Стівен Кінг - Необхідні речі

«Шито-крито» під час своєї перерви зазирнула в «Необхідні речі» в компанії покоївки Поллі, Нетті Кобб. По крамниці ходили кілька жінок, а в дальньому кутку двоє хлопців зі старшої школи округу Касл порпалися в картонній коробці з коміксами й захоплено щось бурмотіли одне одному – неймовірно, погоджувалися обоє, скільки тут є речей, потрібних для доповнення їхніх колекцій. Вони лише сподівалися, що ціни не дуже кусатимуться. А дізнатися можна лише запитавши, бо на пакетах із коміксами не було цінників.

Розалі й Нетті привіталися з містером Ґонтом, а той попросив Розалі ще раз подякувати Поллі за торт. Очима він слідкував за Нетті, яка після знайомства відійшла і з тугою роздивлялася невеличку колекцію виробів із карнавального скла. Він покинув Розалі, яка вивчала фотографію Елвіса біля скалки «СКАМ’ЯНІЛОЇ ДЕРЕВИНИ ЗІ СВЯТОЇ ЗЕМЛІ», й підійшов до Нетті.

– Вам подобається таке скло, міс Кобб? – м’яко запитав він.

Вона трішки підскочила – у Нетті Кобб було обличчя й ледь не до болю сором’язлива поведінка жінки, ніби створеної підстрибувати від чужого голосу, коли він долинає десь із ліктьової зони, яким би м’яким і приязним той не здавався, – і нервово всміхнулася йому.

– Я місіс Кобб, містере Ґонт, хоча мій чоловік і помер уже досить давно.

– Співчуваю.

– Не переймайтеся. Минуло чотирнадцять років. Багато часу. Так, маю маленьку колекцію карнавального скла. – Вона майже затремтіла, як може затремтіти миша через наближення кота. – Не те щоб я могла собі дозволити такі гарні речі, як ці. Дуже гарні. Просто янгольська робота.

– Ну, я вам так скажу, – заговорив він. – Разом із цими речами я ще досить багато всячини з карнавального скла купив, і вони не такі дорогі, як можна було б подумати. А решта – набагато гарніші. Може, прийдете завтра й подивитеся?

Нетті знову підскочила й відійшла на крок, так, наче він щойно запропонував їй прийти наступного дня, щоб пощипати її трохи за задницю… можливо, аж до криків.

– Ой, не думаю… у четвер у мене багато роботи, знаєте… у Поллі… щочетверга ми все-все прибираємо, знаєте…

– Точно не зможете заскочити? – умовляв він. – Поллі казала, що це ви приготували торт, який вона принесла сьогодні…

– І як він вам? Смачний? – нервово запитала Нетті. Її очі говорили, що вона очікує від нього: «Ні, він був несмачний, Нетті, від нього в мене кольки, від нього в мене срачка, і знаєш, що я тобі зараз влаштую, Нетті: я затягну тебе в підсобку й викручуватиму соски, доки милості не проситимеш».

– Він був чудовий, – заспокоїв її Ґонт. – Я як спробував, одразу згадав торти, які пекла мама… а то було дуже давно.

Цим він поцілив у саму душу Нетті, яка до нестями любила свою маму, хоч та часто била її після нічок у джук-джойнтах[26] та інших забігайлівках. Вона трохи розслабилася.

– А, тоді гаразд, – сказала вона. – Дуже рада, що вам сподобалося. Звісно, то була ідея Поллі. Вона просто наймиліша жінка на світі.

– Так, – підтвердив він. – Після знайомства з нею я в цьому не сумніваюся. – Він зиркнув на Розалі Дрейк, але та ще роздивлялася товари. Тоді перевів погляд знову на Нетті й сказав: – Я просто подумав, що, мабуть, щось вам винен.

– Та ні, що ви! – вигукнула Нетті, знову стривожившись. – Нічого ви мені не винні. Взагалі анітрохи, містере Ґонт.

– Будь ласка, зайдіть завтра. Я бачу, ви розбираєтеся в карнавальному склі… а заодно я передам вам контейнер від торта Поллі.

– Ну… думаю, я б могла зазирнути під час перерви… – Очі Нетті натякали, що вона сама не вірить у те, що говорять уста.

– Прекрасно, – резюмував містер Ґонт і швидко відійшов, доки Нетті не передумала.

Він наблизився до хлопчаків і запитав, як у них успіхи. Ті вагаючись показали йому кілька старих випусків «Неймовірного Галка» й «Людей Ікс». За кілька хвилин хлопці вийшли з крамниці з більшістю коміксів у руках і виразами очманілої радості на обличчях.

Не встигли двері за ними зачинитися, як знову прочинилися, й усередину ступили Кора Раск і Майра Еванс. Вони роззирнулися очима блискучими і жадібними, як у білок у період збору горіхів, і одразу ж підійшли до скляної шафки з фотографією Елвіса. Кора з Майрою схилилися над нею, вкрадливо перешіптуючись з інтересом і демонструючи зади завширшки з два сокирища.

Ґонт усміхнено спостерігав за ними.

Дзвінок над дверима теленькнув знову. Новоприбула була завбільшки з Кору Раск, проте Кора була товста, а ця жінка здавалася дужою – як дроворуб із пивним черевом. На блузці в неї був великий білий значок із червоним написом:

НІЧКА КАЗИНО – БУДЕ ВЕСЕЛО!

Харизма обличчя цієї жінки була на рівні шуфлі для снігу. Більшу частину волосся невиразного й неживого каштанового відтінку покривала хустина, туго зав’язана під широким підборіддям. Вона кілька секунд роздивлялася інтер’єр крамнички, маленькими глибоко посадженими очицями глипаючи то туди, то сюди, ніби стрільчиня, що вивчає внутрішню частину салуну, перш ніж протиснутися крізь барні двері й почати буянити. Тоді ввійшла.

Мало хто з жінок, що тинялися між шафками, обдарували її чимсь значнішим, ніж коротким поглядом, але Нетті Кобб дивилася на новоприбулу з немислимим виразом страху й ненависті. Тоді вона поквапилася геть від карнавального скла. Новоприбула помітила цей рух. Вона зміряла Нетті поглядом, повним презирства, після чого відвернулася.

Дзвінок над дверима теленькнув, коли Нетті вийшла з крамниці.

Містер Ґонт спостерігав за усім цим зі значним інтересом. Він підійшов до Розалі й повідомив їй:

– Боюся, місіс Кобб пішла без вас.

Розалі це здивувало.

– Чого… – почала вона, а потім зупинила погляд на новоприбулій зі значком «Нічки казино», міцно пришпиленим між грудей.

Та саме роздивлялася турецький килим, що висів на стіні, з твердим інтересом студентки факультету мистецтв у галереї. Руки тримала на широких стегнах.

– Оу, – вимовила Розалі. – Вибачте, мені вже треба йти.

– Ті двоє немалого глека розбили, я так бачу, – зауважив містер Ґонт.

Розалі спантеличено всміхнулася. Ґонт знову перевів погляд на жінку в хустці.

– А хто це?

Розалі зморщила ніс.

– Вілма Джерзик, – пояснила вона. – Вибачте… мені справді варто наздогнати Нетті. Вона дуже нервова, знаєте.

– Звісно, – промовив він і поглядом провів Розалі до дверей. І додав: – Усі ми такі.

Тоді його плеча торкнулася Кора Раск.

– А скільки за фотографію Короля? – вимогливо запитала вона.

Ліленд Ґонт засяяв їй сліпучою посмішкою.

– Що ж, нумо це обговорювати, – запропонував він. – Скільки вона коштує, на вашу думку?

Розділ третій 1

Найновіший комерційний порт Касл-Рока був зачинений уже майже дві години, коли Алан Пенґборн повільно котив по Мейн-стріт у бік будівлі муніципалітету, в якій розташовувалися шерифська управа й департамент поліції Касл-Рока. Він був за