Стівен Кінг - Сяйво

на ліжку з пістолетом, дивлячись на нього, причарований його смертельним блиском.

Уже займався світанок, коли він знову поклав його до коробки, а коробку поклав назад у шафу.

Того ранку він зателефонував Бракнеру, завучу, і попрохав зробити йому ласку, пересунути його уроки. У нього грип. Бракнер погодився, але з меншою люб’язністю, ніж зазвичай. Останній рік Джек Торренс був надзвичайно вразливим до грипу.

Венді зробила йому яєчню й каву. Їли вони мовчки. Єдині звуки долітали з заднього подвір’я, де Денні здоровою рукою весело ганяв свої іграшкові вантажівки по купі піску.

Вона почала мити посуд. Стоячи спиною до нього, промовила:

– Джеку. Я собі все думала.

– Що саме?

Він підкурив сигарету тремтячими руками. Жодного похмілля цього ранку, аж дивно. Лише трясучка. Він кліпнув. У миттєвій темряві злетів велик, ударився об лобове скло, по ньому зірчасті тріщинки. Завищали шини. Застрибав ліхтар.

– Я хочу з тобою побалакати про… про те, що нам із Денні було б найкраще. Для тебе також, мабуть. Не знаю. Гадаю, нам варто було давно про це поговорити.

– Можеш зробити для мене дещо? – спитав він, дивлячись на хисткий кінчик сигарети. – Зробиш мені ласку?

– Яку? – голос її прозвучав глухо, відчужено.

Він дивився їй в спину.

– Давай побалакаємо про це за тиждень. Якщо в тебе ще буде бажання.

Тепер вона обернулася до нього, руки в мереживі піни, її гарненьке обличчя бліде й зневірене.

– Джеку, твої обіцянки несерйозні. Ти просто відтягуєш…

Вона обірвала себе, дивлячись йому в очі, заворожена, раптом непевна.

– За тиждень, – повторив він. Його голос утратив всю силу, впавши до шепоту. – Прошу. Я нічого не обіцяю. Якщо захочеш і тоді побалакати, побалакаємо. Будь про що, про що сама захочеш.

Вони довгенько дивилися одне на одного через осяяну сонцем кухню, а коли вона, не промовивши більше нічого, знову відвернулася до посуду, Джека почало теліпати. Боже, як йому треба було випити. Бодай лиш чарчинку, щоби світ набрав реальної перспективи…

– Денні казав, що йому наснилося, ніби ти потрапив в аварію, – раптом промовила вона. – Курйозні сни в нього бувають. Він це сказав сьогодні вранці, коли я його одягала. Щось було таке, Джеку? В тебе була аварія?

– Ні.

До полудня нестерпна жага випити перетворилася на безтемпературну лихоманку. Він поїхав до Ела.

– Ти сухий? – запитав Ел, перш ніж його впустити. Сам він мав жахливий вигляд.

– Сухий як порох. Ти схожий на Лона Чейні у «Привиді опери»48.

– Давай, заходь.

До вечора вони грали у віст. Не пили.

Минув тиждень. З Венді вони майже не балакали. Але він знав, що вона весь час спостерігає, не вірячи. Він пив чорну каву без цукру і безкінечну, бляшанка за бляшанкою, кока-колу. Одного вечора він випив цілий шестизарядний пакунок коли, а потім бігав до вбиральні і блював нею. Рівень вмісту пляшок у домашньому барі не зменшувався. Після уроків він заїжджав до Ела Шоклі – Венді ненавиділа Ела Шоклі дужче, аніж будь-кого в своєму житті, – а коли повертався додому, вона присягтися могла, що дочула шотландський віскі або джин у його диханні, проте Джек розмовляв з нею перед вечерею ясно, пив каву, після вечері грався з Денні, ділячись із ним колою, читав йому перед сном якусь казку, а потім сідав перевіряти учнівські роботи, наливаючи сам собі чашку за чашкою чорну каву, тож вона змушена була припустити, що помилялася.

Минали тижні, і те непромовлене слово ховалося дедалі глибше від кінчика її язика. Джек відчував його відступ, але розумів, що повністю воно ніколи не відступить. Усе почало потроху налагоджуватися. А тоді Джордж Гетфілд. Він знову не стримав норову, цього разу цілком тверезий.

– Сер, ваш абонент так само не…

– Алло? – голос Ела, захеканий.

– Продовжуйте, – суворо промовила операторка.

– Еле, це Джек Торренс.

– Джекі-бой! – непідробна радість. – Як ти там?

– Добре. Дзвоню просто, щоби подякувати. Я отримав ту роботу. Це чудово. Якщо я й заблокований снігом на всю зиму не зможу закінчити ту кляту п’єсу, я її вже ніколи не закінчу.

– Закінчиш.

– Як справи? – спитав Джек нерішуче.

– Сухий, – відгукнувся Ел. – А ти?

– Як порох.

– Часто кортить?

– Щодня.

Ел розсміявся:

– Мені відомий цей розклад. Але не розумію, Джеку, як ти утримався, не запив після тої халепи з Гетфілдом. То було понад будь-які очікування.

– Насправді я сам собі тоді напаскудив, – уникливо промовив він.

– От, чорт. Десь під весну я накручу Раду. Ефінґер уже каже, що, мабуть, вони діяли надто поспішливо. А якщо ще з твоєю п’єсою вийде щось путнє…

– Так. Слухай, Еле, я залишив малого в машині. Бачу, його там, схоже, вже нетерплячка бере…

– Авжеж. Розумію. Гарної зими тобі там у горах, Джеку. Радий був допомогти.

– Дякую ще раз, Еле.

Він повісив слухавку, заплющив очі в кабінці і знову побачив той розчавлений велик, той стрибаючий ліхтар. Наступного дня в газеті з’явилася замітка, либонь, просто аби чимсь місце заповнити, але власника не було названо. Чому велосипед опинився там серед ночі, назавжди залишиться для них таємницею, і мабуть, так воно на краще.

Повернувшись до машини, він вручив Денні його трохи вже розм’яклий «Бейбі Рут».

– Татку?

– Що, доку?

Дивлячись на неуважливе обличчя батька, Денні завагався.

– Коли я чекав тебе, коли ти повернешся з того готелю, мені наснився сон. Пам’ятаєш? Коли я був задрімав?

– Угу.

Але це було даремно. Тато перебував думками деінде, не тут, поряд з ним. Знову думає про Оте Погане.

(мені наснилося, що ти робив мені боляче, тату)

– То що там був за сон, доку?

– Забув, – сказав Денні, коли вони вже розверталися, щоби виїхати з парковки. Мапи він поклав назад до бардачка.

– Ти певен?

– Так.

Джек подарував синові побіжний, стурбований погляд, а потім його думки знову повернулися до п’єси.

Розділ шостий

Нічні думки

Кохання закінчилося, і її чоловік вже спав поруч з нею.

Її чоловік.

Вона посміхнулася стиха в темряві, його сім’я ще сочилося повільним теплом з-поміж її ледь розведених ніг, і посмішка її була одночасно й сумною, і радісною, бо у виразі «її чоловік» містилося не менше сотні почуттів. Кожне з них, взяте окремо, викликало подив. Разом, у цій темряві, що спливала у сон, вони були як почутий звіддаля, з майже порожнього нічного клубу, блюзовий мотив – меланхолійний, але вабливий.

 

Тебе кохати, бейбі, це як вернути ріку навспак.

Але якщо я не можу стати твоєю єдиною