Інна Романова - Мій випадковий чоловік, Інна Романова

Женя Климова

Жахливий, просто жахливий день!

Зранку викладач поставив незадовільно, так як я не встигла зробити домашку через мою вечірню роботу.

Потім в цьому ж барі до мене причепився старий козел, намагаючись всунути гроші і пропонуючи інтим. Я чесно намагалася спокійно відмовити, але чоловік не розумів, все настирливіше і настирливіше до мене торкаючись.

Але вибачте, я ж не ескортницею влаштовувалася, чому мене ніхто не захистив? Адже бачили охоронці і офіціантки, що він майже силою тягне у підсобку, у мене не було вибору. Так, я стукнула його по обличчю, каюсь, але він заслужив!

І що в результаті - мене звільнили і не заплатили за попередній тиждень, виходить, працювала даром.

Я була зла і дуже! Йшла в гуртожиток по темряві, штурхаючи ногами камінчики.

Відволік мене від даного процесу телефонний дзвінок - мама, сподіваюся хоч батькові стало краще. 

- Так, мам, привіт. Як справи? Як батько? - і в слухавку почула гіркі ридання на межі зриву ...

Я сіла прямо на асфальт, тому що ноги різко перестали тримати.

- Мамо, не мовчи… - прошепотіла я. 

Боже, тільки не найгірше, подумки молилась.

- Нирки відмовили, Жень, - тремтячим голосом сказала мама. - Треба робити пересадку, а це 20 тисяч євро, і не у нас, треба в Німеччину вести. Женя, вибач, що я така слабка і все тобі розповідаю, але я просто не маю права від тебе приховувати правду. Донечко, йому залишився один тиждень… - останні слова було майже не розібрати через ридання в слухавку.

Я плакала теж, сильно і надривно. 

Мій улюблений тато, який катав мене на шиї, мазав зеленкою мої розбиті коліна і читав казки на ніч вмирає, а я нічого не можу зробити ... Навіть з бару вигнали ...

- Мама, я не знаю, що сказати, - схлипуючи відповіла.

- А що тут скажеш, Жень? Я дізнавалася, наша квартира оцінюється десь в 12 тисяч, виставлю на продаж, але так як треба дуже швидко продати, то ціну знизять.

- А ви куди з братами?

- До бабусі в село поїдемо. 

- Ма, я завтра приїду.

- Не треба, доню, ну що ти допоможеш? Ми коли виїжджати будемо, я покличу на допомогу, а поки вчися. Не хочу і за тебе ще переживати.

- Добре, матусю.

- Іди, Женек вже лягай, пізно, а тобі завтра на заняття.

В гуртожиток йти не хотілося. 

Я сиділа на лавці і ридала від безсилля, відчаю і переживань. Бідна моя мама, бідний мій тато, хоч би операція пройшла успішно ... Думки хаотично стрибали, емоції лилися через край ...

Костя Костомаров 

Я йшов в гуртожиток до знайомої другокурсниці з біофаку, така вона, те що треба, попка як горіх, груди 3 розміру.

Намагався не думати про те, що пройшло вже 4 дні і залишилося 10, а нареченої не знайдено навіть приблизно. 

Не знаю, не міг я кого попало запросити на цю роль, хотілося особливу дівчину, щоб і розумна, і красива, і, головне, та, на яку органічно приміряється роль моєї дружини. Господи прости, я всерйоз міркую про майбутню дружину і не гіпотетично, а дуже навіть реально!!!

З такими думками я бродив по алеї, коли почув відчайдушний і несамовитий плач. 

Ну не міг я пройти повз, дівчина так надривно плакала...

Я побачив на лавці самотню тоненьку фігурку, вона сиділа скрутившись і сховавши обличчя в коліна. 

Знайомий силует ...

- Женя? - дівчина відкинула голову і впилася в мене своїми чаруючими зеленими очима ... Мокрі від сліз, вони виглядали, як яскраві смарагди, і весь її образ був такий невинний і крихкий. Мені хотілося притиснути її до себе міцно-міцно і сказати, що все буде добре!

- Що ти хочеш? - перервала мовчання дівчина навпроти.

- Я почув ридання і не зміг пройти повз, що у тебе сталося?

- Ніготь зламала, - втомлено прошепотіла Женя, витираючи сльози з обличчя.

- Я ж серйозно, Жень, що трапилося? - присів поруч з нею, і моя рука захопила в полон руку дівчини. Вона навіть не помітила жесту.

- Костю, ти кудись прямував? Ось і топай.

- Розкажи. Обіцяю, що ніколи і нікому не проговорюся. Тобі стане легше. Вибач, що я такий нав'язливий, просто, ну не плачуть так надривно через нікчемне побачення або що закінчився розпродаж. Що в тебе сталося?

Я її обняв, вона не противилася, мовчки сиділа в коконі моїх рук. 

Не знаю, скільки ми так просиділи - 10 хвилин або пів години, я чекав, а вона збиралася з думками.

- У мене тато сильно захворів, - нарешті промовила Женя, - На операцію є максимум тиждень часу, а це треба везти до Німеччини і платити великі гроші. А у нас їх немає, розумієш? - вона підняла на мене свої очиська і самотня сльоза покотилася по щоці. - Мама виставляє квартиру на продаж, але не впевнена, що за тиждень можна продати і все встигнути організувати з транспортуванням і оплатою. А ще я сьогодні незадовільно отримала і до мене клеївся старий мудак, через якого мене вигнали з роботи. Так багато всього навалилося.