Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

роки тому для Б’юрмана. Немов зважуючи, вона потримала його в руці і поклала знову до шухляди.

Б’юрман був набитий дурень. Не пхав би носа куди не слід, і вона відпустила б його на всі чотири сторони, якби він добився скасування рішення про визнання її недієздатною. Ось Залаченко, той ніколи б його не відпустив. Б’юрман довіку став би його рабом. Що, до речі, цілком заслужив.

У Залаченка є ціла мережа, і частина її ниток протягнулася до «Свавельшьо МК».

Білявий гігант. Він — ключова фігура.

Вона має відшукати його і змусити сказати, де зараз перебуває Залаченко.

Вона запалила нову сигарету і почала курити, дивлячись на Скеппсхольм. Потім перевела погляд на американські гірки в «Грьона Лунд» і раптом заговорила сама до себе, імітуючи голос, який колись чула в телевізійному фільмі:

Daddyyyy, I’m coming to getyoooou.[80]

Якби хтось міг зараз почути її, то подумав би, що вона зовсім з’їхала з глузду. О пів на восьму вечора вона увімкнула телевізор, щоб послухати, що новенького повідомляють там про полювання на Лісбет Саландер. І те, що вона почула, приголомшило її.

Інспектор Бубланськи зміг додзвонитися до Ханса Фасте по мобільному на початку дев’ятої вечора. Вони не обмінювалися зайвими компліментами. Бубланськи не почав розпитувати, де Фасте був майже весь день, а тільки холодно інформував його про події.

Фасте був вражений.

Сьогодні йому набридло неподобство, яке творилося в конторі, і він зробив те, чого ніколи не дозволяв собі раніше в службовий час. З досади він усе покинув, вимкнув мобільник і, весь киплячи від люті, пішов у паб Центрального вокзалу, щоб випити там два кухлі пива.

Потім він подався додому, помився в душі і ліг спати.

Йому треба було виспатися.

Він прокинувся на початку програми новин, і від переліку останніх подій у нього очі полізли на лоба. Поховання в Нюкварні. Лісбет Саландер підстрелила керівника «Свавельшьо МК». Облава в південних передмістях. Зашморг затягувався.

Він негайно увімкнув мобільний.

Майже відразу ж подзвонив цей бісів Бубланськи і повідомив його, що слідча група вже офіційно розшукує іншого кандидата в підозрювані і що Фасте мусить змінити Єркера Хольмберґа на місці події в Нюкварні. Розслідування в справі Саландер уже наближається до завершення, а Фасте мусить підбирати недопалки в лісі! А інші ловитимуть Саландер!

До чого тут, чорт забирай, якесь там «Свавельшьо МК»?

Невже в припущеннях цієї діви Мудіґ справді був якийсь сенс!

Ні, це неможливо.

Звичайно ж, уся річ у Саландер.

А він хоче бути тим, хто її заарештує. Йому так хотілося заарештувати її, що він до болю стиснув мобільник.

Хольгер Пальмґрен спокійно спостерігав за Мікаелем Блумквістом, як той ходив з кутка в куток його кімнаткою. Було вже майже пів на восьму вечора, і вони проговорили без перерви цілу годину. Врешті-решт Пальмґрен побарабанив по столу, щоб привернути увагу Мікаеля.

— Сядь, доки не стер усі підметки, — сказав він.

Мікаель сів.

— Стільки секретності, — сказав він. — Я ніяк не міг зв’язати все докупи, доки ви не розповіли мені історію Залаченка. Адже я бачив тільки експертні висновки про Лісбет, де зазначалося, що вона страждає на психічні відхилення.

— Петер Телебор’ян.

— Очевидно, у нього була певна домовленість з Бйорком. Вони уклали договір про співпрацю.

Мікаель задумливо кивнув. Хай там як розвиватимуться події, але Петер Телебор’ян неодмінно стане об’єктом пильного журналістського розслідування!

— Лісбет говорила, щоб я тримався від нього подалі. Він, мовляв, злий тип.

Хольгер Пальмґрен кинув на нього гострий погляд.

— Коли вона це сказала?

Мікаель помовчав, потім, посміхнувшись, поглянув на Пальмґрена.

— Ще одна таємниця! Гаразд, дідько його візьми! Я спілкувався з нею, коли вона ховалася. Через мій комп’ютер. З її боку це були короткі загадкові послання, але вона весь час підштовхувала мене в потрібному напрямі.

Хольгер Пальмґрен зітхнув:

— І ти, звичайно ж, не повідомив про це поліції?

— Взагалі-то ні.

— Вважай, що ти й мені нічого про це не казав. Але вона добряче знається на комп’ютерах.

«Ти навіть не уявляєш, наскільки добряче!» — подумав Мікаель.

— Я дуже вірю в її здатність приземлятися на всі чотири лапи. Іноді їй буває нелегко, але вона з тих, хто справляється.

«Не так уже й нелегко, — подумки заперечив Мікаель. — Вона вкрала майже три мільярди крон, отож навряд чи колись голодуватиме. У неї, зовсім як у Пеппі Довгапанчоха, є велика валіза, повна-повнісінька золотих монет».

— Чого я все-таки не розумію, — заговорив Мікаель, — так це чому ви всі ці роки нічого не робили.

Хольгер Пальмґрен знову зітхнув:

— Мене спіткала невдача. Коли я став її опікуном, вона була для мене просто однією з багатьох складних підлітків, а в кожного з них — купа своїх проблем. Мені доводилося займатися десятками таких, як вона. Мені це доручив Стефан Броденшьо, який тоді очолював соціальне відомство. На той час вона вже була в лікарні Святого Стефана, і в перший рік я навіть жодного разу її не бачив. Кілька разів я мав розмову з Петером Телебор’яном, і він пояснив, що вона психічно нездорова й отримує найкращий догляд і лікування. Я, звичайно, йому повірив. Але крім нього я ще поговорив з Юнасом Берінґером, який тоді був головним лікарем клініки. Не думаю, що він мав якесь відношення до цієї історії. На моє прохання він склав експертний висновок, і ми з ним вирішили спробувати повернути її в суспільство, помістивши в прийомну сім’ю. Їй тоді було п’ятнадцять років.

— І ви захищали її потім упродовж кількох років.

— Мабуть, недостатньо. Я боровся за неї після епізоду в підземці. На той час я вже знав її і ставився до неї дуже прихильно. Вона мала твердий характер. Я прикрив її, коли її хотіли помістити до закритого лікувального закладу. Але довелося піти на компроміс, погодившись на визнання недієздатності, і тоді мене призначили її опікуном.

— Навряд чи Бйорк сам приходив і вимагав, щоб суд прийняв певне рішення. Це привернуло б увагу. Він хотів запроторити її до лікарні і розраховував очорнити її за допомогою психіатричних експертиз, зокрема експертизи, проведеної Телебор’яном, сподіваючись, що тоді суд ухвалить єдино можливе рішення. Але судді стали на вашу сторону.

— Я ніколи не вважав, що їй потрібна опіка. Але якщо вже бути відвертим, я не натискав на всі кнопки, щоб скасувати постанову суду. Мені треба було діяти енергійно і не відкладати справу на потім. Але я дуже приріс душею до Лісбет і… Я весь час це