Андрій Анатолійович Кокотюха - Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха

наводчик? Йому хіба нічого не належить? Свою ж частку ти з ним не розділиш? І потім, наводять не на кооперативний кіоск, а на серйозних людей, на справжню мафію, ризик тут великий. А за великий ризик слід платити великі гроші… Далі — звідки зброя? Навряд чи це твій арсенал, Гено. Шукати десь-інде небезпечно. Одразу виникатиме маса питань, коло людей, які в курсі справи, може розширитися, що не бажано. Таким чином, за зброю відповідає той-таки наводчик. І це логічно: він підказує, де взяти гроші, матеріально забезпечує операцію, а тобі, Геночко, лишається тільки знайти лохів-виконавців, які полізуть під кулі за п’ятдесят штук. Отже, півмільйона — це не вся сума. Інакше навіщо ховати від нас наводчика? Навіть Басмач погодився б, що йому слід віддати зароблене. Справа в тому, що всієї суми вам називати не хочеться, бо навряд чи хто просто так віддасть більшу частину і задовольниться однією п’ятою. І потім, мільйон чи два будь-кого позбавлять здорового глузду, виникнуть зайві проблеми при розподілі пирога.

— Розумно і логічно, — зазначив Олег. — Толковий у тебе, Гено, приятель.

— Друге, — Стас не реагував на компліменти. — Гроші ми повинні були передати тобі, Шефе, біля в’їзду до міста, а самі їхати сюди без тебе. Признаюся, що лише тоді я серйозно почав думати над тим, як ти нас нагрієш. Коли ми розійшлися після першої зустрічі, я вирішив, що, зрештою, не моя справа, звідки ти дізнався про гроші. Але — чи не простіше їхати сюди всім, поділити гроші і розбігтися? Хлопці не подумали про це, бо для них чим складніші умови операції, тим спокійніше, менше підозр. Ти щось буркнув про заплутування слідів — вони й заспокоїлися. Гога взагалі чомусь певен, що його не обдурять. Басмача надихав технічний бік справи, він чомусь певен, що його обдурити ніхто не наважиться. Покійний сержант Вася навіть схвалив таку тактику заплутування слідів. Петруня не розраховував на успіх, між нами кажучи, і ставився до всього, на свою біду, скептично. Отже, підозри виникли тільки в мене. Хочеш змитися з грішми? Даремно, навіщо тобі п’ятеро ворогів, кожен тебе знає і може колись відшукати. Та й не така ти людина…

— Дякую!

— На здоров’я! Тобі потрібен час, щоб віддати невідомому нам наводчику його частку. Таємно від інших, щоб не збуджувати апетиту. Інакше не вийде — адже ми можемо з’ясувати, що в чемодані більше, ніж ми сподіваємося. Я збирався привести сюди всю компанію не через годину, як було домовлено, а через десять хвилин, щоб накрити вас обох на гарячому. Але лопухнувся Петруня і все вирішилося само собою! Ми зі здобиччю опинилися прямо тут, а за нами вже на півзігнутих прискакав твій приятель. Може, Гено, ти й хотів попередити свого товариша, але не зміг. А він не думав, що може трапитися щось таке, чого він не передбачив. Самовпевнений в тебе друг, Шефе.

— Ти все сказав? — сухо запитав Шевель.

— Лишилося дати тобі чорну мітку, на якій буде написано: «Скинутий». Тобі не слід було дурити нас від початку. Тепер ти втратив мою довіру і довіру команди.

Спочатку до квартири зайшли двоє кремезних хлопців. Один безцеремонно потіснив Баскіна, другий, кирпатий, оглянув усі кімнати, зазирнув до туалету, ванної. Переконавшись, що у квартирі, крім господаря, нікого немає, він щось буркнув собі під носа і недобро глипнув на Баскіна.

Віктор Сергійович Караваєв зайшов одразу ж за своїми охоронцями і спокійно чекав, поки кирпатий роздивлявся по квартирі.

— Баскін, у вас мінеральна вода в холодильнику є? — втомлено запитав він.

— Так, звичайно, в таку спеку…

— Сашок, не в падло — зроби водички! — прохання стосувалося кирпатого. — Баскін, ходімте до тієї кімнати, де є телефон.

У залі він вмостився в м’якому кріслі. Кирпатий Саша приніс запітнілу пляшку мінералки і дві склянки. Корок він зняв тут же, пальцями, простягнув пляшку хазяїнові і витер спітніле чоло.

— Юрію Івановичу, нехай хлопці поїдять. Вони потомилися, Сашко жахливо переносить спеку, особливо — на порожній шлунок…

— Ради бога! — махнув рукою Баскін.

Хлопці усамітнилися на кухні, лишивши їх самих. Караваєв жадібно вихилив склянку води, відригнув і блаженно посміхнувся.

— Я про це всю дорогу мріяв. Не хочете? Даремно. Гарна вода. Отже, що вдалося з’ясувати?

— Кур’єри потрапили в засідку. Це означає, що про наші плани довідалася стороння людина. Вбито чотирьох на… ваших людей і сержанта ДАІ. Найімовірніше, він причетний до пограбування. Подробиць не знаю, але сподіваюся, що скоро вони будуть відомі.

— Я так зрозумів, що нам треба насамперед шукати стороннього. — Караваєв опорожнив другу склянку. — Зробити це просто. Крім нас з вами, маршрут кур’єрів знали шестеро…

— Якщо, звичайно, ніхто з кур’єрів не зрадив, розраховуючи на солідний куш…

— Це навряд, Баскін. Всі четверо мертві.

— Їх запросто могли знищити, щоб не ділитися з провокатором і замести сліди.

— Ні, це виключено. Я платив їм достатньо, аби не зраджувати. За них я відповідаю. Взагалі, я відповідаю за всіх своїх людей, які були в курсі операції.

— Я теж поручуся за кожного свого!

— Не сумніваюся. І все ж таки хтось зрадив, правда? — Караваєв допив рештки води. — Скажіть, Баскін, де ваша дружина?

— У Відні. Ви ж знаєте — службове відрядження… А до чого тут моя дружина?

— Ви ж аморальна особа, Баскін, — підморгнув Караваєв. — Я точно знаю, що уже другий рік ви утримуєте двадцятип’ятирічну пасію з незакінченою вищою освітою.

— Припустимо… Це ж не заборонено Кримінальним кодексом. І потім це моє особисте життя, Вікторе Сергійовичу, і я не розумію…

— Зараз зрозумієте. Спека не стимулює роботу мізків, але всю дорогу з Києва сюди я змушував себе думати. І ось до чого я дійшов. Слідкуйте за ходом моїх думок. — Він поставив пляшку на стіл, надів на горлечко склянку. — Ніхто з кур’єрів не міг зрадити. Ті шестеро, які в курсі наших спільних справ, — надійні, перевірені люди. Мені дуже хотілося знайти зрадника, але я відкинув кожного з них по черзі. Лишаємося, як це не смішно, ми з вами, Юрію Івановичу. Вкладаючи по мільйону, ми згодом дістаємо значно більшу суму, дістаємо її напевне, гроші ці будуть абсолютно чисті. Жодному з нас нема сенсу грабувати компаньйона. Але, — Караваєв підніс пальця. — в мене немає коханки, молодої, гарної й палкої, якій в інтимніші моменти вибовтуєш все на світі. А молоді й гарні коханки — не завжди безкорисливі слухачки.

— Чорт забирай! — сказав Баскін після паузи. — Але, Вікторе Сергійовичу, я їй вірю! Я й подумати не міг…

— Отже, я не помилився. Хто вона?

— Звуть