Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід

свої кинджали: прості, з хрестовою ґардою, жалісно короткі, порівняно з їхніми мечами. Але це була його дільниця, його бій і його ніч. А ці двоє прийшли сюди лише для того, аби померти.

Він крутнувся між ними так, щоб один із них затуляв його від іншого, прийняв клинок на перехрещені кинджали й скерував їх униз. Вістря вдарило об терасу, на друзки розбиваючи керамічну плитку. Альтсін, досі перебуваючи поряд, ударив напасника ліктем в обличчя, додав ударів, увіткнув кинджали в обидва зап’ястки чоловіка й прокрутив.

Поранений відхилився назад, випускаючи зброю.

Альтсін схопився за руків’я його меча, відбив укол іншого Праведного, спрямований йому в спину, та відстрибнув.

Десь унизу кинутий камінчик вдарив об землю.

Він відчував меч, як відчувають власну руку: кожен фрагмент руків’я, ґарди, кожен палець леза, аж до самого кінчика.

Він глянув у вічі другому супротивнику. На першого вже можна було не зважати — свідомість у його очах гасла разом із тим, як отрута, якою злодій змастив вістря кинджалів, розходилася по тілу. Якій би Потузі не віддався шляхтич, яка б сила за ним не стояла, отрута, яку використав Альтсін, вбивала його нерви та розкладала кров.

Злодій криво посміхнувся й заохочувально ворухнув мечем.

Вони зійшлися посеред даху, і Альтсін сумнівався, щоб хтось у дільниці міг не помітити цей двобій. Звук, із яким стрілися їхні клинки, вибухнув над дахами, заглушивши всі інші відголоси. Альтсіну здалося, що стихло все навколо. А вони стояли, заклинивши леза, напираючи й намагаючись відіпхнути ворога. А потім Праведний відстрибнув, оточивши себе складним „млинком“, відступив на самий край даху.

Вони наближалися. Альтсін відчував їх, як мчать до нього з різних боків дільниці. Тепер вони мали шанс: семеро на одного в місці, де можна було б атакувати одночасно з усіх боків.

Але так склалося, що такі щури, як він, ніколи не б’ються, якщо мають куди тікати.

Мугрея була портовою дільницею, яка з одного боку прилягала до моря, а з іншого — до Ельгаран. Він оцінив напрямки, звідки надходили Праведні. Порт відпадав — вони відрізали б його на середині шляху. Глянув у вічі своєму супротивникові, образливо спародіював його салют і кинувся в бік річки.

Біг дахами й терасами тепер виглядав трохи по-іншому. Він бачив усе наче в світлі дня, кожну подробицю: облущену фарбу на балясинах балюстрад, кожний листок плюща, яким заросли альтанки, окремі цвяшки в стінах сараїв і прибудов, людей, які причаїлися в тінях. Як би він хотів зараз на них полювати… Граф не вивів би звідси нікого живим.

Вони дісталися останнього будинку. Він відштовхнувся й стрибнув на тридцять стоп униз.

Вміло приземлився на бруківку. Попереду мав фрагмент зміцненого берегу й довгий, вузький мол, біля якого повинні були знаходитися принаймні кільканадцять човнів.

Мол був порожнім.

Вони вже надходили. Двоє праворуч, двоє ліворуч, троє — позаду. Сповільнилися, наче розуміючи, що він уже не втече від них. Бендорет Терліх думав як військовий, а хороший генерал дбає про те, щоби ворог не зміг втекти. А якщо він думав про річку, то напевне, й там стояли кілька власних човнів, які мали б виловлювати тих, хто намагатиметься втекти вплав.

Альтсін переклав меча з руки в руку. Мол був шириною ледве в кілька стоп. Бій одного проти семи не пасував його грі, а Ельгаран… Він глянув на мутні води. Річка вже сьогодні його оцінила.

Погоня з’явилася на березі, коли злодій був на середині молу. Нападники зіскакували з дахів, виринали з вуличок. Він не озирався — Сила, яку випромінювали Праведні, відчувалася за сотні ярдів. Він міг би вказати на них пальцем навіть із заплющеними очима. Всі навколо, хто мав хоча б трохи магічних здібностей, мусили зараз божеволіти.

Свербіння між лопатками, про яке він мало не забув під час битви та втечі, повернулося.

Він дійшов до кінця молу й глянув на течію. Досі бачив майже так само добре, як при світлі дня. Річка несла в собі чимало сміття, пінилася, шуміла. Принаймні в нього буде свідок цього бою.

Десь за спиною Праведних дільниця ожила кількома блискавками й зловорожим гримотінням. Там також тривав бій — злодії та бандити проти стражі. Портові чаклуни проти магів графа. Але зараз все проходило без жаху, який навіювали Праведні. Нарешті Цетрон мав реальний шанс. Він повинен швидко отримати контроль над дахами й вистріляти людей Терліха з арбалетів.

Альтсін посміхнувся, розвертаючись до набережної. Може, ця ніч не скінчиться різаниною Ліги. Може, навіть сам граф накладе головою. Добре було б знати, що людина не вештається там, де її не запрошено. Вони наближалися. Семеро чоловіків, одягнених у темну зелень і синяву. Такі кольори краще підходять, щоб ховатися в тінях, ніж бурий та чорний. Альтсін сперся кінчиком меча об дошки, склав долоні на руків’ї і звівся, трохи розставивши ноги.

Вони були такими схожими в рухах, жестах і в тому, як вони ходили, що на мить Альтсіну здалося, наче він бачить одну особу, віддзеркалену шість разів. Напевне, через це граф пильнував, аби вони ніколи не з’являлися всі відразу. Якби хтось із магів чи жерців побачили їх в одному місці, як ідуть у бій, вдягнені в свій вбивчий аспект, то здійняли б рейвах на все місто. Він не мав сумніву, що хтось скористався забороненим мистецтвом. Один у багатьох тілах. Маріонетки розуму, що віддалений на багато миль, зі зламаним духом і нав’язаною волею. Навіть у Понкее-Лаа, де ніколи не палали стоси, винуватець не минув би вогню за щось подібне.

Вони зупинилися біля входу на мол і якусь мить здавалося, що не атакують. Що викличуть арбалетників або чаклуна та вб’ють його з відстані. Так би зробив добрий генерал. Але не ображена Потуга.

Якщо вони не хотіли заважати один одному — мали йти по-одному. Першим вийшов наймолодший. Виглядав ще непомітніше, ніж той, кого Альтсін убив на складах. Дитина.

Хлопець вирушив у його бік, набираючи швидкості й тримаючи меч збоку, наче не знав, що зробити зі зброєю. Альтсін не чекав — з місця, на якому стояв, бігом кинувся на нього. Вони зустрілися посередині молу, обмінялися двома швидкими ударами, які прозвучали як один, й відстрибнули один від одного на кілька стоп. Юнак взяв руків’я обіруч, обплівши його пальцями, нахилив голову, блиснув зубами.

Вдарив згори. Відступив. Зліва. Відступив. Справа. І знову повернувся у стійку, наче бився проти манекена на тренувальному майданчику. Удар із випадом і повернення. Удар і повернення. За