Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

у світі можна боротись. Я вже не кричатиму, як раніше: така доля, така доля. Не варто все називати долею й співати їй осанну, роззирнутися навколо, доторкнутися, відкинути таку долю.

Пильнуй, розплющ очі, стережися, в одному гурті з тобою тисячі інших, хто не прокинеться, того висміють або й знищать.

За Францовою спиною барабанний дріб. Марш, марш уперед. Ми на війну йдемо, карбуєм крок, сто музикантів з нами і б'ють барабани, зорі вечірні і світанкові, а ми вже до ранньої смерти готові.

Біберкопф — маленький трудівник. Ми знаємо те, що знаємо, ми все зрозуміли, і за знання ми дорого заплатили.

Вперед, вперед, всі до свободи, а світ старий упасти має, здіймися, вітре світанковий.

І крок тримай, правою, лівою, правою, лівою, крокуй, крокуй вперед, ідемо на війну, сто музикантів з нами йдуть, і сурми кличуть, барабани б'ють, ві-де-бум, ві-де-бум, ти прямо ідеш, а той — у долину, ти тут ще стоїш, а той упав на спину, біжиш уперед, а той вже загинув, ві-де-бум, ві-де-бум.

Кінець

Додатки

Альфред Деблін.

Моя книжка «Берлін Александерплац»

523

Вальтер Беньямін.

Криза роману.

До роману Дебліна «Берлін Александерплац»

526

Альфред Деблін.

Побудова епічного твору

533

Основні дати життя Альфреда Дебліна

556

Основні твори Альфреда Дебліна

563 

Альфред Деблін

Моя книжка «Берлін Александерплац»[244]

«Читацьке коло»[245] запросило мене розповісти на одному з його вечорів про створення і стиль мого епічного твору «Берлін Александерплац», виданого 1929 року, а також висловити свою думку про ті критичні зауваги до цієї книжки, що пролунали в пресі. Я пристав на цю пропозицію й охоче йду назустріч побажанню організаторів написати перед своїм виступом декілька слів.

То була б довга історія, якби я взявся оповідати, як я прийшов до матеріалу та головного мотиву цієї книжки. Тут я хотів би лише сказати: мій лікарський фах часто зводив мене зі злочинцями. Багато років тому я мав своєрідний спостережний пункт за злочинцями. Саме звідти походить моє зацікавлення цією темою та історії, варті того, щоб їх розказати іншим. І оскільки я зустрічав таких людей та багатьох, подібних до них, то в мене склалася своєрідна картина про наше суспільство: виявилося, що немає чіткої межі між кримінальним та некримінальним, а в найрізноманітніших місцях суспільства — чи, радше, того суспільства, яке я бачив, — усе було пронизано криміналом. Тільки це було вже цілком особливою перспективою.

А тепер про інше. Східну частину Берліна я знаю вже десятки років, адже тут я виріс, тут я ходив до школи, а пізніше тут почав свою лікарську практику. Якщо раніше я дуже цінував фантазію, і насамперед фантазію, що не має жодних обмежень, то в останні десятиріччя моя увага більше зосередилася на моєму власному оточенні та на тому ландшафті, в якому я пересуваюся, тобто на сході Берліна. Тут я бачив цікаву й цілковито правдиву і ще не описану породу людей. Я мав нагоду спостерігати за цими людьми в різну пору дня і ночі та за найрізноманітніших обставин, до того ж спостерігати саме в той спосіб, який я вважаю єдино правильним, а саме живучи серед цих людей, діючи й страждаючи разом з ними. Я бачив тут мирне життя, у період війни я бував тут лише час від часу, коли мав фронтову відпустку, а ще я був серед них під час Спартаківського повстання 1919 року, під час інфляції та в наступні роки. Якими я бачив цих людей, такими й намагався показати у моїй книжці.

Окрім того я маю заторкнути філософську чи, радше, метафізичну лінію. Кожний мій великий епічний твір спирається на певне духовне підґрунтя. Епічний твір є, так би мовити, художньою формою, в якій виражено продовження та конкретизацію, а також випробовування тієї ідейної позиції, яка була напрацьована раніше через духовну роботу. Тож, як правило, в кінці такого епічного твору моя ідейна позиція передолана, вона зазнає струсу. Все починається з певности й завершується новим питанням. Головним наголосом та підґрунтям моєї книжки «Берлін Александерплац» є позиція, яку я виклав у більш ранній натурфілософській праці ««Я» над природою», а саме: цей світ є світом двох богів. Це світ творення та водночас світ руйнування. Їхня боротьба відбувається в часі, й ми самі беремо в ній участь. А тепер ми пов'яжемо цю думку з попередньою думкою про злочинність. Як я казав, суспільство пронизано злочинністю. Що ж це означає? У суспільстві є порядок і розпад. Але то неправда, що може існувати порядок, навіть просто форма та екзистенція не є реальними без схильности до розкладу та фактичного руйнування. Отже у книжці «Берлін Александерплац» Франц Біберкопф виходить із в'язниці. Він, як то кажуть, є добрим від природи, окрім того він — як дитина, яка обпеклася й боїться вогню. І, подивіться, ось він іде у світ і хоче бути порядним, він хоче чесно й неухильно дотримуватися законів цього світу, як він те собі уявляє, і — нічого не виходить! Просто нічого не виходить! На нього сипляться удар за ударом, і врешті його добивають; я міг би також сказати, добивають цю його ідейну позицію.

А тепер лише декілька зауважень щодо стилю книжки та критичних закидів. Знову й знов, особливо зараз, після появи англійського та американського перекладів, посилаються на Джойса. Але поки я писав першу четвертину книжки, я Джойса не знав. Пізніше його твір справді зачарував, як я про це часто казав і писав, і то був ходовий вітер для моїх вітрил. У той самий час, незалежно одне від одного, виникло щось подібне, навіть те саме. І це неважко зрозуміти. Критика, з одного боку, дуже підносила книжку, з іншого боку — підносила не дуже й трохи лаяла, а ще з іншого боку зовсім не підносила і лаяла останніми словами. Усі мають рацію. Особливо тих, які лаяли книжку і лають її далі, я прошу прийняти мої слова близько до серця, адже я на це заслужив (як бути облаяним, так і бути прийнятим близько до серця). Все інше — в усному виступі!

1932

Вальтер Беньямін

Криза роману

До роману Дебліна «Берлін Александерплац»[246]

Буття з погляду епіки — це море. Немає нічого епічнішого, ніж море. Звісно, до моря можна ставитися по-різному. Приміром, лежати на пляжі, слухати шум прибою та збирати мушлі, викинуті хвилями на берег. Так чинить епічний