Ерін Моргенштерн - Нічний цирк

У ці передсвітанкові години в Le Cirque des Rêves крім тебе залишилося декілька відвідувачів. Деякі з них убрані в червоні шарфи, які на чорно-білому тлі видаються набагато яскравішими.

До невблаганного сходу сонця в тебе залишається не так багато часу. І це справжня загадка: на що витратити кілька нічних хвилин, що залишилися? Може, навідатися до останнього намету? До котрогось із тих, де ти вже був і тобі сподобалося, чи до досі недослідженого, що залишається таємницею? Чи, може, пошукати останнє перед сніданком яблуко з карамеллю?

Кілька годин тому ніч здавалася нескінченною, а тепер тікає, мов пісок між пальців. Хвилини спливають, зникаючи в минулому й підштовхуючи тебе до майбутнього.

Останні хвилини в цирку ти проводиш так, як тобі подобається, бо це твій і лише твій час. Але зовсім скоро Le Cirque des Rêves зачиниться, принаймні до завтра.

Тунель, повний зірок, уже розібрали, і зараз подвір’я від воріт відмежовує сама лише завіса.

Коли вона падає за твоєю спиною, тобі здається, що від цирку тебе відділяє щось значно більше, аніж кілька кроків за смугастою тканиною.

Наостанок ти затримуєшся, зупинившись, щоб подивитися на вигадливий годинник, що ніби танцює. Його фігурки невпинно рухаються в такт руху стрілок. Тепер навколо вже ніхто не юрмиться, і ти можеш роздивитися його ближче, ніж тоді, коли прийшов сюди.

Під годинником ховається скромна срібляста табличка. Щоб розібрати гравіювання на блискучому металі, тобі доводиться нахилитися.

НА ЗГАДКУ

написано вгорі, а нижче меншим шрифтом імена й дати:

ФРІДРІК ШТЕФАН ТІССЕН

9 вересня 1846 — 1 листопада 1901

і

ЧАНДРЕШ КРІСТОФ ЛЕФЕВР

З серпня 1847 — 15 листопада 1932

Поки ти читаєш пам’ятну табличку, дехто спостерігає за тобою. І перш ніж зрозуміти, звідки на тебе дивляться, ти спиною відчуваєш погляд. У цирковій касі досі хтось є. Жінка звідти дивиться на тебе, усміхається та злегка дружньо махає рукою, ніби хоче переконати, що все гаразд. Що, виходячи з Le Cirque des Rêves, відвідувачі часто зупиняються, щоб роздивитися диво-годинник над ворітьми. Що ти стоїш на тому самому місці, де вже стояло чимало людей, під зірками, які вже тьмянішають, і ліхтарями, що сиплють навколо яскраві іскри.

Жінка жестом кличе тебе до каси. Поки ти наближаєшся, вона складає стосики паперів і квитків. Її зачіска прикрашена сріблясто-чорним пір’ям, що тремтить навколо голови від кожного поруху.

Знайшовши те, що шукала, жінка простягає це тобі, і ти береш із руки в чорній рукавичці візитну картку. Один її бік чорний, а другий — білий.