Андрій Хімко - Засвіти

— Маєш спокій, сину, сюди ніхто зараз не зайде, бо попереджений джура пана Івана там на сторожі,— заспокоїв гостя Гунашевський.

— Отож, ці брязківки в додачу,— викладав він на стіл одну за одною мошни із грошима... Це дарунок Січі від його світлості короля Владислава...— пояснював Нечай вчинок свій, помітивши в очах господарів здивування.— Готується по домові з королем... Так-так, по домові з Владиславом готується похід на Стамбул чи й ще десь, то просили спитати, може, і Січ вдалася б до того?.. Просив пан Богдан, коли ваша ласка, щоб придбали і для нього якомога більше і зброї, а чайок, і підтримали козаків, котрі згодяться на отой похід...— виклав увесь торок у цілу горку Данило.— Похід на голомозих одразу по весні,— слідкував Нечай за виразом облич обох господарів, що таки розгубилися.

— A-а... більше пан Богдан нічого не велів? — поцікавився Сірко згодом.

— Якщо відверто, друже, то казав потвердити твою з ним домову про його якийся пай,— пригадливо сказав Данило.— Але лише тоді, коли б ти про те нагадав, а так — велів мовчати, бо знає, яка скрута вас тут обсіла,— зітхнув Данило.— Коли ще щось із того лишилося, то просив, коли ти згодний, придбати також на отой лишок зброї та тяжкого наряду...

— Тяжкого наряду?..— зробив великі очі Сірко.

— Тільки так і велів сказати. Тяжкого наряду, бо тяжким буде і затяжним похід ніби,— розвів руками Нечай і поліз до кишені за люлькою.— Ще просив вас обох Лютая підтримати тут, у коші...

Якусь мить всі мовчали. Сірко також розпалив люльку і смоктав її, видивляючись товариша, як і той його.

— Добре діло той пан Богдан замислив, але, чому на Стамбул? — заклопотано порушив мовчанку отець Гунашевський.— Королеві аж он як треба було б навести порядок у короні, а вже потім, може, і Високому Порогові погрожувати.

— Говорю, що велено, отче!..— вийняв люльку з рота Данило.— Добре було б, коли б тут про дарунок короля знало все поспільство і козацтво, як і про похід на Стамбул отой,— пригадав собі щось Нечай.— Є ж і папір нібито якийсь у гетьмана Барабаша від корони...— притишив голос чомусь Данило.— А ще...— пригадав він, — чимало реєстровців за те, щоб ви обрали достойних чільців. Бояться тим протиставити себе сіромі отут, але самі в більшості за тебе і лише за тебе,— тикав він люлькою в бік Сірка, дивлячись на Гунашевського. Богдан хотів би й Лютая, та...

Сірко довго сидів як ізсудомлений. В грудях клекотали і радість, і страх, і ціла склубочена брила турбот, породжені отим приїздом Нечая і його дарунком. Брила ота тисла його, душила, проте і обнадіювала. Бо кінчався розбрат, схоже, що дає знать нова націленість товариства. Як же, і реєстровці, хоч, може, і не всі, живуть тією ж бідою людською... Ото лише чи ж оберуть козаки його, Сірка, кошовим?.. А якщо і оберуть, то чи спроможеться він справитися з усім тут, та й деінде ще?.. Краще б Лютая обрали...— приходить йому в пам’ять прохання Хмелеве,— а я б у помочі був...

Думав про те ж і отець Михайло мовчки і отак же гризся, заздалегідь бачучи, може, й більше самого Сірка. Він уже тепер вирішив, хоч і не вірив у успіх, написати до Києва митрополитові Сильвестру Косову про, хай не благословіння на озброєння, то, може, хоч про поміч Січі в святих казаннях з амвонів чи, може, і грошову пожертву яку.

Нечай підвівся.

— Ну, то даруйте, я з вашого дозволу мушу вже відбувати звідси,— звернув він торока кручеником.— Добре буде, як про мій приїзд не дійде до реєстровців, тому спровадьте нас якось непомітно,— пішов він на Сірка, що також підвівся на прощання.

— Передай, брате, сотникові Богданові, що всі його паї цілі і будуть аж тепер використані, як він того хоче,— сказав Сірко Нечаєві, поклавши руку на рамено.— Як з тим справимось — не відаю, але намагатися буду скільки вистачить сили. Хай дає про себе знати і наказує, куди маю те надсилати.

— Пан Богдан в тому не має сумніву, я також всім серцем вірю тобі, брате,— обняв Данило Сірка на мить.— Хай щастить вам отут починати оте все. Благословіть мене в путь, отче, а його — на оті потуги наші святі,— підійшов Данило впритул до Гунашевського.

— Благословляю!.. В ім’я отця, і сина, і святого духу!.. Амінь!..— перехрестив він тричі обох, глибоко зітхнувши.— Хай святиться ім’я боже в люді страждущім і нині, і прісно, і навіки!.. Кланяйся, сину, панові Богданові і дякуй за довіру, за поміч матері-Січі!..

Наступного дня, як уже вибралося чимало січовиків до Хуторів на будову під орудою Кошовенка і ще кількох, призначених наказними курінними на цей час, із Січі поодинці, по два і по кілька урізнобіч понеслися вершники-посильні. Петру Гуку випало їхати у Капулівку, до батька Дмитра. Січове товариство зобов’язувало його прибути якомога швидше на Микитин Ріг із усіма охочекомонними сільчанами, по можливості на конях і при повній зброї...

Десь у плавні пішов верхівцем і Василь Шевчик до паланок та зимівників, на острови річки Томаківки вирушив січовий дяк Петро Буркун із цілою сотнею нетяг-новоприбульців, поправився на Дон Савуй Бурчевський з власною охороною і балагулами — за зброєю, кіньми і, може, охочекомонними донцями. Туди ж разом із Савуєм пішов і Сірків молодший брат Нестор як джура в Бурчевського. Вирядилися вже по обіді валкою на волость за харчем та