Станіслав Стеценко - Війни художників

весь час вивішував у вікні карти країн Європи, де проходили чи планувалися бойові дії. Нині там висіли карти Голландії, Бельгії, Данії, Норвегії і Франції.

Вони вийшли з автомобіля і викладеними гарним червоним камінням сходами піднялися до великих металевих дверей.

Ательє складалося з кількох приміщень. Вітальня, куди вони зайшли, була майже квадратною, з великими вікнами і декорованими дорогою тканиною стінами. Скрізь фото. Великі, менші, зовсім маленькі. Гущенко поклав капелюха на стіл і почав їх розглядати. На великих — Гітлер із Гофманом. Але були й інші: Гітлер із президентом Гінденбургом, Гітлер у виготовленому на його замовлення гоночному автомобілі «мерседес-бенц», Гітлер зі своєю улюбленою вівчаркою Блонді.

«Оце я вдало потрапив, — подумав Гущенко, — Кобулов буде у захваті».

Його увагу привертало величезне, майже на півстіни, фото симпатичної усміхненої дівчини зі світлим хвилястим волоссям.

— Хто це? — запитав Гущенко.

— Це Єва Браун. Колись вона була моєю фотомоделлю. І, за сумісництвом, адміністраторкою. Приймала замовлення від клієнтів. Ви не чули про неї? — загадково запитав Гофман.

— Ні, — Гущенко стенув плечима. — Вперше чую від вас.

— Єва, Єва… Нічого. Колись іще почуєте. Це справді видатна жінка.

— А це? — тут Гущенкові не довелося імітувати здивування. Він зупинився вражений. На стіні висіло фото — Гофман біля Мавзолею Леніна на Красній площі. Поряд фото Сталіна, який чаркується із… Гофманом, у руках якого — великий фужер.

— Ха-ха, — весело розсміявся Гофман, — чого ви завмерли, гер Гущенко? Серцебиття нормальне? А пульс? Ви здивовані, що я знайомий зі Сталіним? Все дуже просто. Це ми з вашим фюрером на підписанні пакту про дружбу між Німеччиною й СРСР.

— Пакту про ненапад, — спантеличено виправив його Гущенко.

— Так. Пакту про дружбу та ненапад. Я був у Москві з особливою місією. Саме мені, а не Ріббентропу, фюрер доручив передати Сталіну його особисті привітання. Що я й зробив. Цей момент і відображений на фото. Ми зі Сталіним тоді пили найбільше. Ріббентроп напередодні сказав, що пити зі Сталіним доручимо Гофману, бо в рейху ще не народилася людина, яка б його перепила.

— Гер Гофман, ви вмієте здивувати. До речі, Сталін тримає в руці стопку, а решта — фужери. Він пив щось особливе?

— Ні, всі пили одне й те ж. А чому так? Це і досі загадка. Може, він боявся, що хтось підмінить бокал.

— Фантастика, — Гущенко був надзвичайно здивований побаченим і почутим.

— Саме я повинен був передати всі враження про Сталіна і про Москву фюреру, — Гофман широко посміхнувся, продемонструвавши зуби — міцні й білі. Зуби не найбіднішої людини в нацистській Німеччині.

— І як ви справилися з важливою місією?

— На відмінно. Фюрер цілковито змінив свою думку про Сталіна. Коли я повернувся і розповів фюреру про все, що побачив, фюрер перейнявся до Сталіна глибокою повагою. Гер Гітлер вважає, що вони обидва дуже схожі — вихідці з самих низів. Плоть від плоті народу. Коли я зауважив, що Сталін свого часу грабував банки, фюрер мені відповів буквально наступне: «Гофман, він грабував банки не для себе. Він віддавав гроші партії. А тут дуже важлива і навіть принципова різниця».

— Дуже цікаво. Ви знаєте, це поки що великий секрет, але я збираю матеріали для книги про гера Гітлера. Зокрема, як про художника та непересічну особистість. Це могло б бути дуже цікаво для радянських людей.

Гущенко придумав тему книги, аби мати можливість ставити будь-які запитання про фюрера та інших бонз у рейху.

— Книгу? — Гофман на мить замислився. — Ви знаєте, це надзвичайно цікаво. Враховуючи особливі відносини наших країн, дуже дивно, що ця ідея досі нікому не спала на думку. Я вважаю, що вона буде до вподоби фюреру. Більш того, я думаю, можна було б паралельно видати книгу про Сталіна в Німеччині. Геніально! Сідайте, — запросив Гофман Гущенка. — А про художні уподобання фюрера ніхто краще за мене не може розповісти. Що саме вас могло б зацікавити?

— Тема фюрер і мистецтво — дуже цікава, — Гущенко сів і закинув ногу на ногу.

Гофман дістав пляшку червоного вина, порізав сир і наповнив бокали.

— За знайомство, — вони випили. Вино було дуже гарне. — Візьміть — це м’який голландський сир, упевнитеся, що краще за все до червоного вина пасує не м’ясо, як вважають невігласи, а м’який сир. Ось, наприклад, фюрер дуже негативно ставиться, як він висловлюється, до поїдання «трупів мертвих тварин». Він сам ніколи не вживає м’яса. Але ми відволіклися від теми. Кажете, фюрер і мистецтво?

— Так, фюрер і мистецтво, — підтверджує Гущенко.

— О, я вже говорив, що фюрер особисто цікавиться усіма заходами, які стосуються образотворчого мистецтва. І я разом з ним. Фюрер дуже цінує мою думку. Слухайте, Гущенко… Та що говорити. Давайте якось проїдемо музеями, і я покажу вам найулюбленіші полотна фюрера, і ви сам все зрозумієте, — він відкинувся на спинку крісла і налив іще по бокалу.

— Із задоволенням! Кажуть, фюрер негативно ставиться до відхилень від реалізму?

— Ви натякаєте, що так само, як і Сталін? — Гофман запалив, затягнувся, струсив нігтем попіл сигарети у попільничку. — Ну, тут ваше порівняння не дуже вдале. Ви знаєте, гер Гущенко, гер Гітлер, на відміну від вашого Сталіна, вибачте, не ортодокс. Він цінує думки оточення, навіть сторонніх людей. Я розкажу вам про один випадок. У 1938, здається, році ми з фюрером відбирали експонати на виставку. Фюрер усе, що стосується образотворчого мистецтва, бере дуже близько до серця. Серед представлених полотен була картина художника Падуа з назвою «Леда й лебідь». Сюжет простий — оголена дівчина, і у неї між ногами прилаштувався красивий білий лебідь. Зважаючи на культ сім’ї, що панує у рейху, і кримінальну відповідальність за розповсюдження порнографії, сюжет дуже сумнівний. У технічному сенсі вона була написана чудово, але зухвалість авторського задуму була виражена, мабуть, занадто відверто, так що я відклав