Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

добре, але помітила синій маячок поліцейського автомобіля, що з’явився біля Цінкена, і, не чекаючи, коли її помітять, сховалася за рогом.

Опівночі вона вже була вдома в районі Мосебакке. Відчуваючи, що змерзла, вона роздяглася і лягла в ліжко, але так і не змогла заснути. Вночі вона підвелася і роздягнена пішла гуляти по квартирі. Вона увійшла до гостьової кімнати, в яку поставила ліжко, але куди відтоді жодного разу не заходила, і там сіла на підлогу, прихилившись спиною до ліжка і дивлячись у навколишню пітьму.

Лісбет Саландер у своїй кімнаті для гостей! Сміх та й годі!

Вона просиділа так до другої години і так змерзла, що її морозило. Тоді вона заплакала. Вона не пам’ятала, щоб з нею коли-небудь таке траплялося.

До пів на третю Лісбет Саландер уже встигла прийняти душ і одягнутися. Вона зварила каву, приготувала бутерброди й увімкнула комп’ютер. Зайшовши на жорсткий диск Мікаеля Блумквіста, вона здивувалася, що він не поновив щоденник своїх розслідувань, але цієї ночі їй було не до того, щоб над цим замислитися.

Зате відкривши папку «Лісбет Саландер», вона відразу ж виявила в ній новий документ під назвою «Лісбет ВАЖЛИВО». Документ був створений в 00.52 і містив таке:

Лісбет, негайно зв'яжися зі мною. Ця історія набагато гірша, ніж я припускав. Я знаю, хто такий Залаченко, і, здається, знаю, що відбулося. Я поговорив з Хольгером Пальмґреном. Я зрозумів, яку роль відіграв Петер Телебор'ян і чому їм було так важливо засадити тебе в дитячу психлікарню. Думаю, що я знаю, хто вбив Даґа і Міа. Здається, знаю й причину. Але мені бракує кількох важливих деталей картини. Я не розумію, яку роль відігравав Б'юрман. ПОДЗВОНИ МЕНІ. ЗВ'ЯЖИСЯ ЗІ МНОЮ НЕГАЙНО. МИ МОЖЕМО ЗНАЙТИ РІШЕННЯ. / Мікаель.

Лісбет двічі перечитала цей документ. Каллі Блумквіст потрудився на славу. Братик Розумник.[82] Усім Розумникам Розумник. Він усе ще вірить, що тут можливе якесь рішення.

У нього добрі наміри. Він хоче допомогти.

Він не розуміє, що, як би не розвивалися події, її життя все одно скінчене.

Воно скінчилося, коли їй ще не виповнилося тринадцяти років.

Тут можливе тільки одне рішення.

Вона створила новий документ і спробувала написати відповідь Мікаелю Блумквісту, але в голові снувалося так багато думок, дуже багато всього треба було йому сказати.

Лісбет Саландер закохалася! Який поганий жарт!

Він ніколи нічого не дізнається. Вона ніколи не зізнається, що він збудив у ній почуття, ніколи не дасть йому такої втіхи! Вона відмінила документ і незрячим поглядом утупилася в порожній екран. Але все ж він не заслуговує на повне мовчання з її боку. Він, немов стійкий олов’яний солдатик, віддано залишався в її кутку рингу. Вона створила новий документ і написала всього один рядок.

Дякую за те, що ти був моїм другом.

Спершу їй потрібно було розв’язати задачу з логістики — був потрібен транспортний засіб. Скористатися винно-червоною «Хондою» з Лундаґатан було дуже принадливо, але геть неможливо. У лептопі прокурора Екстрьома не містилося відомостей про те, що вона придбала машину: можливо, тому, що вона провела цю покупку зовсім недавно і ще не встигла відправити папери про реєстрацію і страховку. Проте не можна ризикувати: раптом Міммі обмовилася про машину на допиті в поліції, і, крім того, їй було відомо, що Лундаґатан під спостереженням.

Поліція знала, що в неї є мотоцикл, а витягувати його з підвалу на Лундаґатан буде ще важче. До того ж майже літня спека, згідно з прогнозом, мала змінитися мінливою погодою, і їй не надто хотілося їздити під дощем мокрими дорогами на мотоциклі.

Можливий був, звичайно, й інший варіант: орендувати машину на ім’я Ірене Нессер, але це було пов’язане з ризиком. Існувала ймовірність, що хто-небудь її впізнає, і тоді вже ім’я Ірене Нессер більше не вдасться використати. А це була б справжня катастрофа, оскільки воно забезпечувало їй запасний вихід у разі потреби втечі з країни.

Вона кисло всміхнулася. Є, звісно, ще одна можливість. Лісбет відкрила свій комп’ютер, увійшла в мережу «Мілтон сек’юриті» і відшукала там автомобільний парк, яким відала секретарка, що чергувала в приймальні. Агенція мала в своєму розпорядженні автопарк з дев’яноста п’яти машин, більшу частину яких складали машини охорони, пофарбовані у фірмові кольори. Більшість з них стояло в гаражах, розкиданих по всьому місту, але було також і кілька звичайних машин, що використовувалися у разі необхідності для службових поїздок. Ці машини були в гаражі головної контори агентства в районі Шлюзу, Тобто практично за рогом.

Вона пройшлася по файлах персоналу і вибрала співробітника Маркуса Колландера, який щойно пішов у двотижневу відпустку, залишивши номер телефону готелю на Канарських островах, за яким можна було з ним зв’язатися. Вона змінила назву готелю і переставила цифри в телефонному номері, потім ввела позначку про те, що перед від’їздом Колландер здав один з простих автомобілів у сервіс. Причина — неполадки в зчепленні. Вона вибрала «Тойоту королу» з автоматичною коробкою передач, якою одного разу вже користувалася, і відзначила, що машина повернеться з ремонту через тиждень.

Насамкінець вона увійшла в систему і перепрограмувала камери спостереження, повз які їй доведеться проходити. Між 04.30 і 05.00 вони тепер повинні були показувати повтор того, що відбувалося в попередні півгодини, проте зі зміненим кодом часу.

До четвертої ранку вона склала наплічник, уклавши в нього потрібні речі: дві зміни одягу, два балончики зі сльозоточивим газом і заряджений електрошокер. Потім вона порівняла пістолети, якими недавно обзавелася випадково, забракувала «Ґавернмент» Сандстрьома і вибрала польський «Ванад» Сонні Ніємінена, в якому бракувало одного патрона. Він був трохи менший за розміром і краще лягав їй у руку. Цей пістолет вона запхнула до кишені куртки.

Лісбет замкнула свій ноутбук, проте залишила комп’ютер на письмовому столі. Зміст жорсткого диска вона заздалегідь перевела в кодовану запасну пам’ять у Мережі і потім стерла все, що було на жорсткому диску, за допомогою програми, яку вона сама написала і яка гарантувала, що навіть вона сама не зможе відновити зміст. Вона вирішила, що ноутбук їй однаково не знадобиться, а тягати його з собою було б дуже незручно. Замість нього вона прихопила «Палм Тангстен».

Наостанку вона окинула оком свій кабінет. У неї було таке відчуття, що вона більше не повернеться в квартиру в районі Мосебакке, і вона зрозуміла, що залишає після себе секрети, які краще було б знищити. Проте погляд на наручний годинник показав, що час не чекає.