Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Дін, хто там? — почув збентежений голос Артура. Ось він який, друг… Той, кого Степан колись називав братом, встромив йому ножа не просто у спину, а в саме серце. Вбив безпощадно, жорстоко, холоднокровно, відібравши найцінніше, найсокровенніше. Найсвятіше, що було в його житті. 

Секунда…дві..три..п’ять. Артур застиг, як німий, у дверях. Погляд розгублений, збентежений. В його очах читався страх. Правильно, нехай боїться, бо цього він йому не пробачить ніколи!

— Степанчику, — прошепотіла Діна, віднімівши. Обережно підійшла до нього, повільно беручи за руку. ЇЇ ніжні дотики, такі теплі, ніжні, жадані. Вона провела рукою по його обличчі, але Степан різко відступив, відвівши лице від її долонь. Вона заплакала. Жаліє, але про що? Можливо про те, що він живий? Що зіпсував своєю появою цю сімейну ідилію? 

— Степане, радий бачити, — простягнув йому руку Артур. Так би і плюнув на його долоню. Або краще в обличчя. Краще заплювати цілого – з ніг до голови.

— Не схоже на те, — крізь зуби злісно вимовив Степан, вже поглядом вбиваючи того, кого вважав другом, — Ти знову став моїм ворогом номер один, Артуре. І тепер я ненавиджу тебе ще сильніше, ніж тоді, — крижаним голосом вимовив Степан, закриваючи за собою вхідні двері.

###