Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Ви врятували королеву?

–Ну... Так.

–Що ж тоді весь мій народ перед вами в неоплатному боргу. – він говорив це з почуттям, щось сяяло в чорноті його очей – не тліючий вогник подяки.

Фару проводив гостей до палацу. Хелена не могла стримати захопленого зітхання. Палац був витвором мистецтва, усередині гостям уже приготували чай і солодощі, і поставили вишуканий сервіз на низький плетений столик, вкритий покривалом із хитромудрим малюнком.

– Мій пане, вам потрібен спокій, ви слабкі! – кричав слуга, підтримуючи посивілого вродливого чоловіка за руки, який важко спускався сходами.

– Я повинен побачити її. – хрипким голосом заявив чоловік.– Мою Джію.

Хелена і Корнеліус встали.

– Хто ви? – вдивляючись в обличчя Хелени, запитав король.

– Я... – запнулася дівчина.

–Ваша Величносте, це Хелена та її батько Корнеліус, завдяки їм Джіа знову людина.– промовив Фару.

– Це король? – прошепотів Корнеліус і тут же впав на підлогу в поклоні. Хелена закотила очі.

– Помилуйте, сір.– піднімаючи його, сказав король.– Якщо хто і повинен бити чолом, так це я! Ви повернули мені мою Джію.– він усміхнувся, складочки зморшок блиснули навколо чорних блискучих очей.

Мохамед був гарним чоловіком, старість "поцілувала" його, як то кажуть, красиво. Йому пасувала сивина бороди, брів і волосся, павутиння зморшок ні краплі не псували його. Хелена відчула дивне тепло до короля і він, глянувши на неї, щиро посміхнувся їй, ніжно стиснувши її руку.

– Батьку! – Джіа підлетіла до тата, її сукня майоріла, огортаючи стрункі ноги, вона міцно обійняла батька. – Навіщо ж ти встав?

– Хотів переконатися, що чутки не брешуть і моя принцеса знову вдома.

Вони торкнулися лобами.

– Адже для тебе минула лише мить...– погладивши батька по щоці, промовила вона.

– Кожна частка секунди була для мене мукою без тебе, моє левеня... – перехопивши її руку, Мохамед накрив її своєю.

Хелені стало ніяково, і вона потягла батька в протилежний бік. У вітальні розташовувалася велика кількість картин і ваз у старовинному стилі з візерунками. Меблі вітальні виготовляли з темного дерева. Столиків тут майже не було, здебільшого трапезна являла собою дуже низеньку кушетку з дерева, з різьбленими золотими ніжками. Поверх кушетки стелили скатертину і розставляли наїдки, щоб пригощати гостей, на м'яких подушках, якими був вистелений килим поруч зі столиком. Хелена, розплющивши рота, дивувалася високим ажурним стелям, покритим золотом і дорогоцінним камінням. Велика кількість коштовностей навколо змушувала її затамувати подих. Палац красувався своїм оздобленням: вітражні вікна, арочні склепіння, ажурні картини на стінах, м'які розписні килими, все тут було приголомшливої краси і величі.

–Тут так цікаво... – зітхнув Корнеліус, дістаючи камеру.

– І куди ти відправиш це відео? Тобі все одно ніхто не повірить. – роздратовано зітхала Хелена.

Їх супроводили в покої. Кімната Хелени розташовувалася прямо навпроти кімнати батька. Стіни покоїв були виконані зі світлої цегли з дерев'яними арковими склепіннями, кожне з яких являло собою картину з різьбленням по дереву. На стінах розміщувалися мозаїки з позолотою. Білі шовкові тюлі майоріли над широкими вікнами і ліжком. Біля стіни розташовувався столик зі стопками книг, обкладинки і корінці яких прикрашали леви, намальовані золотою фарбою з інкрустацією дорогоцінним камінням. Ліжко було з різьбленим узголів'ям, пишна постіль, прикрита пледом зі східними візерунками, поруч розміщувалася невеличка кушетка і безліч подушок з китицями на кутах, з тієї самої тканини, що й плед. Приліжковий столик прикрашав куполоподібний ліхтар. Розписні килими біля ліжка і при вході в кімнату прикривали прохолодну підлогу. Кущ папороті стояв біля входу в кімнату в глибокому золотому горщику.

Кімната Корнеліуса була схожою, тільки світло в ній було трохи більш приглушеним. Відтінки для кімнати підбирали темніші, стіни і склепіння були такими ж, як і в покоях Хелени, над ліжком так само розташовувалася різьблена картина, тільки ця була вже виконана на полотні з додаванням металевих завитків. Полотно було темно–сірого кольору, а прути завитків світлого, вони нагадували ажурну сітку. Саме ліжко було трохи ширшим, ніж у кімнаті Хелени, виконане в пастельних відтінках, зверху було вкрите пледом зі схожим візерунком, невелика кушетка з того самого матеріалу, що й ліжко, також вкривалася пледом, невеличкий коридорчик біля вікна, де розташовувався диван із такого самого матеріалу, як кушетка. Велика кількість подушок на ліжку, кілька вазонів папороті стояли біля стіни навпроти ліжка. Кімнати були схожими, але все ж у кожній відчувалася індивідуальність.

Хелена вирушила в купіль, де встигла змити з себе весь бруд і втому, а потім спустилася вниз. Слуги короля підготували для неї сорочку з парчі з широкими рукавами і вільні штани з китицями на гомілці. Покосившись на акуратно складений одяг, Хелена вирішила, що матиме смішний вигляд у ньому. Але поки її улюблені джинси і футболка пралися, вибору не було. Вона одягла на себе штани й сорочку і помітила, що тканина дуже приємна до тіла, на подив костюм сів на неї ідеально, і дівчині навіть сподобалося те, який вигляд вона мала у віддзеркаленні. Задоволена, вона покинула кімнату. Корнеліуса, до речі, вбрали в білі штани і довгий камзол без ґудзиків, завдовжки трохи нижче коліна. Комзол був розписаним візерунками і робив фігуру батька стрункішою, а теракотовий відтінок тканини добре підкреслював молочний відтінок його шкіри. Хелена спустилася вниз і помітила, що Джіа стояла у вітальні, втупившись у картину. Вона підійшла ближче, розглянувши зображення молодої жінки із золотим довгим волоссям.