Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

— Значить, Джеймс вибрав архітектуру, Джейкоб юриспруденцію, ти музику, а за Сема ніхто нічого не сказав. Яка у нього спеціальність? — Вона вирішила змінити тему, і я не був проти.

— Англійська література.

— Серйозно? — Побачивши мій кивок, Вікі округлила очі від подиву. — Хочеш сказати, що він має намір стати письменником? — Так, мій друг, як і я не любив обговорювати свою спеціальність, знаючи, яку реакцію це викликає.

— Він уже зараз стажується у видавництві Literature Publisher, яке публікує мою маму. А восени Сема планують зарахувати до штату, якщо він і далі так добре працюватиме. Хоча, гадаю, що це станеться раніше. — Друг ніколи не ділився з нами успіхами в роботі, намагався навіть теми стажування не торкатися. Можливо, Сем обговорював це з Джейком, вони ближче спілкувалися, але напевно я не знав. Усі новини я отримував від мами, яка часто бувала у видавництві.

— Ви всі такі цікаві, — задумливо промовила Вікторія.

Повернувшись, я побачив, що вона дивилася на дорогу, при цьому хмурячись. Я трохи стиснув її ногу, привертаючи до себе увагу.

— Ви навчалися в престижній академії, а тепер навчаєтесь у найкрутішому університеті Лос-Анджелеса, обравши спеціальності до душі. А ми в шістнадцять поїхали з дому й кілька років працювали офіціантками, знімаючи маленьку квартирку у Веніс, навіть не сміючи мріяти про освіту. — Вікі чомусь порівнювала нас, що мені зовсім не сподобалося.

Скинувши швидкість, я зупинив машину, не заглушаючи двигуна, і нахилився до неї.

— Вікторіє, щоб писати музику, мені не потрібна освіта. Ти ж це розумієш? — Вона кивнула. — Не має значення, у яку школу ходила людина чи в якому університеті навчалася, якщо вона сміє робити боляче іншим. Згодна? — Вікі знову кивнула. — Тоді чому ти шукаєш у нас відмінності, якщо нам добре разом? Ти мені подобаєшся, і я сподіваюся, що так само сильно подобаюся тобі. Що ще потрібно? — поставивши останнє запитання, я ніжно погладив її щоку.

— Ти теж мені подобаєшся, — несміливо відповіла Вікторія.

— Це головне, — прошепотів я і, залишивши на її губах легкий поцілунок, виїхав на дорогу.

До заїзду залишалося менше п'яти миль, а після наших останніх слів у салоні повисла мовчанка. Але тепер це не викликало ніяковості, адже ми все прояснили. З динаміків лилося чудове адажіо з балету «Лускунчик», що явно подобалося не тільки мені. Мою добірку музики особливо ніхто не шанував, хіба що Джейкоб під настрій, а ось Вікторії припало до смаку. І що це, якщо не доля? Так, вона любила танці, чим я не міг похвалитися. Але також вона любила музику, що до останнього часу я вважав найбільшою пристрастю свого життя. Тепер же перше місце посіла неймовірна дівчина, що нагадувала мені казкову лісову німфу.

Спустившись крутим заїздом і повернувши до нашого табору, я лише сподівався, що там нікого не буде. Мені хотілося ще трохи побути наодинці з Вікторією. Кинувши на неї швидкий погляд, я помітив напругу. Може, вона думала про те ж саме?

Зупинивши машину ближче до дерев, де ми залишали її раніше, я важко зітхнув.

— Значить, поводитимемося як друзі? — запитав я, у голосі видаючи досаду.

Вікі раптом забрала свої ноги, залізла на сидіння, а потім сіла зверху на мене, чим повністю шокувала. Мені стало цікаво, вона це зробила через почуття провини чи тому що хотіла?

— Вікторіє, я не ображаюся, що ти поки що не готова говорити про нас подругам, — обережно сказав я, поклавши руки на її талію.

— Я запам'ятала з першого разу, — ніжно прошепотіла вона, нахиляючись до мене.

— Добре, — на видиху вимовив я й торкнувся її губ.

«Мені ніколи не набридне цілувати тебе», — промайнуло в моїй голові.

Шалено хотілося присунути Вікі ближче, щоб відчути той неймовірно приємний тиск унизу живота, що я відчував учора, але в той же час мені не хотілося зробити щось неправильно. Я так хвилювався через останнє, що не смів зсунути руки з талії Вікторії. Злегка подавшись уперед і поглиблюючи поцілунок, вона вигнула спину, тісніше притиснувшись до мене грудьми, через що я відчув, як по тілу почало поширюватися приємне тепло. Господи, як же сильно на мене діяла ця прекрасна дівчина. Сама того не усвідомлюючи, Вікі завоювала мене цілком і повністю. Я був на сто відсотків під її контролем.

Солодкий язичок зводив із розуму, так спритно сплітаючись із моїм, що з губ мимоволі злетів приглушений стогін, гублячись у нашому поцілунку. Уже зовсім не контролюючи себе, я почав погладжувати її спину, ледве торкаючись ніжної шкіри, викликаючи кінчиками пальців мурашки. Мій затуманений розум упіймав ледь чутне муркотіння Вікторії, і я повністю розчинився у відчуттях нашої близькості. Не знаю, коли мої руки встигли опуститися нижче талії, стискаючи пружні сідниці, але, схоже, вона теж перестала контролювати себе. Вікі злегка присунулася до мене, і я зрозумів, що ще кілька дюймів, і не зможу вийти з машини в найближчі кілька хвилин. Зсунувши руки на стегна Вікторії, я зафіксував її в одному положенні, не даючи можливості рухатися.

— Щось не так? — спантеличено спитала вона, ловлячи мій погляд.

— Мила, подібні речі хлопцям ніяково говорити, — відповів я, несміливо усміхаючись.

Очі Вікторії на мить округлилися, а потім вона тихо захихотіла.