Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

сиві вусики; погляд його сіро-блакитних очей свідчив про природний розум і проникливість, на щоках грав рум’янець, а коли Десмас посміхався, оголюючи рівні гострі зуби, в цій усмішці було щось вовче. Тим часом він був чоловіком зовсім не жорстоким і часом навіть добродушним, хоча і у нього були напади гніву. Десмасу, на жаль, не вистачало розуму, щоб побачити різницю (як у духовному, так і в суспільному становищі) між окремими арештантами. Він не розумів, що до в’язниці час від часу потрапляють люди, яким, незалежно від їхньої політичної значущості, потрібно приділяти особливу увагу. Проте якщо політичні верхи вказували Десмасу на цю відмінність між арештантами (як було у випадку з Ковпервудом і Стінером), тоді інша річ. І все ж оскільки в’язниця — заклад громадський, де у будь-яку хвилину можна чекати адвокатів, слідчих, лікарів, священиків, журналістів і, нарешті, просто родичів і друзів арештантів, то її начальнику доводиться хоча б уже для того, щоб не втратити владу над своїми підлеглими, всіляко підтримувати дисципліну і порядок, іноді навіть всупереч бажанню того чи іншого з політичних верховодів, і ні для жодного з арештантів не допускати надмірних поблажок. Часом серед арештантів траплялися багаті і розпещені люди, жертви тих потрясінь, які відбуваються в суспільному житті, і до них треба було ставитися максимально поблажливо.

Десмас, звичайно, знав всю історію Ковпервуда та Стінера. Політикани встигли попередити його, що зі Стінером, враховуючи його заслуги, потрібно обходитися м’якше. Щодо Ковпервуда ніхто нічого подібного не говорив, хоча всі визнавали, що його спіткала вельми жорстока доля. Начальник в’язниці може, звичайно, що-небудь зробити і для нього, але лише на свій страх і ризик.

«Батлер має зуб на нього, — якось сказав Десмасу Стробік. — Через його доньку і зав’язалася вся ця історія. Послухати Батлера, то Ковпервуда потрібно посадити на хліб і на воду, а він зовсім непоганий хлопець. Відверто кажучи, якби в Стінера була хоч крапля розуму, Ковпервуд не сидів би тут. Однак кити не зводили очей зі скарбника і не дозволили йому позичити Ковпервуду грошей».

Незважаючи на те, що Стробік, під тиском Молленгауера, сам радив Стінеру не позичати більше Ковпервуду ні цента, він зараз вважав поведінку своєї жертви ганебною. Про власну непослідовність дій він навіть не думав.

Побачивши, що Ковпервуд не користується прихильністю «великої трійки», Десмас вирішив не звертати на нього особливої уваги і вже принаймні не квапитись з якими б то не було потураннями. Стінеру надали зручне крісло, чисту білизну, особливий посуд, газети, привілеї в листуванні, допуск відвідувачів та інше. Ковпервуду... гм, потрібно спочатку придивитися до нього, а тоді вже вирішувати! Водночас і клопоти Стеджера не залишилися безуспішними. На другий день після прибуття Ковпервуда до в’язниці Десмас отримав лист із Гаррісберга від дуже поважної особи — Теренса Реліхена. У листі йшлося, що він буде дуже вдячний за будь-яку люб’язність, надану містеру Ковпервуду. Прочитавши листа, Десмас подався до камери Ковпервуда і подивився на нього через заґратоване вічко у дверях. Дорогою він мав коротку розмову з Чепіном, який дуже схвально відгукнувся про нового в’язня.

Десмас ніколи раніше не бачив Ковпервуда, і той, не дивлячись на потворний тюремний одяг, незграбні черевики, грубу сорочку і огидну камеру, справив на нього сильне враження. Замість млявого худого чоловічка з переляканими очима (звичайний тип арештанта) він побачив перед собою енергійного, сильного чоловіка, ставну поставу якого не спотворив ні огидний одяг, ні пережите нещастя. Утішений появою хоч якоїсь живої людини, Ков­первуд підвів голову і подивився на Десмаса великими, ясними, холодними очима, які ще недавно вселяли таку довіру і так заспокійливо діяли на всіх, кому доводилося мати з ним справу. Десмас був вражений. Порівняно зі Стінером, якого він знав раніше і тепер побачив у в’язниці, Ковпервуд був справжнім уособленням сили. Що б там не говорили, але сильний чоловік завжди поважає такого ж. А Десмас володів неабиякою фізичною силою. Він дивився на Ков­первуда, Ковпервуд — на нього. І Десмас мимоволі проймався до нього повагою. Здавалося, два тигри дивляться один на одного.

Ковпервуд інтуїтивно здогадався, що перед ним — начальник в’язниці.

— Містер Десмас, якщо не помиляюся? — шанобливо і доброзичливо поцікавився він.

— Так, сер, це я, — відповів Десмас, якого все більше й більше долала цікавість. — Чи не занадто затишні у нас хороми, як ви вважаєте?

Начальник в’язниці дружелюбно усміхнувся, оголивши два ряди рівних зубів. У цій усмішці було щось звіряче.

— Авжеж, містере Десмас, — підтвердив Ковпервуд, який стояв по-солдатському струнко. — Утім, я й не сподівався потрапити у шикарний готель, — з посмішкою додав він.

— Чи можу я бути вам чимось корисним, містере Ков­первуд? — запитав Десмас, у якого миттєво промайнула думка, що така людина, мабуть, з часом ще стане йому в нагоді. — Я розмовляв із вашим адвокатом.

Ковпервуд був вельми втішений цим зверненням «міс­тер». Так ось звідки вітер віє! Ну що ж, отже, можна очікувати, що тут йому буде не так уже й погано! Трішки терпіння! Потрібно «промацати» цю людину…

— Я не хочу просити вас ні про що таке, що вам буде важко виконати, — чемно відповів Ковпервуд, — але дещо мені все-таки дуже хотілося б змінити. Я хотів би мати простирадла, і потім, можливо, ви дозволите, щоб мені передали з дому теплу білизну. Оця, що зараз на мені, дуже незручна.

— Так, правду кажучи, ця не з кращих, — з незворушним спокоєм відгукнувся Десмас. — Її виробляють десь тут, у Пенсильванії, для потреб штату. Проти того, щоб ви носили власну білизну (якщо вам так завгодно) — я не заперечую. Так само і щодо простирадел: матимете їх — користуйтеся. Лише не треба занадто поспішати. А то завжди знайдуться охочі, які полюбляють повчати начальника в’язниці, як йому ставитися до своїх обов’язків.

— Я прекрасно розумію це, — відповів Ковпервуд, — і безмежно вам вдячний. Ви можете бути впевнені, що все, зроблене вами для мене, буде гідно оцінене та не зашкодить вам. За цими стінами у мене є чимало друзів, які з часом вам віддячать.

Він говорив повільно і переконливо, не зводячи з начальника пильного погляду. На Десмаса його слова справили належне враження.

— Гаразд, добре, — сказав він все тим же доброзичливим