Ксана Рейлі - Залежні від ненависті , Ксана Рейлі

— Ти знаєш мою адресу? — спитала я, коли помітила, що Макар вів автомобіль у ту сторону, де я жила.

— У мене є інформація про всіх співробітників, — відповів він.

— І все ж ти запам'ятав на якій саме вулиці знаходиться моя квартира, — зауважила я.

Макар нічого не сказав. Він зосередився на дорозі, а я ж уважно спостерігала за ним. Його чорне волосся було злегка вологим від дощу, а вираз обличчя чоловіка залишався суворим. Він справді дуже змінився за цих сім років не лише своїм характером, але і зовні.

— Як справи з проєктами? — поцікавився Макар, глянувши на мене.

— В процесі, — пробурмотіла я.

— Це погана відповідь, Мелісо. Якщо з дизайном будинку ще можна почекати, то інтер'єр офісу потрібен в найближчі терміни.

Я втомлено видихнула і відвела погляд у вікно. Мою увагу привернули краплі дощу, що безупинно стікали по склі. Це трохи заспокоїло мене.

— До кінця цього тижня я чекатиму твій проєкт на своєму столі, — продовжував говорити Макар. — Наступного тижня замовимо нові меблі, а на вихідних постараємося перефарбувати стіни.

— Ти все вже так вирішив, — пробурмотіла я. — Значить, у мене є декілька днів, щоб завершити проєкт. Було б краще, якби ти раніше повідомив мені про дедлайн.

— Я думав, що ти відповідальніше ставишся до роботи.

Я міцно стиснула губи в пряму лінію та почала знервовано перебирати пальцями. Так, мені подобалося бути дизайнером, але це все ж не те, чого я хотіла насправді. Моя душа жадала музики, а пальці завжди тягнулися до клавіш. Тільки я не грала вже купу років, тож навіть не впевнена, що впоралася б з найпростішою партією.

— Як твої успіхи у музиці? — раптом спитав Макар, наче прочитав мої думки. — Пам'ятаю, що тобі добре вдавалося грати на піаніно.

— Це вже в минулому, — тихо відповіла я. — Всього лише дитяче захоплення, з якого нічого не вийшло.

— Мені здавалося, що тобі це подобалося. Я навіть захоплювався твоєю грою. І твоїм голосом теж.

Я косо подивилася на Макара. Навіщо він говорить це? Він постійно наказував не згадувати минуле, але зараз сам це робить. Коли автомобіль зупинився біля невисокої багатоповерхівки, то я відчула полегшення. Та водночас мені було так комфортно в цій автівці, що не хотілося виходити з неї.

— Дякую, що підвіз, — сказала до Макара, намагаючись усміхатися. — Дощ досі не вщух, тому я б все ще стояла під офісом.

Чоловік раптом повернувся в мою сторону та нахилився трохи ближче. Я напружилася, дивлячись йому в очі. Серце чомусь почало битися швидше.

— Тобі не варто уникати мене та боятися, — почав Макар. — Я тобі не ворог, Мелісо.

— Як і я не ворог тобі, — прошепотіла тихо, — але чомусь ти сприймаєш мене саме так.

— Це просто... — Він замовк, намагаючись підібрати слова. Його погляд опустився на мою руку і він невідомо ніжно погладив легкі почервоніння на моєму зап'ясті. — Якщо цей чоловік Ангеліни ще раз торкнеться тебе, то обов'язково повідом мені.

— Навіщо? — пошепки спитала я.

— Я захищу тебе, — відповів Макар, глянувши мені в очі. — Він не має права робити тобі боляче.

— А ти?

— І я теж.

— Але ти робиш. Ти постійно робиш мені боляче, Макаре. — Я відчула сльози на очах і підсунулася трохи ближче до чоловіка. — Своєю байдужістю, своїм поганим ставленням, своєю безпідставною ненавистю до мене. Це боляче. Я пам'ятаю, яким ти був колись, а зараз... Зараз ти зовсім інший.

— Люди змінюються, — просто сказав він і криво посміхнувся. — Ти теж уже не та маленька дівчинка з синіми пасмами у волоссі.

— То мені радіти, що ти не бачиш більше у мені підлітка?

— Ти однозначно не підліток, Мелісо, — мовив Макар, не відриваючи від мене свого погляду, — але ти все ще сестра тієї дівчини, яку я колись кохав.

— Кохав? — перепитала я та голосно засміялася. — Ти так сильно кохав її, що одразу ж знайшов у Канаді іншу?

Я з очікуванням подивилася на Макара. Мені хотілося почути нарешті від нього чесних відповідей, бо здавалося, що скоро я почну божеволіти від нерозуміння усієї ситуації.

— Так вийшло, — пробурмотів Макар і відвернувся від мене. — У нас з твоєю сестрою не склалося тоді.

— Тоді? — вражено спитала я, а усвідомлення осяяло мої думки. — Чекай! Ти хочеш повернути її? Ти... О, Боже! Ти досі кохаєш її?!

Я часто покліпала очима, щоб стримати свої сльози. Він все ще думає про неї, мріє. Я знову подивилася на Макара, очікуючи його відповіді. Він мовчав. Чоловік просто сидів, дивлячись перед собою. Здається, Макар чекав, щоб я нарешті залишила його наодинці. Він ясно дав мені зрозуміти, що не збирається відповідати на запитання. Я й не хотіла чути його відповідей. Я швидко вистрибнула з автомобіля, а тоді побігла до свого під'їзду, не оглядаючись...

Усю ніч та майже весь наступний робочий день я провела за роботою над дизайном офісу. Потрібно якнайшвидше покінчити з цим. Хоча я була певна, що як тільки закінчу цей проєкт, то Макар одразу ж знайде для мене нову роботу. Я надіслала йому на пошту проєкт, а тоді попрямувала в сторону його кабінету, аби він переглянув його та дав деякі зауваження. Упевнена, що він знайде до чого присіктися. Але, як тільки я зупинилася біля дверей, то вони різко відчинилися. Я здригнулася від несподіванки та відійшла на декілька кроків. Начальник був одягнений у своє пальто.

— Макаре Вікторовичу... — почала я, але він підняв свою руку, змушуючи мене замовкнути.

— Завтра, Мелісо, — сказав він і зачинив за собою двері. — В мене справи.

Він навіть не глянув на мене, а просто попрямував до виходу. Я швидко подивилася на годинник, який показував лише четверту годину дня. Те, що Макар пішов раніше з роботи, здалося мені дивним. Я підійшла до столу Каті та сперлася на нього ліктями.

— Куди це він пішов так рано? — поцікавилася я.

Дівчина знизала плечима. Мені здавалося, що вона, як його секретарка, повинна це знати.

— Він не звітує мені, — відповіла Катя. — Я знаю лише те, що у нього на цей час точно не заплановано ніяких ділових зустрічей. Може, у нього побачення з якоюсь жінкою?

— Побачення? — голосно перепитала я, не приховуючи свого здивування.

Катя підозріло дивно посміхнулася. Вона відкинулася на спинку крісла, уважно розглядаючи мене.

— А що не так? Тобі не подобається те, що наш самотній та ду-у-у-же привабливий бос може ходити на побачення?

— Мені на це байдуже, — фиркнула я і різко випрямилася. — Просто це неправильно щодо працівників. Цікаво, він би відпустив мене на побачення раніше з роботи? Якісь подвійні стандарти.

— Не забувай хто він, Мелісо, — зауважила Катя. — До того ж ти не ходиш на побачення.

Я обурено насупилася. Побачення з чоловіками — це даремна трата часу. Я і так прекрасно знала, що не зможу закохатися в когось іншого. Хоча і не була певна, що досі люблю Макара. Це так дивно. Мій погляд знайшов Романа, що відкрито дивився на мене. Я легко усміхнулася, а тоді глянула на Катю.

— Це поки, — впевнено сказала їй я. — Думаю, що скоро мене запросить на побачення якийсь хороший хлопець.

— І це не буде наш бос, — мовила дівчина. — Хоча ти, мабуть, його мала на увазі.

— А він хіба хороший? — Я скривилася. — Повір, я не плекаю надій на Макара, бо він не подобається мені зовсім.

— Але, — Катя показала на мене своєю ручкою, — між вами таки щось відбувається. Я помітила це.

— О, так! Він дратує мене, а я — його. Це єдине, що може бути у мене з ним.

Я відкинула своє волосся з плечей, а тоді швидко попрямувала до свого робочого місця. Знаю, мені не вдалося переконати Катю у своїх словах, але я не хотіла, щоб вона знала про мою дурнувату закоханість в Макара, яка тягнеться уже сім років. Я зосередилася на роботі, аби не думати про різні дурниці. Та все ж мене тривожила думка про те, що у Макара може з'явитися якась дівчина. Чому він тоді так по-особливому ставився до мене останні дні? Він казав, що захистить мене. Хіба турбота — це не прояв любові?

До кінця робочого дня він так і не повернувся. Сьогодні уже не було дощу, тож я з легкістю та швидко дійшла до своєї квартири, яка вже декілька років була моїм домом.

Я сиділа на кухні, обіймаючи руками горнятко з чаєм, і думала про Макара. Колись я зможу викинути його з голови, але боюся, що тоді з мого серця вже нічого не залишиться. Безнадійно закохатися спочатку в нареченого своєї сестри, а тепер у свого боса — це найгірше, що могло статися у моєму житті. Я важко видихнула та сперлася головою на руку. Я не могла зрозуміти поведінку Макара. Впевнена, що він знає про мої почуття до нього. Макар всього лише вперто ігнорує їх, але я втомилася. Я так сильно втомилася тримати це все в собі. Здається, що от-от зірвуся та розповім йому все те, що тривожило мене стільки років. Може, тоді мені стане легше?

Від нестерпних думок мене відірвав дзвінок у двері. Я трохи напружилася, адже до мене нечасто приходили гості. Можливо, це Софія? Але ж вона б попередила мене. Я підвелася зі стільця та попрямувала до коридору. Коли відчинила двері, то мені захотілося закотити очі. Я явно не очікувала побачити тут сестру. Востаннє вона приходила до мене більш як рік тому, коли просила посидіти з її донькою. Я уважно подивилася на сестру, а вона легенько усміхнулася мені своїми нафарбованими губами. Я трохи схилила голову в один бік, розглядаючи її. На обличчі дівчини був макіяж, а її волосся красиво спадало вниз легкими локонами. Я трохи відійшла, аби сестра пройшла всередину. Вона зняла своє пальто, а я помітила на Ангеліні красиву сукню чорного кольору, що вдало обтягувала її фігуру. Так і не скажеш, що вона зараз вагітна, адже живіт був майже не помітний.

— Чого тобі? — одразу ж спитала я, склавши руки на грудях.

— Хотіла поговорити з тобою, — відповіла сестра.

— Справді? — Я відверто здивувалася. — Ти зазвичай не приходиш до мене.

— Була неподалік, тому й вирішила завітати.

— Ходімо у вітальню.

Я попрямувала вперед, а сестра йшла слідом за мною. Я махнула рукою в сторону сірого дивана. Вона повільно опустилася на нього, схрестивши ноги.

— Власне... — почала Ангеліна. — Я сьогодні бачилася з Макаром.

Моє серце наче зупинилося, а я здивовано завмерла на місці. Декілька секунд тупо витріщалася на сестру, що тепер мала зовсім інакший вигляд, аніж вдома. Виходить, що це він так сильно поспішав на зустріч з нею. Я повільно опустилася на диван на достатній відстані від сестри.

— Ти бачилася з Макаром?

— Так. Він зателефонував мені вчора ввечері та запропонував зустрітися.

Я мало не засміялася в голос. Після того, як він підвіз мене додому. Після того, як говорив мені, що захистить. Після того, як показував мені свою турботу. Після усіх тих особливих моментів Макар зателефонував їй та запропонував зустріч.

— Він так змінився, — сказала сестра і замріяно подивилася в уявну точку на стіні. — Став таким красивим, мужнім, статним та водночас залишився чуйним. Він такий, яким я завжди мріяла його бачити. Макар став справжнім чоловіком, і я... Я так шкодую, що колись у нас з ним не вийшло.

— Щ-що? — тихо перепитала я.

— Макар був таким добрим до мене сьогодні. Ми поговорили. Він розповів, що вчора побачив те, як Артур погрожував тобі. Ти справді застала його з іншою?

Сестра уважно подивилася на мене, а я навіть не могла нічого відповісти. Серце розривалося на маленькі частинки, бо все здавалося так, наче Макар використав мене, щоб повернути сестру.

— Це має значення? — сухо спитала я. — Ти ніколи не віриш мені, коли я розповідаю тобі щось погане про твого чоловіка. Чому ти віриш Макару?

— Бо це він, — просто відповіла сестра.

— Так, Ангеліно, це він! Той хлопець, що обіцяв одружитися з тобою, але кинув тебе! — голосно сказала я та зірвалася на ноги. Я вже починала злитися. — Чому ти довіряєш йому?

— Це не твоє діло!

— Ти жартуєш? Господи, та ти ще гірша, аніж твій чоловік! Ти вагітна, Ангеліно! У тебе вже є одна дитина, а скоро буде інша. І що ти робиш?!

— А що я роблю? — спитала вона, глянувши на мене. — Я просто хочу стати щасливою!

— Але не з Макаром! — закричала я. — Ти побачила те, яким він став тепер, і тебе це засліпило. Тобі потрібні його гроші? Він же зараз крутий навчальний, а не бідний студент. Ти завжди гналася за грошима, Ангеліно, але це вже занадто.

Ангеліна піднялася з дивана та підійшла трохи ближче до мене. Вона склала руки на своїх грудях.

— Колись я довірилася Артуру, — сказала сестра. — Мені здавалося, що я закохалася у нього по-справжньому. Я знала, що він зраджує, але не хотіла вірити в це. А сьогодні, коли Макар так ніжно ставився до мене, я... Я зрозуміла, що зробила величезну помилку. Я хочу її виправити, Мелісо. Колись я обрала кохання, але воно не принесло мені щастя.

— Він зрадив тобі, — пошепки сказала я. — Макар зрадив, коли поїхав в Канаду!

— Це не так! — закричала Ангеліна та похитала головою. — Не так! Це я! Я зрадила йому, чуєш?

— Що?

На моїх очах з'явилися сльози, коли я дивилася на свою сестру. Вона знову сіла на диван і важко видихнула, спершись головою на свої руки.

— Коли він поїхав, — почала розповідати сестра, — то я вирішила трохи розважитися до весілля. Мені здавалося, що я кохала Макара, але варто було побачити Артура, як усе змінилося. Я зрозуміла, що хочу бути з ним, а не з Макаром. Він в першу ж ніч нашого знайомства відвіз мене в дорогий готель, де ми були разом. Потім ми ще неодноразово зустрічалися. Я думала, як порвати з Макаром, а потім дізналася, що вагітна. Мені було соромно перед батьками, і перед своїм нареченим теж. Я не знала, як розповісти усім про це. Спочатку сказала Артуру, а він так сильно зрадів. — Ангеліна сумно усміхнулася. — Це вже тепер я знаю, що його батьку потрібен був внук, але народилася Аліса.

— Виходить, що ти оббрехала Макара? Але ж він не спростував цього, коли я питала у нього про це.

— Бо це він придумав, — тихо відповіла сестра.

— Що? — шоковано спитала я.

— Я зателефонувала йому в сльозах та сказала, що вагітна від іншого. Говорила, що мені соромно перед батьками і я не знаю, як розповісти їм про це. Він спочатку мовчки слухав мене, а потім сказав, щоб я розповіла всім, що це начебто він зрадив мені та знайшов собі іншу.

— А ти нібито через образу провела ніч з Артуром і завагітніла від нього, — продовжила я.

— Так. — Ангеліна втомлено заплющила очі. — Це була його ідея сказати всім, що він кинув мене першим.

— Макар так сильно кохав тебе, що навіть дозволив оббрехати себе, — пошепки мовила я, відвівши погляд.

Я обійняла себе руками та підійшла до вікна. Мені було образливо, що він змусив мене весь цей час ненавидіти його, хоча і не було підстав. Мабуть, він справді сильно кохав Ангеліну. Кохає і досі. З цим я змиритися не могла.

— Ти вагітна, — холодно сказала я. — Не руйнуй життя Макару так, як ти це зробила колись.

— Я не знаю, що мені робити. Треба подумати. Я піду вже, але... — Ангеліна підійшла трохи ближче до мене. — Будь ласка, Мелісо, не кажи нікому про це. Я розповіла тобі правду, щоб ти зрозуміла мене, а не дивилася з таким осудом.

— Ти помилилася, Ангеліно! Тепер я засуджую тебе ще більше.

Я сумно посміхнулася їй, а вона раптом взяла мене за обидві руки.

— Не говори батькам, — сказала вона.

Після того, як я кивнула головою, сестра пішла геть, залишаючи мене наодинці. Я повільно сіла на підлогу, спершись до стіни. Сльози почали текти по щоках від образи. Це вона зрадила йому та завагітніла від іншого, але це мене він чомусь ненавидить. З нею Макар був милим та ніжним, а зі мною — холодним, суворим і різким. І за це я тепер ненавиділа його ще більше.