Стейсі Браун - Невипадково, Стейсі Браун

- Нікі, нарешті! Я думала, що посивію тут поки тебе дочекаюсь! – обернувшись на голос я помітила Сем з двома стаканчиками кави в руках.

За іронією долі моя найкраща подруга була зі мною всюди. Після школи ми разом поступали до університету. Отримавши диплом і почавши роботу в цій редакції я дізналась, до є вільна вакансія журналіста зі світської хроніки. Тому за моєю рекомендацією, Сем стрімголов полетіла на інтерв’ю на цю посаду. Її прийняли й тепер ми вже декілька років працюємо разом. Я не раз говорила, що без неї я б втратила свою роботу. Бо одразу після розтавання з Джошем кілька місяців у мене була «творча криза» і я не могла писати, тому Сем виконувала всю роботу від мого імені. І це лише одна з багатьох ситуацій коли я зрозуміла як мені пощастило з подругою.

- Я ж не запізнилась, - я здивовано прокоментувала її зауваження.

- Ні, не запізнилась. Але я вже 20 хвилин чекаю на новини від тебе! Розповідай!

- Що розповідати?

- Все! Про побачення! Про Мартіна! І про кого ти там згадувала в нашій вчорашній розмові! – нетерпляче вимагала Сем.

- Ааа, ти про це… - я повільно вимовляла кожне слово, насолоджуючись тим як цікавість з’їдає мою подругу, - все пройшло досить несподівано.

І взявши один стаканчик кави з її рук я попрямувала до ліфту. Мене дуже звеселяла її зацікавленість. Сем завжди хотіла знати все і про всіх, але її важко було назвати пліткаркою. Як правило, чиєсь особисте життя вона обговорювала на сторінках журналу, і лише коли це стосувалось якихось знаменитостей. Про особисте життя друзів вона зберігала мовчання, хоча й полюбляла обговорити подробиці мого життя зі мною ж. Мій особистий психолог – подруга.

Від моєї відповіді Сем застигла на місці, але згодом я почула її квапливі кроки за спиною:

- Несподівано? Ти серйозно? І більше тобі нічого мені розповісти? – вона вже починала злитися на мене. Саме в цей момент приїхав ліфт, коли ми зайшли всередину, я відповіла їй:

- Сем, не зараз, - поглядом я показала на людей, що разом з нами були в ліфті, й Сем зрозуміла, що не час щось обговорювати оскільки навколо багато зайвих вух. Це її трохи заспокоїло й вона більше не злилась від своєї нетерплячості.

Коли ми вийшли на потрібному поверсі, я зупинилась й звернулась до неї:

- Сем, я знаю, що тобі хочеться дізнатися все найскоріше. Я обіцяю, що по обіді все розповім. Зараз нам треба готуватись до  наради.

- Добре, - сумно відповіла подруга. Вона розвернулась та попростувала до свого робочого столу. Але я покликала її наостанок:

- Сем, – вона обернулась, - дякую за каву!

Легенько мені посміхнувшись вона знову попрямувала до свого робочого місця. А я додала їй навздогін:

- І не дуйся на мене!

Сьогодні мій настій був на подив чудовим. Мабуть дорога до роботи під гарну музику та теплі осінні пейзажі покращили його. Я віталась та посміхалась всім колегам, яких зустрічала по дорозі до свого робочого столу. Це не було чимось дивним, бо я завжди була привітна, але сьогодні я відчувала, що це буде цікавий і вдалий день.