Оноре де Бальзак - Етюди про звичаї

звички, що приводили їх до неминучої загибелі, — щоб забезпечити маєтністю незаконну дитину. Мені незмога розповісти про все, що я бачив, бо я був свідком злочинів, проти яких правосуддя безсиле. Як по правді, то всі страхіття, що їх описують автори романів, — ніщо порівняно з дійсністю. Ви теж побачите все це; що ж до мене, то я вирішив оселитися з дружиною в селі. Париж мене жахає.

— Я уже встиг надивитись на все це, працюючи з Дерошем, — відповів Годешаль.

Париж, лютий-березень 1832 р.

ПРИМІТКИ

Гобсек

«De viris illustribus» («Про видатних мужів») — книга римського історика Корнелія Непота (І ст. до н. е.), яка складається головним чином з біографій полководців; була посібником для вивчення латинської мови в школах.

Талейран Шарль Моріс, князь (1754–1838) — політичний і державний діяч Франції, міністр закордонних справ у 1797–1799 рр. за часів Директорії і в 1799–1807 рр. у період Консульства та імперії Наполеона І.

Метсю Габрієль (бл. 1630–1667) — нідерландський художник-жанрист.

… за прикладом Фонтенеля… — натяк на надзвичайно врівноважений характер французького письменника Бернара Ле Бов’є де Фонтенеля (1657–1757), автора оперних лібрето, галантних віршів і пасторалей.

Шкіряна Панчоха… — Мається на увазі прізвисько мисливця Натті Бумпо, героя серії романів американського письменника Фенімора Купера (1789–1851).

Він знав адмірала Сімеза, пана де Лаллі… — Бальзак називає імена військових і політичних діячів Франції, Англії, Індії періоду боротьби між Англією та Францією за владу в Індії (50–60-х рр. XVIII ст.). Серед них наведено також імена літературних персонажів Бальзака (Кергарует, де Портандюер та ін.).

Лорд Гастінгс (1754–1826) — англійський генерал. У 1813–1823 рр. — генерал-губернатор Індії.

Тіппо-Саїб (бл. 1750–1799) — майсорський султан. Після смерті свого батька Гайдара Алі (пом. 1782) продовжив боротьбу з англійськими колонізаторами.

… династії Махараттів… — тобто правителів Мархаттських князівств, які утворилися в Індії в 30–40 рр. XVIII — поч. XIX ст. Боротьбу між мархаттськими правителями використали англійські колонізатори, перетворивши їх на васалів Ост-Індської компанії.

Віктор Юз — син марсельського булочника, згодом купець у Порт-о-Пренсі, пірат, політичний авантюрист часів французької революції і боротьби Гаїті за незалежність.

Верньйо П’єр Віктюрньєн (1753–1793) — лідер жирондистів, один з найталановитіших ораторів революційної доби. Боровся проти Робесп’єра. Страчений у 1793 р.

Грацій Туго де Гроот (1583–1645) — голландський юрист, історик і реакційний державний діяч. Автор книги «Про право війни і миру».

Мірабо Отре Габрієль Рікеті де (1749–1791) — діяч Великої французької революції. Боровся проти феодально-абсолютистського режиму, виражав погляди ліберальної буржуазії.

Пітт Уільям (1759–1806) — державний діяч Великобританії. Був одним з організаторів коаліції європейських держав проти революційної, а згодом — наполеонівської Франції.

Горн Антуан — убивця, колесований 1720 р.

Фук’є-Тенвіль Антуан (1746–1795) — сподвижник Робесп’єра, обвинувач Революційного трибуналу, боровся з ворогами революції. Після 9 термідора Фук’є-Тенвіля було страчено.

Куаньяр П’єр (1779–1831) — авантюрист, очолював зграю злодіїв.

Летьєр Гільйом (1760–1832) — французький художник.

Справа про опіку

Абеляр П’єр (1079–1142) — французький філософ-богослов і поет. У своїй філософії заперечував «сліпу віру», на перший план висував людський розум.

Жерсон (1363–1428) — псевдонім французького теолога Жана Шарльє.

… за часів Франциска I… — Франциск І (1494–1547) — король Франції з династії Валуа. Проводив політику зміцнення центральної влади, домігся незалежності французької церкви від Ватикану.

… після судових реформ Наполеона… — При особистій участі Наполеона І було розроблено цивільний, комерційний і карний кодекси.

Камбасерес Жан Жак (1753–1824) — французький політичний діяч періоду Консульства та Імперії. Як юрист брав участь у розробці Цивільного кодексу Наполеона І.

Кюв’є Жорж (1769–1832) — французький природознавець, палеонтолог. Згідно зі своєю теорією відповідності частин тваринного організму, Кюв’є відтворював за окремими кістками кістяк викопаних тварин.

… виверти найлукавіших Кріспінів… — Кріспін — образ спритного слуги-шахрая в італійській комедії. Цей образ було використано також Лесажем у комедії «Кріспін — суперник свого пана» (1707).

…«добрий чоловік у короткому плащі»… — Едм Шампіон (1764–1852), багатий ювелір, який займався благодійністю з метою набути популярності.

Месмер Франц Антон (1734–1815) — австрійський лікар, автор сенсаційної псевдонаукової теорії тваринного магнетизму.

Діана де Пуатьє (1488–1566) — фаворитка французького короля Генріха II.

Маріон Делорм (1612–1650?) — відома французька куртизанка XVII ст. Поділяла антиабсолютистські погляди французьких аристократів, прибічників Фронди. Салон Маріон Делорм, за переказами, відвідували принц Конде, лорд Бекінгем, навіть кардинал Рішельє.

… російський дипломат… — Мається на увазі Поццо ді Борго Карл Андрій (1764–1824) — корсиканець, який тривалий час був на службі російського уряду. Після Реставрації його призначено російським посланником у Парижі.

Декан Александр Габрієль (1803–1860) — французький художник-романтик. Малював історичні картини, жанрові сцени, карикатури на політичні теми тощо.

… вдова Банкаль підмітала кімнату, де зарізали Фюальдеса… — Фюальдес — урядовець часів Наполеонівської імперії і Реставрації. В 1817 р. в притоні вдови Банкаль Фюальдеса забили злочинці.

Маршальша д’Анкр — Леонора Галіган, дружина італійського авантюриста Кончіні. Після смерті Кончіні її спалили на вогнищі, звинувативши в чаклуванні, яким пояснювали її вплив на матір Людовіка XIII Марію Медічі.

«День одурених». — Так назвали у Франції день 11 листопада 1630 р. В цей день зірвалася спроба придворних Людовіка XIII посварити короля і його всевладного міністра кардинала Рішельє.

… царствений бранець… — Мається на увазі король Людовік XIII (1601–1643), за часів панування якого фактичним правителем Франції був кардинал Рішельє.

Рішельє Арман Жан дю Плессі (1585–1642) — французький державний діяч, кардинал з 1622 p., герцог з 1631 р. Був ідеологом абсолютизму.

Нантський едикт. — За Нантським едиктом 1589 p., який завершив релігійні війни у Франції, гугенотам було надано ряд політичних прав і свободу віросповідання. Право вільного віросповідання було знову ліквідовано в 1685 р. Людовіком XIV.