Ден Браун - Втрачений символ

виснаження. Його погляд затуманився, він скоріше відчув, ніж побачив, розмитий силует над головою — і негайно прокинувся. «Невже це можливо?» Він не міг повірити, що не помічав цього раніше, але виявилося, що фігури на фресці було розташовано двома концентричними колами — коло всередині кола. «"Апофеоз" — це теж циркумпункт?» Ленґдонові стало цікаво — що ж іще він сьогодні не спромігся розгледіти?

— Я хочу сказати тобі дещо важливе, Роберте. Є ще один чинник в усьому цьому... на мою думку, це найбільш вражаючий аспект моїх досліджень.

«Так це ще не все?»

Кетрін зіперлася на лікоть.

— І я обіцяю, що коли людські істоти зможуть чесно усвідомити цю єдину просту істину... світ зміниться буквально за один день.

Ленґдон увесь перетворився на увагу.

— Мені слід зробити невеличке вступне слово і нагадати тобі масонські мантри про необхідність «зібрати докупи розкидане»... «витворити порядок з хаосу», «досягнути примирення».

— Продовжуй. — Ленґдон був заінтригований.

Кетрін поглянула на нього і посміхнулася.

— Ми науково довели, що сила людської думки зростає експонентно кількості умів, що поділяють одну й ту саму думку.

Ленґдон мовчав, думаючи, куди вона хилить з цією ідеєю.

— Я ось що хочу сказати. Дві голови — краще, ніж одна, однак дві голови не вдвічі краще, а в багато-багато разів краще. Численні уми, що працюють над спільною проблемою, збільшують силу думки експонентно. Ця сила притаманна групам молільників, зцілювальним колам, співам в унісон, а також масовим молитвам. Ідея універсальної свідомості не є ефемерною концепцією прихильників вчення про нову добу. Це сувора наукова реальність... І тому взяття її під контроль має потенціал, здатний трансформувати наш світ. Це і є фундаментальним відкриттям ноетичної науки. Більше того — це відбувається вже зараз. Ти можеш відчути це скрізь довкола себе. Техніка з’єднує нас так, що ми раніше й уявити собі не могли: Твітер, Ґуґл, Вікіпедія, інші винаходи — і всі вони створюють щільну мережу взаємозв’язаних умів. — Вона розсміялася. — Запевняю тебе, як тільки я опублікую свою роботу, то Твітер-фани кинуться розсилати твіти з текстами типу «навчуся ноетики» й інтерес до цієї науки зросте експонентно і вибухоподібно.

Повіки Ленґдона як свинцем налилися.

— Скажу тобі чесно, я й досі не навчився посилати твітер.

— Твіт, — поправила Кетрін.

— Прошу?

— То пусте. Заплющуй очі. Я розбуджу тебе, коли настане час.

Ленґдон збагнув, що зовсім забув про старий ключ, який дав їм Архітектор, забув, чому тут. Нова хвиля втоми накотила на нього, і він заплющив очі. Поринаючи в темряву свого розуму, він спіймав себе на думці про універсальну свідомість, про твір Платона, присвячений «світовому розуму» та «об’єднувальному Богу»... про «колективну свідомість» Юнга. Ця ідея була і простою, і приголомшливою.

«Бога знаходять у зібранні Багатьох,.. а не в Одному».

— Елоїм, — раптом мовив Ленґдон і від несподіваної здогадки різко прокинувся й розплющив очі.

— Що ти сказав? — Кетрін і досі не зводила з нього очей.

— Елоїм, — повторив він. — Івритом — Бог зі Старого Заповіту! Мене це завжди цікавило.

Кетрін розуміюче посміхнулася.

— Так. Це слово в множині.

«Та ото ж!» Ленґдон ніколи не розумів, чому в перших абзацах Біблії йшлося про Бога як множинну істоту. Елоїм. Всемогутній Господь описувався у Книзі Буття не як Один, а як Численний.

— Бог — множинний, — прошепотіла Кетрін, — бо множинними є людські уми.

Думки Ленґдона враз закрутилися вихором... мрії, спогади, надії, страхи, відкриття — все завирувало над ним під куполом ротонди. А коли його очі знову заплющувалися, він спіймав себе на тому, що невідривно дивиться на три латинських слова, вписаних в «Апофеоз».

Е pluribus unum.

«З численних — єдиний», — подумав він, поринаючи в сон.

ЕПІЛОГ

Роберт Ленґдон поволі прокинувся.

На нього звідусіль дивилися обличчя. «Де я?»

За мить він згадав де: під фрескою «Апофеоз». Він повільно сів. Від лежання на твердому місточку в нього затерпла спина.

«Де ж Кетрін?»

Ленґдон поглянув на свій годинник з Мікі-Маусом. «Майже час іти». Він зіп’явся на ноги і обережно зиркнув через поруччя вниз, у зяючу порожнечу.

— Кетрін? — гукнув професор.

Але слово повернулося до нього луною з пустки безлюдної ротонди.

Піднявши з підлоги куртку, він витрусив її і вдягнув. Потім понишпорив у кишенях. Ключ, який дав йому Беламі, зник. Пробираючись назад балкончиком, Ленґдон рушив до отвору, який показав їм Архітектор, — то були круті металеві сходи, що вели до вузького темного проходу. Він пішов угору. Вище і вище. Сходи поволі вужчали і крутішали. Однак Ленґдон вперто йшов угору.

«Іще трошки».

Сходинки стали крутими, як на драбині, а прохід — лячно вузьким. Нарешті сходи скінчилися, і Ленґдон вийшов на маленький майданчик. Перед ним виринули важкі металеві двері. Залізний ключ стримів у замку, а двері були трохи прочиненими. Він штовхнув їх — і вони зі скрипом розчинилися. Війнуло холодом. Переступивши через поріг у густу темряву, він здогадався, що опинився надворі.

— А я саме хотіла піти погукати тебе, — сказала Кетрін і посміхнулася. — Майже час іти.

Коли Леґдон збагнув, де він, у нього аж дух перехопило. Він стояв на маленькому консольному місточку, що оточував вершечок купола Капітолію. Просто під ним бронзова статуя Свободи вдивлялася у занурену в сон столицю. Її погляд був обернений на схід, чітко паралельно парку Нешнл Молл. Удалині у передранковій імлі виднівся силует монумента Вашинґтона. З цієї точки височенний обеліск вражав ще більше, аніж раніше.

— Коли його збудували, — прошепотіла Кетрін, — це була найвища споруда на всій планеті.

Ленґдон пригадав старі коричнюваті фото каменярів на риштуванні, на висоті понад п’ятсот футів над землею. Кожен камінь, один за одним, вони клали вручну.

«Ми — будівельники, — подумав він. — Ми — творці».

З незапам’ятних часів людина відчувала, що в ній є дещо особливе, дещо більше. Вона прагнула сили, якої не мала. Мріяла про польоти, про зцілення, про перетворення світу всілякими способами, які тільки поставали в її уяві.

І вона цього досягла.

Нині храми людських досягнень прикрашають Національну алею. Смітсонівський музей повниться зразками на підтвердження наших відкриттів, нашого мистецтва, нашої науки та великих ідей наших мислителів. Вони розповідають історію людини як творця — від кам’яних інструментів у Національному музеї американських індіанців до реактивних літаків і ракет в Національному музеї авіації та космонавтики.

«Якби наші предки побачили