Вілбур Сміт - Сонячний Птах

Навіть тепер, коли вона згадувала, як Таніт відкинула її залицяння, вона відчувала, як її щоки червоніють від гніву. Вона досі тужила за дівчиною, мрії про неї ще тривожили її сон, і часто, коли їй доводилося бувати з молодою послушницею в темряві, вона намагалася уявити собі, що це Таніт.

– Хіба ми досить сильні, щоб відкинути вимогу царя?

Вона залишила це запитання висіти в повітрі й подивилася на їхні обличчя. Усі вони знали, яка потужна, невтримна сила царює в Опеті. Усі вони знали, що ніхто, ані вельможа, ані жрець, ані друг, ані ворог не могли щось учинити їй усупереч.

Мовчанка тривала, аж поки сестра Альма, скривившись від болю, закашлялася звуком, що дедалі наростав, потім виплюнула шматок кривавої флегми й витерла губи вологою хусточкою. Її обличчя спотворив біль, а очі в неї були стомленими й тупими.

«Недовго ти протягнеш, стара жінко», – подумала сестра Гака, приховавши своє похмуре задоволення за маскою співчуття.

Вони знову посиділи мовчки, аж поки превелебна мати заговорила невпевненим голосом:

– Якби ми могли довести, що ця дівчина згрішила, скоїла якийсь злочин.

Це було все, чого потребувала сестра Гака. Не знаючи жалю, вона перебрала керівництво на себе.

– Приведіть дівчину, – наказала вона. – Ми її допитаємо.

Айна допомогла Таніт увійти до кімнати, обидві вони хиталися й трималися за живіт, одна від старості, а друга від болю. Вони припали одна до одної, й стара жриця мурмотіла підбадьорливі слова пораненій дівчині, але її обличчя спалахнуло гнівом, коли вона побачила Раду.

– Дитину поранено! – заверещала вона на них. – У вас нема жалості? Навіщо ви її викликаєте в такому стані?

– Тихше, стара карго, – обізвалася сестра Гака без найменших емоцій у голосі.

Вона дивилася на Таніт. Обличчя в дівчини розпухло, а синяки стали синювато-багровими. Одне око було заплющене, повіка припухла й посиніла, а на розбитій губі утворився струп.

– Дозвольте їй сісти, – зажадала Айна. – Вона слабка і хвора.

– Ніхто не має права сидіти перед Радою, – сказала сестра Гака.

– В ім’я богині.

– Не блюзни тут, стара вороно.

– Я говорю не з блюзнірства, а зі звичайного милосердя.

– Ти розмовляєш надто багато, – остерегла її сестра Гака. – Іди геть! Залиш дівчину тут.

Айна, схоже, ще готова була сперечатися, але сестра Гака підхопилася на ноги з розлюченим обличчям і голосом, хрипким від гніву, повторила:

– Геть!

Айна, човгаючи, вийшла з кімнати. Вона бурмотала й протестувала плаксивим голосом, але залишила Таніт стояти на хистких ногах перед Радою.

Сестра Гака опустилася на стілець і подивилася на Таніт. Тепер вона матиме досить часу, вона може використати цілий день, якщо захоче. Вона щиро втішалася.

Таніт стояла випростана лише завдяки зусиллям волі, бо її почуття пливли на хвилях і струменях болю. Відчуття свинцевої ваги в ногах і внизу живота прикувало її до підлоги, й вона майже не розуміла запитань, якими вони обсипали її. Сестра Гака домагалася від неї, чого вона наговорила царю, чим розлютила його; вона намагалася переконати всіх, що Таніт поставила сестринство в небезпечне становище, налаштувавши проти них царя. Вона знову й знову поверталася до запитання:

– Що ти йому сказала?

– Я не пам’ятаю, сестро. Я не спроможна пригадати, – прошепотіла Таніт.

– Ти хочеш переконати нас, що слова, які призвели до таких страхітливих наслідків, можна легко забути. Ну ж бо, дитино, пригадай, якими вони були?

– То були не мої слова.

– Чиї ж тоді? – Сестра Гака нахилилася вперед, її обличчя злилося з плямами коричневого висипу, а сиві пасма заблищали в її темному волоссі. – Чиї ж слова ти промовляла, як не свої власні? Слова богині?

– Я не знаю, – видихнула Таніт і хапнула ротом повітря, коли перший спазм агонії схопив її внизу живота.

– То ти повторюєш слова богині? – запитала сестра Гака хрипким голосом, чорна й жорстока, як хижий птах.

Шуліка, який зловив горобця.

– О, будь ласка, – прошепотіла Таніт, повільно нахиляючись і тримаючи обидві долоні притиснутими до живота. – О, будь ласка, не завдавайте мені болю. О, як у мене болить живіт!

Три жриці дивилися на неї, коли побачили струмінь крові, який намочив спідницю туніки Таніт і забризкав темно-червоними плямами плити підлоги між її ногами. З якоюсь повільною грацією Таніт перегнулася надвоє і впала вперед. Вона лежала на боку, підтягнувши коліна до підборіддя, й тихо стогнала.

Сестра Гака швидко підступила до Таніт і нахилилася над нею, задерши їй спідницю, з суто лесбіянською цікавістю заглянувши їй між ноги, і брутально розтулила їй коліна.

Вона всміхалася, коли випросталася, й подивилася на двох інших верховних жриць.

– Ось де гріх, превелебна мати. Ось доказ злочину. – Вона подивилася на скоцюрблене тіло в себе під ногами. – Блюзнірство! – хрипким голосом вигукнула вона. – Блюзнірство! Злочин проти богині!

– Я не стану відповідати, – лагідно сказала Таніт. Синці трохи зблякли і припухлість стала меншою, але під одним її оком досі залишалася пляма кольору сливи, а губа була розбита, і її перетинав кривавий шрам. Вона лежала в ліжку протягом десятьох днів, але все ще була слабкою. – Я не хочу заплямити словами чоловіка, дорогого для мене. Я не назву вам його імені.

– Дитино, ти знаєш, що це смертний гріх. Ідеться про твоє життя, – сказала превелебна мати.

– Ви вже забрали від мене одне життя. Тож забирайте й решту. – Таніт прямо подивилася в обличчя сестри Гака, а від неї перевела погляд на Ланнона Гікануса, який стояв біля вікна. – Ти вже вирішив убити мене. Хоч би що я сказала, це не змінить твого наміру. Тому я збережу в таємниці ім’я батька моєї дитини. Я не дозволю, щоб ти використав це й проти нього.

– Ти дурна й затята, – сказала сестра Гака. – Ми все одно про все довідаємося, рано чи пізно.

– Чому це так важливо? – запитала Таніт. – Уся проблема в тому, що я стою між тобою і твоїми амбіціями. – Таніт подивилася прямим поглядом на сестру Гаку й побачила, що її слова проникли крізь темно-рожеву засмагу посічених віспою щік жриці. Таніт усміхнулася й обернулася до Ланнона. – Для тебе важливо лиш те, що я стала джерелом пророцтва. Ти намагаєшся його зруйнувати. Ти намагаєшся примусити богів скасувати свій вирок тобі. Але твої зусилля марні, Ланноне Гіканус. Вітри долі вже віють, собаки фатуму вже вийшли на полювання.

– Годі, – гаркнув Ланнон, виходячи на середину кімнати. – Я не хочу більше гаяти на тебе час. Я не можу далі слухати твоє дурне базікання. – Він подивився на сестру Гаку. – Приведи сюди стару жрицю, яка