Стефані Маєр - Світанок

її таке швидке зростання. Ми так і так планували вирушити одного дня на південь. Отож тепер це буде справою Джейкоба — і, сподіваюся, Аліси — зібрати місцеві перекази.

Я знову схилила голову, притлумлюючи нагле бажання схлипнути, зціпивши зуби. Буде краще, якщо Ренесма вирушить у дорогу без мене. Але я вже так скучала за нею, що заледве могла це витримувати.

Я глибоко вдихнула й поклала свою записку на дно похідної сумки, де її швидко знайде Джейкоб.

Я схрестила пальці, сподіваючись, що оскільки в старшій школі навряд чи вивчали португальську, Джейкоб достатньо опанував іспанську.

Лишалося тільки чекати.

Два дні Едвард із Карлайлом провели на галявині, куди, як бачила Аліса, мали прибути Волтурі. То було те саме поле смертного бою, де на нас напали минулого літа перволітки Вікторії. Цікаво, чи не мав Карлайл відчуття дежа-вю. Для мене цей досвід буде новим. І цього разу ми з Едвардом приймемо бій разом зі своєю родиною.

Ми гадали, що Волтурі вистежуватимуть Едварда або Карлайла. Чи не здивує їх, що їхня здобич не тікатиме? Чи насторожить це їх? Я навіть не могла уявити, щоб Волтурі почували потребу в обережності.

Хоча я — сподіваюся — мала б залишатися невидимою для Деметрі, я зосталася з Едвардом. Звісно. Ми мали заледве кілька останніх годин разом.

Ми з Едвардом не влаштовували грандіозної сцени прощання, та я й не планувала. Бо вимовити слова означало повірити в їхню остаточність. Це було б те саме, що поставити слово «КІНЕЦЬ» на останній сторінці рукопису. Отож ми не казали одне одному «прощавай» і намагалися стояти щонайтісніше, повсякчас відчуваючи на доторк одне одного. Хай який кінець нас очікує, він нас не розлучить.

За кілька кроків углиб лісу, під захистом дерев, ми поставили намет для Ренесми, і знову виникло дежа-вю: ми вдруге у холоднечу влаштували собі туристичний похід разом із Джейкобом. Було важко повірити, як невпізнанно все змінилося від минулого червня. Сім місяців тому наш любовний трикутник здавався нестерпним, адже хтось обов’язково мав залишитися з розбитим серцем. Тепер же все було ідеально збалансовано. Гірка іронія: кубики склалися в картинку саме тоді, коли ми всі стоїмо на порозі знищення.

Напередодні новорічної ночі знову посипав сніг. Цього разу крихітні сніжинки не танули, торкаючись кам’янистого ґрунту на галявині. Поки Джейкоб і Ренесма спали (Джейкоб хропів так гучно, що я тільки дивувалася, як це Ренесма й досі не збудилася), перше тоненьке снігове покривало вкрило землю, а далі замети почали підростати. Коли зійшло сонце, ми побачили довершену картину з Алісиного видіння. Втупившись у блискуче біле поле, ми з Едвардом трималися за руки й мовчали.

Рано-вранці зібралися всі наші друзі — з їхніх очей було видно, що вони добре підготувалися: у деяких очі були світло-золотавими, у деяких — яскраво-червоними. Коли ми всі зібралися, то почули, що й вовки рухаються через ліс. Джейкоб випірнув із намету, залишивши сплячу Ренесму всередині, щоб приєднатися до своїх.

Едвард та Карлайл шикували решту в якусь подобу нерівної шереги — наші свідки мали оточити нас обабіч.

Я спостерігала здалеку — чекала біля намету, коли збудиться Ренесма. Коли вона прокинулася, я допомогла їй вбратися в одяг, який дбайливо приготувала пару днів тому. Це було вбрання з оборками, на вигляд дівчаче, проте водночас цупке, яке б витримало поїздку на спині вовка через декілька штатів. На курточку я вдягнула їй чорну шкіряну торбинку, де лежали гроші, документи, підказка та мої прощальні записки для неї і для Джейкоба, для Чарлі й Рене. Вона була такою дужою, що для неї торбинка майже нічого не важила.

Розширеними очима дивилася вона на біль, написаний на моєму обличчі. Але вона здогадалася, що не варто мене зараз питати, що це я роблю.

— Я люблю тебе, — сказала я, — понад усе на світі.

— Я теж тебе люблю, мамо, — відповіла вона. Вона торкнулася медальйона в себе на шиї, в якому зараз лежала крихітна фотографія нас трьох: її, Едварда та мене. — Ми завжди будемо разом.

— У глибині своїх сердець ми завжди будемо разом, — виправила я її шепотом таким тихим, як дихання. — Та коли сьогодні прийде час, тобі слід буде піти від мене.

Очі її розширилися, вона притулила долоньку мені до шиї. Беззвучне «ні!» було гучнішим, ніж якби вона закричала. Я важко ковтнула — у горлі стояв клубок.

— Ти ж зробиш так заради мене? Будь ласка!

Вона міцніше притисла пальчики мені до щоки. Чому?

— Я не можу тобі пояснити, — прошепотіла я. — Але скоро ти все збагнеш. Я обіцяю.

У голові я побачила Джейкобове обличчя.

Я кивнула, а тоді відняла її ручку.

— Не думай про це, — видихнула я їй на вухо. — Нічого не кажи Джейкобові, поки я не звелю тобі: «біжи!», гаразд?

Вона все зрозуміла. І кивнула на згоду.

Із кишені я дістала останню дрібничку.

Коли я пакувала речі Ренесми, увагу мою привернув несподіваний блиск. Випадковий сонячний промінь ковзнув коштовними камінцями на старовинній скриньці, що стояла, давно забута, на поличці в кутку високо над моєю головою. Потому як я звела докупи всі Алісині підказки, я збагнула, що не варто очікувати на мирний вислід близької конфронтації. Та чому б не спробувати почати розмову по-дружньому? — запитала я себе. Хіба це завадить? Гадаю, в мене все-таки лишалася крихта надії — сліпої, нерозумної надії, — адже я дісталася полички та зняла звідти свій весільний подарунок від Аро.

Я застібнула товстезний золотий ланцюжок на шиї й відчула вагу величезного діаманта, який ліг в улоговинку між ключицями.

— Гарно, — прошепотіла Ренесма. А тоді обхопила мою шию руками. Я притисла її до грудей. Отак прикуті одна до одної, ми вилізли з намету й опинилися на галявині.

Едвард звів догори одну брову, коли я наблизилася, але більше ніяк не виявив свого подиву щодо прикрас моїх або Ренесминих. Просто на хвилину він міцно пригорнув нас обох, а тоді, глибоко зітхнувши, відпустив. У його очах і близько не читалося «прощавайте». Може, він усе-таки покладав надії на життя після смерті, незважаючи на всі свої слова.

Ми посіли свої місця, і Ренесма спритно переповзла мені за спину, щоб звільнити мені руки. Я стояла за кілька кроків позаду передньої лінії фронту, яку формували Карлайл, Едвард, Еммет, Розалія, Таня, Катя та Єлизар. Поряд зі мною були Бенджамін і Зафрина; в мою задачу входило захищати їх стільки, скільки зможу. Вони були нашою найкращою зброєю. Якщо саме Волтурі опиняться в ролі