Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

відбувалися зловживання. У звіті перераховано кілька десятків конкретних системних проблем, починаючи з доктрини і політики та закінчуючи проблемами керівництва, командування, підготовки й розподілу ресурсів.

Співучасть ЦРУ під виглядом «командної роботи»

Я був здивований, виявивши в цьому звіті відкриту і безпосередню критику ролі ЦРУ у використанні тактик примусу під час проведення допитів, які, як передбачалося, мали були залишатися секретними:

Систематична відсутність відповідальності за дії слідчих і самих ув’язнених негативно впливала на ставлення до затриманих в Абу-Ґрейб. Неясно, в який спосіб і за чиїм наказом ЦРУ могло розміщувати в Абу-Ґрейб таких в’язнів, як затриманий №28[439], тому що між ЦРУ і командуванням об’єднаної оперативної групи не було жодних офіційних домовленостей із цього приводу. Офіцери ЦРУ, які працюють в Абу-Ґрейб, переконали полковника Паппаса і підполковника Джордана, що можуть діяти поза встановлених правил і процедур (курсив для наголошення).

На секунду зробімо паузу, щоб оцінити саме свідчення, перш ніж розібрати, як вирішилося це питання зв’язків із ЦРУ. Фей і Джонс зазначали, що «коли полковник Паппас порушив питання взаємодії із ЦРУ під час розмови з полковником Блотцем, той заохотив Паппаса співпрацювати з ЦРУ, бо всі ж в одній команді. Полковник Блотц так само заохотив і лейтенанта Джордана».

Створення нездорової робочої атмосфери

У звіті Фея-Джонса детально описується, як такі секретні операції агентів ЦРУ, що мали статус «понад законом», сприяли створенню злоякісного навколишнього середовища, а також у ньому надано психологічний аналіз цієї ситуації:

Смерть затриманого №28 та інші випадки, наприклад, коли в кімнаті для допитів опинялася зброя, заряджена бойовими патронами, були широко відомі американським військовим в Абу-Ґрейб (військовослужбовцям військової розвідки і військової поліції). Внаслідок відсутності особистої відповідальності виникали припущення, конфлікти і обурення, тому що деякі особи позиціонували себе понад законами і правилами. Зрештою в Абу-Ґрейб запанувала нездорова атмосфера. Розслідування смерті затриманого №28 досі не провели.

Коротко позначено і той факт, що анонімність використовувалася як щит, що дає змогу знімати з себе відповідальність за вбивство: «Офіцери ЦРУ діяли під псевдонімами і ніколи не називали своїх справжніх імен».

Випадки, коли виправдовування охоронців виявлялися цілком обґрунтованими

Розслідування Фея-Джонса підтверджує слова Чіпа Фредеріка й інших охоронців нічної зміни, що їхні образливі дії заохочували і підтримували багато людей, які працювали на військову розвідку:

Визнані винними військові поліцейські стверджували, що діяли з відома і за сприяння фахівців військової розвідки. Хоча ці твердження нагадують виправдовування, втім у них є певні підстави. Створена в Абу-Ґрейб атмосфера сприяла зловживанням, як і необізнаність у них вищого керівництва впродовж тривалого часу. Те, що починалося з роздягання й образ, стресу і фізичних вправ, переросло в сексуальні і фізичні наруги з боку невеликої групи аморальних солдатів і цивільних осіб, які діяли безконтрольно (курсив для наголошення).

У звіті цих генералів неодноразово підкреслюється важлива роль системних і ситуативних чинників як причин зловживань. Однак вони не можуть відмовитися від диспозиційного підходу: зловмисники — лише кілька «аморальних» військових, тобто та сама «ложка дьогтю» у бездоганній «діжці меду», наповненій «шляхетною поведінкою більшості наших воїнів».

Хороші пси виконують погані команди

У звіті Фея-Джонса чи не вперше докладно описано і засуджено деякі «допустимі» прийоми «підвищення ефективності» допитів. Так, у ньому зазначається, що ідею використання собак генерал-майор Джеффрі Міллер запозичив із в’язниці Ґітмо на Кубі. Але при цьому «залякування собаками під час допитів застосовувалося без належного дозволу».

Спочатку для залякування в’язнів офіційно використовували собак у намордниках, однак невдовзі намордники вже не одягали, посилюючи, так би мовити, чинник страху. У звіті Фея-Джонса зазначається, що один із цивільних слідчих [№ 21, представник приватної компанії САСІ] використовував собаку без намордника під час допиту, а потім попросив охоронця «відвести її додому». Щоб продемонструвати ув’язненим, що собака справді небезпечний, на очах у в’язнів йому дозволили розірвати на шматки матрац. Іншого слідчого (солдат №17,2-й батальйон військової розвідки) звинувачено в тому, що він не повідомив про неналежне використання собак, коли кінолог нацькував собаку на двох неповнолітніх затриманих, впустивши його до них в камеру без намордника. Цей слідчий також не доповів про те, що кінологи обговорювали «змагання» щодо залякування затриманих — кому з них швидше вдасться змусити в’язня намочити штани. Вони говорили, що собаки вже змусили кількох затриманих намочити штани від страху.

Оголені в'язні-дегуманізовані в'язні

Метод, коли ув’язнених роздягали догола і не віддавали їм одяг, допоки вони не погоджувалися співпрацювати, також запозичили з в’язниць в Афганістані і Ґуантанамо. Його стали використовувати у в’язниці Абу-Ґрейб, і в звіті Фея-Джонса наголошено на «відсутності субординації й невизначеності в питаннях його законності. Цей метод просто перенесли сюди з Ґітмо. Одяг [і нагота] як стимул для отримання інформації, ймовірно, сприяв поширенню “дегуманізації” серед затриманих і готував ґрунт для виникнення нових і серйозніших зловживань [з боку військових поліцейських]».

Оголошення винних: офіцери, працівники військової розвідки, слідчі, аналітики, перекладачі і санітари

Нарешті, звіт Фея-Джонса покладає провину на всіх, хто унаслідок проведеного розслідування виявилися відповідальними за зловживання стосовно затриманих у в’язниці Абу-Ґрейб. У звіті названо імена або особисті коди 27 осіб. Для мене тут важлива кількість тих, хто знав про зловживання, був їх свідком і навіть так чи інакше брав участь у них, але нічого не зробив, щоб їх попередити, припинити або доповісти про них. Вони продемонстрували охоронцям «соціальну згоду» на те, що в цій в’язниці можна робити все, що схочеш. Посмішки і мовчання цих осіб створювали соціальну підтримку в середовищі слідчих, які заохочували зловживання, що мало викликати суворий осуд. Тут ми знову бачимо, як зло бездіяльності призводить до зла в дії.

Санітари і медсестри винні в тому, що не завжди надавали допомогу жертвам. Вони спостерігали за приниженнями і в кращому разі просто відверталися. Вони підписували фальшиві висновки про смерть і брехали про причини травм і переломів кінцівок. Вони порушували клятву Гіппократа і «продавали душу за копійку», як пише професор медицини і прихильник етики біологічних досліджень Стівен X. Майлз у своїй книжці «Зневажена клятва»[440].

Докладний звіт двох армійських генералів мав би усунути будь-які твердження про те, що військові поліцейські з нічної зміни блоку 1А мучили в’язнів лише з власних збочених мотивів або керуючись садистськими порухами. Натомість на цих прикладах ми бачимо складні і багатогранні причинно-наслідкові зв’язки. Безліч інших солдатів і цивільних осіб так чи інакше брали участь у тортурах і зловживаннях. Одні робили це самі, інші допомагали, а треті спостерігали, але не повідомили про зловживання. Крім того, ми бачимо, що відповідальні за ці