Леся Українка - Думи і мрії, Леся Українка

class="p2" style="">Мене знов обступила тісна, щільна

Неволі рідної знайомая стіна,

І кожна думка там, що народилась вільна,

Враз блідла, мов невільниця сумна.

 

Там ангел помсти злий, суворий дух темниці,

Проймав мене знов зором огневим

І мрії чистії, мої гірські орлиці,

Геть розганяв мечем своїм кривим.

 

Спотворено тоді пісні мої бриніли,

Оті нові, неспівані пісні;

Стурбовано думки крилами тріпотіли,

Мов над огнем метелики нічні.

 

Не раз було мені так прикро, непривітно,

Як у безлистім гаю під дощем,

Мов у глухую ніч, і жаско, й неохвітно,

І серце знов заходилось плачем.

 

Тоді мені ота далекая чужина

Здавалась краєм вічної весни.

Так перелітная приборкана пташина

Про вирій смутно марить восени.

 

5.06.1899 р.

 

ЗАБУТА ТІНЬ

 

 

Суворий Дант, 22 вигнанець флорентійський,

Встає із темряви часів середньовічних.

Як ті часи, такі й його пісні,

Він їх знайшов в містичнім темнім лісі,

Серед хаосу дивовижних марищ.

Чий дух одважився б іти за ним блукати

По тій діброві, якби там між терням

Квітки барвисті вічні не цвіли?

Зібрав співець мистецькою рукою

Оті квітки і сплів їх у вінок,

Скропив його небесною росою

І положив на раннюю могилу

Вродливій Беатріче Портінарі,

Що раз колись до нього посміхнулась,

А в другий раз пройшла, не глянувши на нього,

А в третій раз на неї він дивився,

Коли вона в труні лежала нерухома.

Вона була для нього наче сонце,

Що світло, радощі й життя дає,

Не знаючи, кому дає ті да́ри.

І хоч зайшло те сонце променисте,

Він не забув його ні в темряві понурій,

Ані при хатньому багатті привітному,

Ні на землі, ні в пеклі, ні в раю

Він не забув своєї Беатріче.

Вона одна в піснях його панує,

Бо в тій країні, де він жив душею,

Він іншої дружини не знайшов.

Він заквітчав її вінцем такої слави,

Якою ні одна з жінок ще не пишалась.

 

Безсмертна пара - Данте й Беатріче,

Потужна смерть не розлучила їх.

Навіщо ж ти, фантазіє химерна,

Мені показуєш якусь убогу постать,

Що стала поміж їх, немов тремтяча тінь,

Мов сон зомлілої людини, невиразну?

Нема на ній вінця, ні ореолу,

Її обличчя вкрите покривалом,

Немов густим туманом. Хто вона?

Тож ні один співець її не вславив

І ні один митець не змалював;

Десь там, на дні історії, глибоко

Лежить про неї спогад. Хто вона?

Се жінка Дантова. Другого ймення

Від неї не зосталось, так, мов зроду

Вона не мала власного імення.

Ся жінка не була провідною зорею,

Вона, як вірна тінь, пішла за тим,

Хто був проводарем «Італії нещасній».

Вона ділила з ним твердий вигнання хліб,

Вона йому багаття розпалила

Серед чужої хати. І не раз

Його рука, шукаючи опори,

Спиралась на її плече, запевне;

Їй дорога була його співецька слава,

Але вона руки не простягла,

Аби хоч промінь перейнять єдиний;

Коли погас огонь в очах співецьких,

Вона закрила їх побожною рукою.

Так, вірна тінь! А де ж її життя,

Де ж власна доля, радощі і горе?

Історія мовчить, та в думці бачу я

Багато днів смутних і самотних,

Проведених в турботному чеканні,

Ночей безсонних, темних, як той клопіт,

І довгих, як нужда, я бачу сльози…

По тих сльозах, мов по росі перлистій,

Пройшла в країну слави - Беатріче!

 

25.10.1898 р.

 

 

 

 

_______________

 

ПРИМІТКИ

 

 

У даному томі вміщені вибрані поетичні і драматичні твори Лесі Українки. При його складанні враховано досвід попередніх видань творчої спадщини поетеси, особливо останнього Зібрання творів у дванадцяти томах. Як і в дванадцятитомнику, поезії друкуються за прижиттєвими збірками (в основі всіх попередніх видань лежав хронологічний принцип, композиція збірок не бралася до уваги, всі вірші подавалися за часом написання). Тим часом три прижиттєві збірки Лесі Українки («На крилах пісень», 1893; «Думи і мрії», 1899; «Відгуки», 1902), куди ввійшла більша частина її поетичного доробку за першу половину творчого шляху, були новаторським явищем не лише за змістом, а й за формою. Леся Українка пильно дбала про композицію збірок, прагнучи, щоб кожна збірка, а в ній кожний окремий цикл, становила єдину художню цілість, по-своєму групувала поезії й інколи відступала від хронологічної канви. До того ж вона включала до збірки не все написане на той час, а лише те, що вважала кращим.

Тому в цьому томі збережена композиція прижиттєвих збірок. Що ж до текстів цих збірок, то тут враховується історія їх написання і видання. 1904 р. у Києві вийшла книжка вибраних поезій Лесі Українки під заголовком «На крилах пісень». Готуючи її, Леся Українка заново переглянула всі три збірки, опустила кілька, на її погляд, слабших поезій, ряд поезій заново відредагувала, вилучивши строфи, які вже не задовольняли її як митця. Були також зроблені орфографічні та пунктуаційні правки. У виданні «На крилах пісень» (1904) є кілька цензурних (а може, й автоцензурних) вилучень, які відновлені за першодруками закордонних видань.

Твори, що ввійшли до збірки «На крилах пісень» (1893), подаються за київським виданням 1904 р., оскільки в ньому відбита остання авторська воля. Поезії, вилучені при підготовці цієї книжки з ідейно-художніх міркувань, друкуються за першодруками. Поезії із збірок «Думи і мрії» та «Відгуки» публікуються за текстами цих видань із врахуванням авторських правок видання 1904 р.

Вірші, що не ввійшли до збірок, подаються в останніх авторських редакціях за текстами прижиттєвих публікацій, а при відсутності публікацій - за автографами. Ці вірші можна поділити на дві частини: 1) не вміщені до прижиттєвих поетичних збірок (1887-1902); 2) написані після виходу