Ілсе Санд - Подолати страх близькості, Ілсе Санд

покращився, що вона ледве впізнавала себе. Вона була домогосподаркою п’ятнадцять років, і їй було важко визнати, що робота пішла їй на користь.

Щоб захистити себе від цього, вона довго виношувала сумніви. Вона казала собі, що цей її інтерес і несподівана радість могли бути спричинені новизною. Але поступово Анне усвідомила, що робота їй до снаги і що вона заряджає її енергією — а це, своєю чергою, корисно для дітей.

Зрештою, її радість значно перевершила смуток, який накопичився за п’ятнадцять самотніх років. Але спочатку її туга була безмежною. А якщо ви погано вмієте тужити або у вас є непрожитий смуток, існує спокуса повернутися до давнього патерна та сумніватися у своєму щасті. Ви намагаєтеся послабити його або взагалі забути.

На мою думку, в цьому криється причина, через яку багато людей тримаються за старі патерни і застарілі стратегії, а відчути полегшення й відпустити тугу вони можуть лише тоді, коли їм пощастить потрапити у кризу або отримати іншу нагоду для росту.

Якщо у вас є великий смуток, який ви довго ігнорували або не опрацювали належним чином, ви можете бути настільки ж чутливими до нових нещасть, як і люди з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) до своєї травми.

На щастя, в наш час є багато можливостей отримати професійну допомогу, яка дозволить вам опрацювати старі травми та навчитися підтримувати зв’язок із собою і з непередбачуваністю життя.

Якщо ви хочете жити повноцінним життям і бути присутніми у смутку та радості, потрібно вміти відпускати зайве. Необхідно прощатися з людьми і речами, з якими ви відчуваєте зв’язок, щоб у подальшому прийняти щось нове. Життя — це рух. Ми живемо і створюємо стосунки. Ми розлучаємося, і нам доводиться пройти через це горе, щоб почати все спочатку в нових відносинах. Є час плакати і час сміятися. Здебільшого ми не можемо контролювати, що викличе в нас найбільше радості або найбільше смутку. Але, якщо добре вмієте відпускати зайве і проходити через горе, ви готові до життєвих труднощів.

Криза як крок на вашому шляху

Коли ви ставите під сумнів ті обставини і самосприйняття, які були для вас очевидними, це може спричинити кризу.

Коли Анне зрозуміла, що вона не настільки байдужа чоловікові, як думала, і що її негативні уявлення говорять більше про неї, ніж про нього, певний час вона сумнівалася у своїх думках і судженнях. За її словами, вона наче опинилася на глибоководді, і минуло багато місяців, перш ніж вона віднайшла себе.

Пізніше вона сказала: «До того як усвідомити свої стратегії самозахисту, я почувалася більш самовпевненою. У той час я вважала себе самодостатньою, і мене лише дратувало, що постійно трапляються люди, з якими важко знайти спільну мову. Виявити, що насправді це я спричиняла частину тих труднощів, було дуже неприємно».

Іноді все здається простішим, поки не почнеш аналізувати себе. Але таке життя є біднішим. Що гірше ви знаєте і розумієте себе, то нижчою буде якість ваших відносин з іншими. Якщо ви не бачите себе або інших чітко, ви постійно стикатиметеся з труднощами, і вам буде важко зрозуміти себе або відчувати, що вас розуміють. А що менше ви відчуваєте й розумієте себе, то невиразніше сприйматимете життя.

Біль, що змінює життя: коли ми стаємо ближчими до свого «я»

Можна знайти багато розповідей про те, як люди, які мають смертельно небезпечну хворобу, переосмислюють життя і спрямовують його в позитивному напрямку. Нерідко вони потім вигукують: «Чому я не зрозумів(-ла) набагато раніше, що ця зміна зробить щасливішим(-ою) мене і моїх близьких?»

Одне з пояснень полягає в тому, що ми — раби звички. Не отримуючи достатньо тиску, ми йдемо тим самим знайомим і зручним шляхом.

Наближення до дійсності, яке відбувається тоді, коли ми відкидаємо недоречні стратегії самозахисту, може мати той самий ефект, що й смертельно небезпечна хвороба: ми знаходимо в собі мотивацію змінитися, навіть якщо це нас лякає. Іноді біль у нашому житті повинен сягнути певного рівня, щоб ми могли відмовитися від надійних і вигідних звичок та наважилися на щось нове.

Коли Дороті наблизилася до своєї дійсності, вона виразніше усвідомила, що втратила деякі з найкращих речей у житті через страх заглибитись у любовні взаємини. Для неї було очевидно, що часу на розв’язання цієї проблеми мало, адже вона прожила вже піввіку. Розуміння цього спричинило кризу, яка перейшла у велику тугу.

Їй довелося вживати антидепресанти, перш ніж жінка знайшла в собі енергію змінити своє життя. Відтак вона зробила те, що обіцяла собі ніколи не робити: зареєструвалася на сайті знайомств. Вона відзначила позитивні зміни в собі, коли почала виражати в словах те, що може і хоче запропонувати потенційному партнерові, а насамперед — свої бажання. Пізніше вона помітила, що побачення викликають у неї інтерес і підбадьорюють. Вона не знайшла собі бойфренда до кінця лікування, але познайомилася з чоловіком, який став для неї близьким другом.

Сюзанна все життя тримала своє внутрішнє «я» на належній відстані, намагаючись завжди бути на три кроки по­переду. Вона постійно була одержима тим, що станеться незабаром, завтра або наступного року. Її голова була зайнята планами й думками про те, як добре все буде, коли вона закінчить усі свої проекти.

Коли Сюзанна відкинула цей самозахист, то відчула свій біль таким, яким він був у цей момент. Вона щонайменше десять років не мала інтимних стосунків зі своїм чоловіком через те, що сердилася на нього. Проте, як з’ясувалося, в основі її злості лежав той факт, що вона ненавиділа своє життя.

Коли Сюзанна уважніше проаналізувала цю обставину, їй стало дуже сумно через те, що вона стільки років ігнорувала особисте життя та звинувачувала чоловіка в речах, які не мали до нього жодного стосунку і які він не міг змінити. Її туга була дещо схожою на депресію, і жінка отримала слушну пораду від друзів не думати про негатив, а зосередитися на позитиві. Але правда полягала в тому, що Сюзанна тепер мислила реалістичніше та була ближчою до дійсності, ніж будь-коли. Переживаючи смуток, вона простягнула руки до чоловіка і змогла беззастережно, зовсім по-новому прийняти його турботу.

Мотивація змінити старі патерни зароджується з болю і розчарування через непрожите життя. Коли ми перестаємо заглушувати гіркоту їжею, розвагами, сном, алкоголем або іншими стратегіями самозахисту, вона посилюється настільки, що зміни стають для нас необхідністю.

Відмова від зайвих стратегій самозахисту — це початок більш усвідомленого життя.

Перший крок — звернути увагу на себе, переглянути свої стратегії й дослідити, чи допомагають вони покращувати наше життя, чи навпаки — заплутують нас і псують наші відносини.

Усвідомленість — це шлях уперед

Одна з причин, через яку в багатьох людей немає таких важливих динамічних любовних взаємин, — невміння бути ближчими до себе та інших. Настільки близькими, щоб чітко бачити себе та свого співрозмовника. Це ті умови, які потрібні для якісного спілкування.

Виходом з лабіринту самозахисту є усвідомленість. Що менше ми свідомі свого внутрішнього «я», то більше бігаємо по колу або дозволяємо обставинам керувати нами, не розуміючи, що відбувається.

Саме лише знання про те, що стратегії самозахисту існують, посилює нашу увагу і покращує здатність помічати їх за собою.

Цей інтерес до свого внутрішнього «я», якого