувати їх до бійки, а самому прудко відскочити набік!

Гадаю, що готувалася інсценівка самогубства. Підхожий труп знайшовся б. Потім капітуляція, Третій рейх опускається на грунт.

А фюрер відігрівається од берлінських дрижаків у новому своєму вовчому лігві — у Вінеті—п’ять, на березі річки Аракари. Поступово до нього з’їжджаються помічники: Борман, Хойзінгер, Ейхман. І кофри тут же, під рукою. Кожен кофр, якщо хочете, — це скриня Пандори. П’ять скринь Пандори, напханих усілякими жахами й нечистю по саме нікуди!

Уявіть тропічну зоряну ніч. Ви бували на Аракарі і знаєте, що це таке. Під бурмотіння папуг та вереск мавп фюрер, озираючись на двері, розмотузовує зав’язки своїх тек і обережно перегортає сторінки. Потім звільна, щоб продовжити втіху, розкладає на столі географічні карти…

Але нічого цього не буде! Я, Гергардт фон Цвішен, командир “Летючого Голландця”, оглянувши секретний архів фюрера, визнав його цінним і корисним. Однак самого фюрера — зайвим! О, ви не можете цього втелепати! Адже ви останній вірнопідданий!

Подейкують, що у фюрера не лишилося резервів. Дурниці! Саме я був останній резерв фюрера. Спочатку він покладався на атомну бомбу, потім на Венка і Штейнера і, наостанку, на мене. В цьому розгадка нашої стоянки в Піллау.

Я промимрив щось про запасний вихід.

— Саме так! — підхопив командир. — Карета, що жде біля запасного виходу. Але фурманові до смерті набридло розвозити пасажирів! До того ж я не вірив у переговори Гіммлера з англійцями та американцями.

— Чому?

— Росіяни, на жаль, стали героями цієї війни. І Трумен, і Черчілль не збулися б клопоту в себе вдома, якби рушили війська проти росіян. Я зважив на все це, і ось “карета” від’їхала од запасного виходу — з багажем, але без пасажира.

Здається, я витер піт з чола. Певен, що найдосвідченіший слідчий не часто чув такі визнання, навіть при застосуванні засобів третього ступеня.

— Кофри, кофри!.. А чи знаєте ви, який наказ дістав я в Піллау? “Знищіть кофри!”

— Не може бути!

— Еге ж. Вони там просто показилися від переляку, ці бункерні щури. Сплелися в клубок і качаються по долівці, кусаючи один одного за хвости. Наказа дали, без сумніву, минаючи фюрера.

— А чий підпис?

— Геббельса. Старий забреха боїться, що теки попадуть до рук росіян або англійців та американців. Але я не знищу кофрів, хоча б з поваги до людської праці. Сотні, тисячі найбільших німецьких спеціалістів протягом кількох років не розгинаючись працювали над планом германізації світу. Це шедевр нашого національного організаторського генія! І погубити шедевр?.. Ні!

Одначе річ не тільки в цьому.

Я, пане лікар, домігся того, про що мріяв усе життя. Ви бачили: я виконував найскладніші таємні доручення, від яких залежав хід війни. Лоуренсові чи Ніколаї не снилися такі доручення. Відблиск вищої влади падав на мене. Але тільки відблиск! Усе життя мені не давала спокою, мучила ця дразлива близькість до вищої влади. І ось вона, влада! Я цупко тримаю її в руках!

Різномасні теки — це влада! І випустити її за наказом брехливого базіки, що сам себе замурував у бункері? Я не був би Гергардтом фон Цвішеном, якби скоїв це.

Одна-єдина людина могла мені перешкодити. І не виключено, що спробує перешкодити.

— Хто ж це?

— Американці називають його віце-фюрером. Наші лакизи — тінню фюрера.

— Рейхслейтер?[59]

— Бачили його? Його мало хто бачив. Він з тих, хто ховається за тило трону і тільки деколи нахиляється до вуха володаря. Я ненавиджу його, як ненавидів Канаріса. Він готувався супроводжувати фюрера до Південної Америки. Ну що ж! Якщо він дістанеться туди і спробує накласти лапу на кофри з теками, поборемося! Теки мої! Не хочу більше воювати ні за Мартіна, ні за Адольфа Другого, ні за Адольфа Третього![60]

Я розчинюся в джунглях Амазонки. Цілковита нерухомість, безгоміння! Ждатиму. Я навчився ждати. І, певно, буду щасливий, чекаючи. Свідомість своєї влади над подіями та людьми, хай навіть таємної влади, — це те, що дає найбільшу в житті насолоду, пане лікар! У відчутті своєї всемогутності буду рівня самому господові богу.

(Звичайно, це було вже блюзнірство, але після того, що я почув про фюрера…)

— О, я почну не з кортиків, як Гладкий Герман! Настане час, коли вже не вдаватимуться до послуг підставних осіб: сенаторів, міністрів. Країною особисто правитимуть привідці концернів, мільярдери і мільйонери. І я хочу бути серед них! Це ж не занадто велика плата за теки, як ви гадаєте?

Я не хочу стати перед своїми американськими родичами з жебрущою рукою. Я оповіщуся їм не як бідний родич — але як голова роду Цвішенів!..

Еге, так я і зроблю. Мені полегшало, коли я пораявся з вами, пане лікар. Спасибі за раду.

(Та я, присягаюсь, нічого не радив йому. Під кінець я навіть перестав кидати репліки).

Він замовк, дивлячись повз мене, і-я з страхом озирнувся: чи