Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Подруги пройшли ще два балкончики та підійшли до глухого кута. Тут була велетенська стіна та двері з замком. Біля дверей табличка де той самий напис «вулиця Жмеринська, вихід до комунікацій житлової зони». Аліша підійшла до дверей та обперлась на них передніми лапами, глянула на дівчину, нявкнула.

Мілана зітхнула та посвітила ліхтариком на замок. Було ясно, що вона мала відкрити двері. Саме за ними мало бути щось, що так хотіла показати кішка. Але звідки вона знає, що там щось є? Дівчина посвітила ліхтариком на кішку та запитала те саме вголос. Аліша почала нюхати щось під дверима та показувати туди мордою. Потім чхнула та подивилась на подругу. Вона щось відчуває. Там було те, що потрібно Мілані. Дівчина не на секунду не сумнівалась в кішці, та не раз доказувала, що робить щось не просто так.

Тому, діставши шпильки та проволоку, Мілана почала копатись в замку. Пройшло багато часу, прийшлось зняти рюкзак та розстібнути куртку. Мороз тут був не такий сильний, а можливо й взагалі не було. Сирість – так, мороз – не зрозуміло. Але дівчина навіть трохи спітніла. Аліша сиділа поряд та дивилась, як подруга займається дверима. Не підганяла, не нявкала, не метушилась.

В якусь мить щось клацнуло та замок відпустив кільце, полетів на підлогу. Вийшло! Мілана склала всі інструменти до рюкзака, та потягнула двері на себе. Ті заскрипіли, опираючись о підлогу, та піддались. З отвору повіяло затхлим, але теплим повітрям. Було відчуття, що ці двері взагалі не відкривали декілька років. Дівчина посвітила ліхтарем в середину та побачила короткий бетонний коридор. Зі сторони тунелю було мокро, але далі – сухо.

Мілана просунулась в коридорчик, Аліша чкурнула за нею. Попереду були знову двері та замків не було. Тільки велика металева ручка, схожа на важіль. Мілана спробувала натиснути, та важіль стояв на місці. Обпершись всією вагою, потягнула вниз. Ручка скрипнула та поволі почала опускатись. В цей же момент, подруги почули, як по всій протяжності дверей, опускались язички замку. Мілана чортихаючись довела ручку до кінця, до упору. Двері ще раз клацнули та піддались вперед. Дівчина штовхнула їх, вони без скрипу рушили всередину.

Піднявши ліхтарик, Мілана освітила величезне приміщення, охайне та чисте. Навіть пилу ніде не було. Хоча, якщо приміщення було закрите кілька років, тут мало бути не так чистенько. Хоча, якщо двері були так герметично закриті, можливо сюди просто нічого не могло потрапити. Аліша вибігла вперед, зупинилась на середині та нявкнула. Кішка подивилась на подругу та помахала мордою по сторонам. Потім позіхнула та лягла на підлогу, показуючи, що вона своє діло зробила, тепер вихід самої Мілани.

Командирка хмикнула та, підійшовши до кішки, почухала свого янгола-охоронця за вушком. Неймовірна тварина, що тут скажеш. Гра, в тебе такої немає і не буде. Мілана тихенько засвистіла та почала оглядатись. Майже одразу вона побачила табличку «Бомбосховище номер чотириста сімнадцять дріб двадцять три», нижче допис «Спеціальна герметична капсула та випадок ядерної та бактерицидної небезпеки». Оце було дуже цікаво.

Як було ясно на початку, приміщення було доволі великого розміру. Під стіною було багато закритих шаф. Посередині стояло декілька столів та багато лавок, на яких люди могли сидіти. На стіні також було біле полотно, напевно в якійсь з шаф був проектор чи щось подібне. Генератора дівчина не знайшла та в такому закритому приміщенні використовувати таку річ небезпечно для життя.

Командирка підійшла до першої шафи та відкрила її. Всі полички були заставлені консервами. Оце неймовірне відкриття! Риба – сардини, шпроти, тунець, кілька. М’ясо на будь-який смак – курка, свинина, телятина. Овочі – квасоля біла та червона, спаржа, навіть оливки та огірки. Фруктів вистачало також - ананаси, персики, навіть яблука дольками. В інших шафах Мілана знайшла супи, сосиски та паштети. Суха вермішель та багато іншого, що може довго лежати та не псуватись.

Також з приміщення виходили чотири кімнати. Одна вела до туалету та душу. Мілана спробувала включити воду, але нічого не відбулось. Можливо, вода була перекрита або просто замерзла десь на горі, в морозі мінус двадцять п’ять градусів. Друга та третя кімната були спальнями з двох поверховими ліжками. А от четверта кімната виявилась справжнім скарбом. Саме це і була знахідка Аліши.

Аліша, як ти змогла відчути це? – Мілана в захваті подивилась на кішку, а та вже піднялась та делікатно вилизувала свої лапки. - Ти розумієш, що ти врятувала тільки що неймовірно багато дітей?

Четверта кімната була медпунктом з доволі великим складом ліків. Дівчина не дуже розумілась в усьому цьому, але за ці дні запам’ятала багато назв, які називав та використовував Терапевт. Мілана швидко підскочила до полиць з ліками. Таблички допомагали швидко орієнтуватись. «Антибіотики», «Жарознижувальне», «Антигістамінні», «Противірусні», «Антисептичні мазі» та інше.

Командирка відчула як трясуться руки та на очах з’являються сльози. Вони врятовані. Вони зможуть пережити цю хворобу, цю зиму та взагалі все, що завгодно, маючи такі запаси ліків. Дівчина вийшла та піднявши Алішу, міцно обійняла її.  Та крякнула від несподіванки, але потім почала облизувати обличчя дівчини, з якого градом текли сльози.

 

Аліна з силою піднялась та відкрила очі. Вона лежала в спальному мішку, як і багато хворих дітей, в галереї з рослинами. Тут було чисте та свіже повітря. Вентиляційна система ганяла та очищала повітря по всій лабораторії, але все ж таки в галереї було найкраще відчуття.