Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

капралові Ґренєру [sic] і сержанту Фредеріку. Зрештою сержант Дейвис сказав, що «працівники військової розвідки, як я зрозумів, хвалили Ґренєра [sic] за те, як він поводиться із затриманими, що перебувають у розпорядженні військової розвідки. Наприклад, вони казали: “Чудово, вони ламаються дуже швидко. Відповідають на всі запитання. Дають нам потрібну інформацію”. Щось таке».

Заява Джейсона Кеннела з 372-ї роти військової поліції нагадала мені, як під час Стенфордського в’язничного експерименту за порушення правил наші охоронці відбирали у в’язнів матраци, ковдри, одяг і подушки:

«Я бачив, що вони голі, але працівники військової розвідки просили нас забрати у них матраци, ковдри та одяг». Кеннел не міг згадати, хто саме із працівників військової розвідки просив це зробити, але зазначив: «якщо вони хотіли, щоб я це робив, то повинні були надати мені відповідні документи». Згодом йому повідомили, що «ми не повинні робити нічого, що принижує гідність ув’язнених».

Це лише один приклад постійних протиріч між реальною ситуацією зі зловживаннями і негласним заохоченням військової розвідки й інших служб ображати затриманих цього блоку. З одного боку, охоронцям наказували продовжувати зловживання, а з іншого — офіційно публічно заявляли, що «ми не миритимемося зі зловживаннями або чим-небудь, що не можна назвати гуманним поводженням». Такий підхід давав змогу оскаржувати будь-які ймовірні майбутні звинувачення охоронців.

У звіті Таґуби зазначено, що старші офіцери, які знали про надзвичайно жорстоке поводження із затриманими, рекомендували винних віддати під військовий суд, але цього так ніколи і не зробили. Бездіяльність командирів, які знали про зловживання, підтверджувала здогад, що ніхто і не відповість за знущання з ув’язнених.

Проблеми взаємодії, навчання і лідерства

Таґуба наводить безліч свідчень і прикладів, що солдати і резервісти військової поліції не пройшли вишкіл і їх не забезпечили ресурсами й інформацією, потрібними для виконання такої складної справи, як охорона в’язнів у в’язниці Абу-Ґрейб. У звіті написано:

Серед службовців 800-ї бригади військової поліції та її підрозділів спостерігається загальна нестача знань, навичок й інформації про базові юридичні, нормативні, теоретичні та командні вимоги...

Поводження із затриманими і кримінальними злочинцями після оформлення дуже відрізнялося між різними місцями ув’язнення, корпусами, таборами, і навіть на різних змінах охоронців із тієї самої 800-ї бригади військової поліції». [Курсив додано для привертання уваги до відмінностей в методах денної і нічної змін охоронців в блоці 1А]

У звіті також зазначено:

Чисельність ув’язнених в Абу-Ґрейб і в Кемп-Букка значно перевищує максимально допустиму місткість, а штат охоронців не добрали і ресурсів бракує. Такий дисбаланс сприяв незадовільним умовам утримання, втечам і відсутності відповідальності в різних відділеннях. Переповненість місць утримання також не дає змоги виявити й ізолювати лідерів, які могли б організовувати втечі і заворушення в місцях утримання.

Таґуба описує безліч випадків утеч, бунтів ув’язнених і сутичок між охоронцями і затриманими, унаслідок яких гинули люди. Щоразу висновок один і той самий: «Слідча група не виявила жодних даних про причини, впливові чинники або коригувальні дії». У звіті також описано один великий бунт ув’язнених, що мав летальні наслідки. Його згадує сержант Фредерік як передумову того, що більшість бунтівників потім перевели до його блоку 1А, де над ними тяжко знущалися.

Таґуба особливо наголошує на тому, що військовому командуванню було добре відомо, що ця бригада військової поліції не пройшла необхідного вишколу, але з цього приводу не ввели жодних коректур:

Я виявив, що солдати 800-ї бригади військової поліції не були достатньою мірою навчені своїм обов’язкам, які включали в себе управління в’язничними або виправними установами комплексу Абу-Ґрейб. Як і Райдер, я також дійшов висновку, що в процесі мобілізації солдати підрозділу 800-ї бригади військової поліції не пройшли підготовку, потрібну для управління виправними установами. До мобілізації і під час перебування у тренувальному таборі після мобілізації вони не отримали чітко поставлених завдань, тому й не змогли навчитися відповідно виконувати свої обов’язки. Підготовка, що проводилася на майданчиках мобілізації, розробили і використовували на рівні роти, а на рівнях батальйону чи бригади координація і нагляд були відсутні. Ця підготовка роти по суті складалася із виконання простих задач і тренування із забезпечення правопорядку. Втім я не знайшов доказів того, що командування, знаючи про ці недоліки, подало запит на коригування тренувальних програм Школі військової поліції, ізолятору тимчасового тримання американських військовослужбовців у Манхаймі, Німеччина, Начальнику військової поліції, або дисциплінарній виправній колонії у Форт-Лівенворт у Канзасі...

Це розслідування показує, що бригадний генерал Карпінскі та її підлеглі погано розподілили ресурси в іракській зоні ОС [об’єднаних сил]. У БЦІ [Баґдадському ізоляторі тимчасового тримання] Абу-Ґрейб розміщувалися від шести до семи тисяч в’язнів, проте наглядав за ними лише один батальйон. Для порівняння — заклад особливого нагляду також охороняє один батальйон, але перебуває там лише сто затриманих.

Окрім цього серйозного недоліку — чисельності персоналу, — умови життя військових, що служили в Абу-Ґрейб, були надзвичайно погані. Тут не було їдальні, пошти, перукарні й кімнати психологічного розвантаження. Постійні мінометні удари, а також періодичні автоматні й ракетні обстріли становили серйозну загрозу для життя військових і затриманих. Крім того, в’язничний комплекс був переповнений, і бригада відчувала нестачу відповідних ресурсів та персоналу, необхідних для вирішення серйозних логістичних проблем. Також через дружні відносини між військовими бригади, що склалися під час попередньої спільної служби, часто виявлялися важливішими за субординацію у комунікації між начальниками і підлеглими.

Таґуба називає імена командирів, які безвідповідально ставилися до своїх обов'язків

На відміну від інших розслідувань стосовно зловживань в Абу-Ґрейб, звіт генерала Таґуби вказує імена тих, хто виявився неспроможним виконувати обов’язки командирів, і тому заслуговує певного покарання. Варто перелічити деякі причини, з яких генерал зазначає імена багатьох воєначальників, чиї методи керівництва стали не прикладом військового командування, а пародією на нього. Ці офіцери повинні були забезпечити військових поліцейських дисциплінарною структурою, але не зробили цього:

Досліджуючи завдання 800-ї бригади військової поліції в Абу-Ґрейб, я виявив, що відбувалися явні непорозуміння і неефективна взаємодія між командиром 205-ї бригади військової розвідки, яка керувала ПОБ [передовою оперативною базою] Абу-Ґрейб після 19 листопада 2003 року, і командиром 800-ї бригади військової поліції, яка контролювала затриманих всередині закладу. Між цими підрозділами не було чіткого поділу відповідальності, а також координації дій на рівні командування й інтеграції функцій. Координація відбувалася на найнижчих рівнях за відсутності нагляду з боку командування...

Прочитавши звіт Таґуби, я зміг дійти лише до одного висновку: в’язниця Абу-Ґрейб перетворилася на «колгосп тварин» вже на рівні офіцерів, а не тільки на нічній зміні військових поліцейських армійського резерву, які працювали в блоці 1А. Дванадцять офіцерів і