Елізабет Гілберт - Природа всіх речей

Дарвінова смерть налякала Алму — вісімдесятидворічну й кволу. Йому було тільки сімдесят три! Вона й подумати не могла, що переживе його. Страх не покидав її ще багато місяців після того, як Дарвін відійшов. Здавалося, що разом з ним померла й частинка її особистої історії, про яку ніхто ніколи не дізнається. Про неї, звісно, й раніше ніхто не знав, але зв’язок між ними, безперечно, втратився — зв’язок, що так багато для неї значив. Невдовзі Алма теж помре, і тоді залишиться тільки одна ланка їхнього трикутника — молодий Воллес, хоча, зрештою, не такий і молодий — йому от-от виповниться шістдесят. Якщо далі все йтиме так, як раніше, вона помре, так і не познайомившись із Воллесом, так само, як не познайомилась із Дарвіном. Зненацька їй стало нестерпно сумно від думки про те, що так може статися. Цього не можна допустити.

Алма задумалась. Думала кілька місяців. І врешті-решт вирішила діяти. Вона попросила Мімі написати на поштовому папері «Гортуса» ввічливий лист, запросивши Альфреда Рассела Воллеса прочитати лекцію на тему природного добору навесні 1883 року в ботанічному саду «Гортус» в Амстердамі. Витрачений ним час і зусилля обіцяли компенсувати гонораром у дев’ятсот фунтів, а про всі дорожні витрати, звичайно, подбає «Гортус». Дійшовши до ціни, Мімі затнулась — але ж це чийсь заробіток за кілька років! — та Алма спокійно зауважила:

— Я за все заплачу з власної кишені, крім того, містерові Воллесу потрібні гроші.

Далі йшлося про те, що містера Воллеса гостинно запрошують зупинитися у затишному родинному маєтку ван Девендерів, зручно розташованому відразу поруч із садом, у найчарівнішій дільниці Амстердама. У ботанічному саду буде чимало молодих ботаніків, які з превеликим задоволенням покажуть славетному біологові всі принади «Гортуса» й міста за його мурами. Для ботанічного саду стане великою честю гостити такого визначного дослідника. Алма підписала лист: «Щиро ваша, міс Алма Віттекер — Доглядачка мохів».

І тут же дістала відповідь від дружини Воллеса — Енні (Алма була вражена, дізнавшись, що її батьком був знаменитий Вільям Міттен, хімік-фармацевт і видатний бріолог). Місіс Воллес писала, що її чоловік охоче приїде до Амстердама. Прибуде 19 травня 1883 року й залишиться на два тижні. Воллеси щиро дякували за запрошення й вельми щедрий гонорар. Запрошення, натякав лист, прийшло в дуже слушний час — так само, як і гроші.

Розділ тридцять перший

Він такий височезний!

Алма навіть не сподівалась. Альфред Рассел Воллес був такий же високий і цибатий, як Емброз. Йому було шістдесят — майже стільки ж, як Емброзу, якби той був живий. Він був у доброму здоров’ї, тільки трохи горбився. (Просто цей чоловік надто багато років провів над мікроскопами, розглядаючи взірці.) Він мав сиве волосся й густу бороду, й Алма ледь стрималась, щоб не підняти руку й не провести кінчиками пальців по його лиці. Вона погано бачила й хотіла краще пізнати риси його обличчя. Але це було б грубо й непристойно, і Алма притлумила своє бажання. І все ж, щойно вони познайомились, їй здалося, що вона вітає свого найдавнішого приятеля на цілому світі.

Спочатку його візит здійняв таку бучу, що Алма мало не загубилась у юрбі. Так, вона була жінка огрядна, але вже стара, а на великих зібраннях старих жінок відштовхують на марґінес, навіть коли вони оплатили те зібрання з власної кишені. Побачити знаменитого еволюційного біолога хотіли десятки людей: юні кузини Алми — всі як один завзяті молоді науковці — заполонили його увагу, оточивши його, мов чепуруни й кралі, впевнені у своєму успіху. Воллес був надзвичайно ввічливий і приязний — надто з молоддю. Він терпляче слухав, як вони хваляться власними розвідками й просять його поради. Їм, звісно, хотілось поводити його по Амстердаму, тож кілька днів минуло в легковажних прогулянках і гордих розповідях про рідне місто.

А далі був його виступ у Пальмовій оранжереї, довжелезні запитання вчених, журналістів і міських достойників, а опісля — неминуча, довга, нудна, офіційна вечеря. Воллес чудово тримався і під час лекції, і за вечерею. Терпляче відповідав на надокучливі запитання про природний добір від людей, які нічого в цьому не тямили, майстерно уникаючи суперечок. Напевно, його дружина попросила його поводитись якомога ввічливіше, подумала Алма. Молодчина, Енні.

Алма чекала. Вона була не з тих, хто боїться трохи почекати.

З часом ореол новизни, який оточував Воллесовий візит, розвіявся, і галаслива юрба помалу розійшлася. Молодь повернулася до інших розваг, і Алма мала нагоду поснідати разом з гостем кілька днів поспіль. Вона, звісно, знала його краще за інших і розуміла, що він не хоче безперестанку говорити про природний добір. Алма натомість розмовляла з ним на теми, що, як було їй відомо, любі його серцю: мімікрію метеликів, різновиди жуків, читання думок, вегетаріанство, згубні наслідки успадкованого багатства, його намір закрити фондову біржу, його план покласти кінець усім війнам, його підтримку індіанців і самоуправління Ірландії, його заклик, щоб британська влада попросила в світу вибачення за безчинства своєї імперії, його мрію збудувати для навчальних цілей модель Землі, що мала б чотириста футів у діаметрі і довкола якої люди могли б кружляти в велетенській кулі… і таке інше в тому ж дусі.

Іншими словами, він відпочивав біля Алми, а вона — біля нього. Коли його не сковували умовності, Воллес був надзвичайно приємним співрозмовником — охочим обговорити найрозмаїтіші теми й захоплення. Алма вже багато років не діставала такого задоволення від розмови. Уважний і ввічливий співбесідник, він не тільки говорив про себе, а й розпитував про її життя. І ось Алма розповіла Воллесові про своє дитинство в Білому Акрі, про те, як вона, п’ятирічна дівчинка, збирала ботанічні взірці на поні з шовковими китичками, про своїх дивакуватих батьків і їхні складні й водночас такі захопливі розмови за вечерею, про батькові розповіді про русалок і капітана Кука, про незвичайну книгозбірню в маєтку, про її сміховинно застарілу класичну освіту, про роки досліджень серед замшілих валунів у Філадельфії, про свою сестру — відважного борця проти рабства, і про свої пригоди на Таїті. Неймовірно — бо Алма десятки років не говорила ні з ким про Емброза — вона навіть розповіла йому про свого славного чоловіка, який малював орхідеї краще за всіх на світі й помер у Південних морях.

— Яке цікаве життя ви прожили! — сказав Воллес.

Алма знічено відвела погляд. Їй ще ніколи ніхто такого не казав. Вона почервоніла й знову відчула