Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10 📚 - Українською

Джек Лондон - Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10

349
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10" автора Джек Лондон. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 156 157 158 ... 175
Перейти на сторінку:
годину обговорював зі своїми службовцями маєткові справи.

Раз, саме як сперечався з Вордменом про дезинсекційний розчин, щоб купати овець, він устав із-за столу й відійшов до вікна. Притягли його туди голоси гостей, цокіт підків та Полин сміх.

— Почитайте оту статтю з Монтани — я вам сьогодні пришлю копію, — провадив він, дивлячись у вікно. — Вони виявили, що такий склад нікуди не годиться. Воно тільки лоскоче паразитів, а не вбиває. Занадто слабке…

За вікном купкою проїхало четверо вершників. Пола їхала між художником Мартінесом і скульптором Фрелігом — давніми Діковими приятелями, що прибули вранішнім поїздом. Четвертий, Грейм на Селімі, трохи відставав. Дік подумав, що дуже скоро ця четвірка розіб'ється на дві пари.

Невдовзі по одинадцятій, не знаючи, де дітись, він вийшов із сигаретою на велике подвір’я. Там йому впало в очі, як занедбала Пола своїх золотих рибок, і він гірко всміхнувся. Рибки нагадали йому про Полин таємний дворик, де вона держала в басейнах водограю найдобірніших, найрозкішніших. І він подався туди — дверима без клямки, дорогою, відомою тільки йому, Полі та служникам.

Той дворик був найбільший Діків подарунок Полі. Таку марнотратну щедрість міг собі дозволити тільки закоханий крез. Дік дав дружині повну волю оздобити дворик на свій смак і сам наполягав, щоб вона не шкодувала грошей, не лякалась ніяких витрат, а потім з превеликою втіхою дражнив колишніх своїх опікунів, показуючи їм корінці її чекової книжки. Дворик зовсім випадав із загального плану й архітектури Великого Будинку, але був захований так глибоко в його надрах, що нітрохи не порушував гармонії ліній і кольорів. Хоч оздоблено дворик було ніби напоказ, його дуже рідко показували чужим. Крім Полиних сестер та найближчих друзів, туди хіба зрідка пускали помилуватись якого-небудь художника. Грейм чув про існування дворика, але навіть його Пола туди не запрошувала.

Дворик був круглий, не дуже великий — якраз такий, щоб просторінь його не гнітила людину. Масивний бетон Великого Будинку там поступався місцем ніжному, вишуканому мармурові. Аркада, що оббігала дворик довкруг, була з різьбленого білого мармуру, ледь-ледь зеленавого, щоб відбите сонце не різало очей. Блідо-рожеві троянди спинались на колонах і стелилися по невисокому пласкому дашку, а на кінцях ринв, замість вишкірених готичних химер, усміхались веселі, круглі дитячі личка. Дік неквапно ступав рожевими мармуровими плитами попід аркадою, впивав довколишню красу, і йому помалу відлягало від серця.

Осереддям чарівного дворика був водограй із трьох сполучених неглибоких басейнів, один вище від другого, зроблених з білого мармуру, тонкого, мов перламутр. Довкола тих басейнів бавились діти, вирізьблені з рожевого мармуру в натуральний розмір рукою неабиякого майстра. Ті дивились через війця в нижчий басейн, те жадібно тяглося ручкою до золотих рибок, те лежало горілиць і всміхалось до неба, а те стояло й потягалося, широко розставивши пухлявенькі ніжки, а ті забрели у воду, а ті ховалися серед білих і червоних троянд, але всі вони були коло водограю, і кожне дотикалось до нього. Колір мармуру був так вдало дібраний, а виконання таке майстерне, що вони здавалися справжніми. То були не янголятка, а живі, теплі людські діти.

Дік довго милувався тією рожевою громадкою, держачи в руці погаслу сигарету. «Ось чого Полі було потрібно, — думав він, — дітей, маляток… Вона ж так їх любить! Якби вони були в неї…» Дік зітхнув; тоді в нього блиснула нова думка, і він глянув на лавку, де любила сидіти Пола, — наперед знаючи, що не побачить там мальовниче розкиданого шитва. ГІолі ці дні було не до шиття.

Він не зайшов до невеличкої картинної галереї за аркадою, де було зібрано улюблені Полині картини, гравюри та мармурові чи бронзові копії скульптурних творів з європейських музеїв, а рушив сходами нагору, до Полиних покоїв, що займали цілий горішній поверх того крила будинку. Біля прегарної крилатої Ніке на помістку, де розділялися сходи, він трохи постояв, задивившись згори на чарівний дворик, довершеністю форм і кольорів схожий на коштовну самоцвітну гему, і визнав сам перед собою, що вся ця краса — цілком витвір Полиного хисту, єдиний її шедевр, хоча змогу створити його дав їй він. Пола давно мріяла про таке, і він дав їй засоби здійснити ту мрію. І ось тепер, подумав Дік, усе це нічого не важить для неї. Пола не була корислива, він те знав, і якщо він не зможе втримати її сам собою, то такі цяцьки її серця не прикують.

Він звільна ходив з кімнати в кімнату, і хоч заледве помічав щось зокрема, обдивлявся все ласкавим поглядом. Кожна річ там була якась особлива, неповторна, мала на собі відбиток Полиної своєрідності. Та заглянувши до ванної кімнати з заглибленим у підлогу, на римський взір, басейном, він, попри всю свою гризоту, помітив, що з крана капає вода, і зазначив собі, що треба прислати сюди слюсаря.

Звичайно, він поглянув і на Полиного мольберта, майже певний, що не побачить там нової роботи, одначе помилився: на мольберті був його портрет. Дік знав Полину манеру — брати позу й загальні обриси з фотографії, а потім доповнювати образ по пам’яті. Цього разу вона скористалась одним дуже вдалим фотознімком з Діка верхи на коні. Розбійниця тоді на хвильку вгамувалась, і Дік, з капелюхом у руці, з хвацько розкошланим чубом, спокійно дивився просто в об’єктив, не знаючи, що зараз його сфотографують. Кращого кадра не зміг би вловити й фотограф-професіонал. Пола віддала фото збільшити на погрудний портрет і тепер малювала з нього. І в малюнку Дік уже бачив нові проти фотографії риси.

Раптом він здригнувся і придивився до портрета пильніше. Невже це його вираз — у очах, та й на всьому обличчі? Він позирнув на фотографію. Ні, там цього нема. Він підійшов до одного з дзеркал і змусив себе думати про Полу та Грейма. Помалу на його обличчі й в очах проступив достоту такий вираз. Ще не вірячи собі, він вернувся до мольберта й знов подивився на портрет. Ні, таки правда. Пола знає. Пола знає, що він про все здогадується. Дізналась від нього сама, в якусь хвилину підстерегла, підгляділа на його обличчі цей мимовільний вираз і з пам’яті перенесла на полотно.

З гардеробної вийшла Полина покоївка, китаянка Ой-Ой, і рушила просто на хазяїна, ще не помічаючи його. Вона йшла, понуривши очі, немов у глибокій задумі. Дік бачив, що обличчя в неї смутне, а між бровами вже нема тієї стурбованої зморщечки, що дала їй назвисько. Вона вже не була стурбована, ні,

1 ... 156 157 158 ... 175
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10"