Леся Українка - Том 10
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
34. ДО М. П. КОСАЧА. Квітень 1890 р. Колодяжне
Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 246-249.
Автограф не зберігся. Подається за першодруком.
Весною 1890 р. Леся Українка була два місяці прикута до ліжка «липкими кайданами» у Колодяжному, куди вона повернулася з Києва 22 (10) березня, але знаходила силу волі для жартів, про що свідчить цей віршований лист до брата. Датується на підставі пертих рядків листа.
«Ч с р в о іпі й шлях»-— український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал. Виходив у Харкові в 1923— 1933 pp.
«Н о ч і» поезія Альфреда де-Мюссе.
«Дзвінок» — український двотижневий ілюстрований журнал для дітей та юнацтва ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Львові 1890—1914 pp. як орган Руського товариства педагогічного.
«Музи с п і в о д а й н і» — вислів із пародії В. Самійлепка па вірші галицьких поетів. Гумористичний вірш, вислови з якого любили вживати в родині Косачів, В. Самійлеико написав експромтом на прохання членів «Плеяди»:
Бажання ваше узглядияю І вірші нехотя пишу..
О що ж я тут співати маю У легко скриленім віршу?..
...Усе то теми дуже файні,
Але вже годі мі співать,
Позаяк музи співодайні
Ие хтять натхненням мя вспирать.
«Н е ч і м н е є» — під такою назвою М. Косач мав паписати оповідання. Нечімпо — урочищо з глибоким озером, яко відвідала Леся Українка, знаходиться за 25 кілометрів від сола Колодяжпо-го. Тепер — урочище «Лісова пісня».
Ж і р о н д и с т и — політична партія часів французької буржуазної революції кінця XVIII ст., яка представляла інтереси великої торговельно-промислової буржуазії. Прийшовши до влади 1792 p., жірондисти виступали проти дальшого поглиблення революції, а восени 1793 р. стали на шлях контрреволюції.
Корде Шарлотта (1768—1793) — агент контрреволюційного жірондистсько-роялістського центру. 13 липня 1793 р. лід час французької революції вбила Марата. За вироком революційного трибуналу страчена на гільйотині. Буржуазна історіографія підносила Шарлотту Корде як героїню. Леся Українка в листі, як і в діалозі «Три хвилини», іде за буржуазною історіографією.
35. ДО М. П. КОСАЧА. ЗО травня 1890 р. Нолодяжне
Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 241.
Автограф не відомий.
Подається за першодруком.
...Б е р у с я здіймати «с і з і ф о в и й камінь» д о г о -• ри!..—За грецькою міфологією, Сізіф був засуджений Зевсом до тяжкої кари — піднімати на гору великий камінь, який щоразу скочувався назад. «Сізіфова праця», «підіймати сізіфовий камінь» — вирази, що означають безконечну, тяжку і бозцлідиу роботу. Леся Українка цим висловом підкреслила свою рішучість боротися проти темряви і деспотизму навіть тоді, коли здається, що мало надій на перемогу.
...Ц и т а т? у з мого нового безнадійно-надійного вірш а...— Леся Українка цитує варіант свого вірша «Contra spem spero», дещо відмінний від того, що був надруко-вапий у збірці «На крилах пісень» (1893). Автограф цього варіанта зберігається в архіві поетеси (ф. 2, N° 11).
«Б у к о в и н а» — українська газета ліберально-буржуазного напряму. Видавалася у Чернівцях в 1885—1910 pp., 1913—1918 pp.-* під назвою «Нова Буковина» у Відні. Заснована і редагована у 1885—1888 pp. Ю. Федьковичем. Часто змінювала напрям залежно від того, хто її редагував. У різні роки редакторами газети були ТО. Федькович, Павло Кирчів (1888), С. Дашкевич (1888—1894),
О. М^ковей (1894—1897), Д. Лукіянович, В. Щурат та ін.
«Бібліотека для мол о д і ж і» (повна назва — «Ілюстрована бібліотека для молодіжі міщан і селян») — щомісячне видання чернівецького товариства «Руська бесіда». Видавалася з 1885 до 1895 р. За 11 років вийшло 120 книжечок. Пізніше продовжувала виходити під назвою «Ластівка» (1894—1896), в 1911 р. була відновлена під назвою «Читальня». У «Бібліотеці для молодіжі» Леся Українка в 1890 р. опублікувала вірші «Веснянка» (№ 4) і «Поле» (№ 2).
...Ч и скінчені «L е s nuits» і «L u с і е»...— Йдеться про переклади творів «Ночі» і «Люсі» французького поета-романтп-ка Альфреда де Мюссе (1810—1857), які, очевидно, хотіла зробити Леся Українка. Ці твори вона проектувала для «Бібліотеки світової літератури». Переклади, очевидно, залишилися нездійсненими. . _ -
...Переписала Гейне...— переклади поезій Гейие для майбутньої збірки. (Вийшла друком під назвою «Книга пісень» Генріха Гейне. Переклад Лесі Українки і Максима Стависького. Передмова Олени Пчілки, Львів, 1892).
З ю п я — члеп «Плеяди» студонт Василь Дмитрович Завілен-ський, пізніше іпженор-хімік. Листувався з Лесею Українкою, описував їй умови життя і праці заводських робітників.
36. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 26 червня 1890 р. Колодяжпе
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, с. 17—18.
Подається за автографом (ф. 2, № 263).
Левицький Орест Іванович (1849—1922) — український історик і публіцист ліберально-буржуазного напряму, секретар Київської археологічної комісії, співробітник журналу «Киевская старина».
Ten Іполіт (1828—1893) — французький буржуазний філософ, історик, теоретик мистецтва і літератури.
37. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 18 грудня 1890 р. Луцьк
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 31—33.
Автограф не відомий. Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1200).
Гриневецький Іван (1862—1929) — студент Віденського університету, потім лікар, аматор-композитор. На прохання М. Драї-гоманова надіслав Лесі Українці листа з описом умов лікування у віденських клініках.
Мельгуиов Юлій Миколайович (1846—1893) — російський піаніст, музикознавець і фольклорист.
«Ж и в а я с т а р и н а» (1890—1916) — журнал Російського географічного товариства. Відіграв прогресивну роль у розвитку етнографії.
...П ереклад ведичних гімні в...— Леся Українка в цей час писала підручник «Стародавня історія східних народів» для молодшої сестри Ольги. Твори із найдавнішої індійської збірки обрядових гімнів Рігведи вона ввела у підручник як ілюстративний матеріал. Працюючи над перекладами цих гімнів на українську мову, вона зверталася до інших перекладів Рігведи, зокрема до німецького і французького.
...В «Історії» Menard7 а.— Мова йде про книжку французького письменника та історика Луї Менара* (1822—1901) «Історія стародавніх народів Сходу».
...При новій ред акції...—У 1890 р. редакцію журналу «Зоря» очолив Василь Лукич (літературний псевдонім Володимира Лукича Левицького; 1856—1938) —український культурно-освітній діяч і літературознавець ліберальноЧзуржуазного напряму.
«Н
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 10», після закриття браузера.
