Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

Шелест листя змусив його підняти погляд. Метрів за десять праворуч вигулькнув Тьєрі Фарабо. Його рука була зігнута, лікоть — по-ковбойському відведений назад. Він стріляв, ховаючись у лісі, й точність стрільби свідчила про чималий досвід володіння вогнепальною зброєю — залишки славетного минулого заїрського мисливця.

Ерван рефлективно втягнув голову й побачив, як Фарабо прослизає під колючим дротом. Якоїсь миті промайнула думка про реслера, який піднімається на ринг. Бій століття.

Ерван перекинувся на правий бік, притиснув руку до живота, спостерігаючи, як поволі наближається супротивник. Його пика анітрохи не нагадувала портрета, отриманого завдяки маніпуляціям із програмою зістарення. Він носив окуляри, схожі на спортивні. Праве око, непомірно збільшене, здавалося, от-от вискочить із орбіти. Ліве, навпаки, напівзаплющене, неначе втиснуте всередину ударами кулаків. Обличчя ніби позбавлене плоті, зі шпичастим рельєфом — загострені вилиці, запалі щоки, щелепи, випнуті з-під шкіри. Найгіршим був оскал, через який з-під губів виступали жовтаві зуби.

Ще одна куля.

Цього разу чаклун вистрілив з прямої руки.

Ерван підскочив, голова, теліпаючись, відкинулася назад, у вогку траву. Смерть на лузі[146]… Щойно плечі торкнулися землі, можна було починати відлік. Один, два, три… Втонути в безмірі небес, а тоді згаснути. Чотири, п’ять, шість… Скільки куль залишилося в цього виродка? Сім, вісім, дев’ять… Фарабо з’явився в полі зору Ервана і затулив сонце, цілячись просто йому в обличчя.

Скільки куль у тебе лишилося, мудак?

Фарабо ще раз натиснув на гачок. У відповідь лише клацнуло — заклинило зброю або спорожнів магазин. Він на мить ошелешено втупився у свій пістолет, пожбурив його геть, схопив Ервана за комір і потягнув до огорожі. Кинув його на колючий дріт, переступив і, крекчучи, почав витягати з найближчого кілка верхню дротину. Розгублений Ерван відзначив його силу: Бабадук[147] був схожий на зачуханого безхатька, але вітамінки доброго доктора Ляссе надали йому надприродної моці.

Одним махом Фарабо обкрутив дріт, усіяний металевими шпичаками, довкола Ерванової шиї, вперся коліном у поранені груди й щосили потягнув на себе. Ерван уже не відчував нічого, крім жахливого болю, який пронизав його з голови до п’ят.

Фарабо потягнув сильніше, вчепившись у дріт обома руками. Ерван задихався, ніби рибина в агонії: кров більше не піднімалася до мозку, а виливалася на рівні горла. Він навіть не побачить, як перед очима пролітає життя. Мусив задовольнитися цією мерзенною пикою, навислою над ним.

Колючки дедалі глибше впиналися в шкіру. Ерван більше не міг поворухнути й пальцем. Його до кісток пронизував смертельний холод. Серцебиття сповільнювалося. На поверхні свідомості зринали формулювання, ніби бульки на поверхні лави: «Лезо пройшло крізь гортань на рівні голосової щілини», «Вістря проштрикнуло стравохід і зовнішні яремні вени», «Рана розташована між грудинно-ключично-соскоподібними м’язами»… Звіт про його ж розтин…

А тоді раптом убивці щось розтрощило й знесло в синє небо півобличчя. Плоть, кістки та очі розлетілися в ранковому світлі. Дріт перестав давити. Ерван притиснув підборіддя до грудей. Останнім зусиллям підняв очі й дуже чітко побачив, як на тлі стіни сосен вдалині біжить Лоїк. Ще чіткіше: пістолет у його руці. Той, якого солдати насправді не знайшли і який Лоїк потай узяв із собою, щоб завалити вбивцю сестри.

Ерван силкувався не дихати, щоб заощадити останні краплі крові. Нелегко. Його мозок знову завойовували безглузді слова: «відстань стрільби», «траєкторія кулі», «втрати енергії», «сила вітру» та ще чимало інших балістичних термінів, що їхнє значення він забув. Ціла купа параметрів, через які куля, випущена з такої дистанції, летіла у випадковому напрямку.

Не для Лоїка.

З дивовижною віртуозністю він зміг влучити в ціль з більш ніж двохсот метрів — і не ледь зачепив: те, що він просто розніс убивці череп, означало: максимальна енергія кулі збереглася, траєкторія — не порушена. Лоїк уклав угоду зі свинцем і вогнем.

Просто перед тим, як знепритомніти, Ерван почув ревіння над головою. Він спробував поворухнутися, та не дозволило кольє з колючого дроту, а повіки стали заважкими. І попри те, що серце його відбивало останні удари, щораз повільніше, глухіше, він упізнав «Super Puma».

Їх знайшли. Вони перемогли. Його врятують. Коротко здригнувшись, Ерван розплющив очі й примружився проти сонця. Йому знадобилася ще секунда, щоб зрозуміти, що він бачить у білому спалаху: в траві, яку пригинав вітер від лопатей, Лоїк, впираючись коліньми в тіло Фарабо і горлаючи ім’я Ґаель, шматував те, що залишилося від його обличчя.

На похороні Ґаель був тільки Лоїк. А вона лежала сама у склепі на Монпарнасі.

Лоїк не попередив нікого, крім Софії, яка запропонувала піти з ним. Він відмовився. Це поховання завершувало хресний шлях, яким він ішов на самоті впродовж чотирьох днів, спершу в Бресті, в морзі «Білої кобилиці», тоді в холодильній камері паризького поховального бюро: того самого, де вкладали в труну його батька. Після розтину привіз із Парижа найліпшого танатопрактика, щоб той відтворив вроду Ґаель (довелося повоювати з Клемантом, брестським судмедекспертом, щоб їй не поголили голову). Тоді він сам одягнув її в кімнатці, холодній, ніби капличка, тільки без запаху ладану, а далі взявся до перевезення тіла літаком. Зворотний шлях до того, що він організував для батькової труни, за винятком хіба що кількох деталей.

Після сутички з Фарабо Лоїк став ніби сновидою, ув’язненим у своєму жахітті. Зосередившись на меті — забезпечити тихий, бездоганний похорон сестри, — він жодного разу не подумав ні про що інше, відкидаючи будь-які думки, що не стосувалися цих операцій. Дати волю своїй свідомості означало підірвати її. Ось так він плив, удень і вночі, зі спущеними вітрилами, приглушеним двигуном, у страху перед буревієм відчаю та божевілля, який його переслідував.

Якимось дивом Ерван вижив. Вертоліт переніс його просто до «Білої кобилиці» — на той час він уже був у комі. «Тим ліпше», — сказали лікарі. Щоб пережити втручання, якого вимагав його стан, краще було взагалі нічого не усвідомлювати. Ерван піймав три кулі. Перша влучила під ліву ключицю, пройшла крізь тканини, зрикошетила об лопатку та вийшла з іншого боку. Це поранення, хоч і найближче до серця, було найменш серйозним. Друга куля потрапила в живіт, відхилилася від