Валентин Лукіч Чемеріс - В сузір’ї Дракона

Бо ніхто ж не помирає назавжди.

ТАЄМНА АСАМБЛЕЯ ФАН-КЛУБУ «МИКОЛА ГОГОЛЬ»
Повість-фентезі

— От так штука, панове-добродії!

— І не кажіть, мосьпане! Це не просто штука, а — ціла штукерія!

З підслуханої розмови двох добродіїв у 19-му столітті.

— Анекдот! — додав інший добродій, але вже століттям пізніше.

«… Нехай тим часом вони собі збираються й крадькома, — перше буде тайно, а потім буде явно».

Леся УКРАЇНКА.
… А ЗАПОВІТ НАПИСАВ ПІД ВРАЖЕННЯМ МАЛОРОСІЙСЬКИХ КАЗОК?
Дещиця замість передмови

… Коли року 1931-го, через 79 років по смерті Миколи Гоголя у Москві перезахоронюватимуть його прах — із Свято-Данилівського монастиря (це пристанище ченців тодішня влада переобладнувала під колонію для малолітніх злочинців, тож у зв’язку з цим монастирський некрополь підлягав ліквідації) — на Новодівиче — і відкриють труну, то жахно відсахнуться…

І було від чого. Череп небіжчика лежав повернутий на бік (з якого дива?). І — що й зовсім вже було моторошно, — матерія оббивки труни виявилася розірваною (на рівні складених на грудях рук покійника), наче хто її у відчаї шматував, марно шукаючи виходу з домовини — чи бодай ковтка рятівного повітря, якого не було, а була їдуча задуха і божевільний кінець…

І тоді пригадали: Микола Васильович ще за життя боявся впасти в летаргійний сон (схильність до якого він за його переконанням буцімто мав) і, таким чином, бути похованим живцем — що в світі не раз і траплялося. Тому застерігав: на випадок негаданої смерті не ховати його до появи трупних плям і явних признаків розкладу тіла. (Дослівно — подається мовою оригіналу), заповіт такий: «Находясь в полном присуствии памяти й здравого рассудка, излагаю здесь свою последнюю волю. Завещаю тела моего не погребать до тех пор, пока не появятся явные признаки разложения. Упоминаю об этом потому, что уже во время самой болезни находили на меня минуты жизненного онемения: сердце и пульс переставали биться». (Не виключено, що це вразливому і надумливому письменникові під час нападів страху так здавалося — швидше всього, адже підтвердження цьому медиків чи хоча б тих, хто з ним спілкувався, не має).

Дослідники життя і творчості великого сатирика сьогодні висловлюють ще й таку версію: мовляв, все це Гоголь написав під враженням малоросійських казок, де найжахливішим було, коли чоловік, який заснув летаргійним сном, отямлювався у вічному мороці й задусі могили під багатометровою товщею землі. Моторошна безвихідність! А тому письменник, мовляв, сам і подав привід для тайни. До всього ж він помер у 42 роки і смерть його була загадковою, досі нез’ясовано, від чого урвалося його життя в цьому світі. Тоді ж і пригадали, як він боявся бути похованим заживо. Фобію таку мав.

Це від грецького слова, що означає страх. Стан хвилювання, тривоги, неспокою, виникненого чеканням чого-небудь неприємного, небажаного. А відтак і — страшного. Фобія — це те, з чим людина часом безсила боротися, сама себе тримаючи в страху. Пам’ятаєте в Котляревського:

Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішався, І зараз сам не свій зробився, Скакав, вертівся і качався…

Є й такі, що постійно дивляться страхові в очі — себто повсякчас перебувають у стані тривоги перед можливою (а здебільшого уявною) небезпекою.

А це вже патологія — відхилення від норм життєдіяльності організму, потворноненормальне. Отож, непереборні нав’язливі страхи — це й буде вона. Фобія.

Сьогодні медики й психологи нараховують біля 500 різних фобій, хоча їх, вочевидь, значно й значно більше, адже людська фантазія (та ще в купі з хворобливою уявою, нестійкою психікою) безмежна й невичерпна!

Звідки в людини з’являються невмотивовані страхи? На думку спеціалістів — після значних і тяжких психологічних переживань, стресових ситуацій, психічних розладів і захворювань. Вилікувати фобію — це значить зняти