Джек Лондон - Син сонця, Джек Лондон

захід між Меланезією та Мікронезією. Той-бо острів Фуатіно й побачив Девід Гриф другого ранку за дві милі на схід, якраз навпроти сонця, що саме піднімалося з-за обрію. Вітер і далі не подужчав, проте «Громовик» плив по гладенькій воді зі швидкістю, що не посоромила б кожну острівну шхуну при вітрі втричі більшому.

Острів Фуатіно був просто згаслий вулкан, що його випнув з дна морського якийсь доісторичний катаклізм.

Західний його бік, поколений і потовчений, поглинула вода, зробивши прохід до самого кратера, який тепер правив за гавань. Отож Фуатіно нагадував зубчасту підкову, навернену кінцями на захід. Шхуна саме прямувала до проходу в тій підкові. Капітан Глас, що з біноклем у руці зазирав до саморобної карти, розкладеної на дахові каюти, враз випростався, і на його обличчі з’явилася тривога впереміш з покірливістю.

- Починається,- сказав він.- Це пропасниця. Я сподівався її аж завтра. Вона мене завше добряче трусить, містере Грифе. За п’ять хвилин я вже буду без пам’яті. Вам доведеться самому вести шхуну. Готуй ліжко, юнго! Якнайбільше укривал! І налий у пляшку окропу! На морі так тихо, містере Грифе, що ви, мабуть, щасливо минете великий риф. Тримайтеся вітру і йдіть просто на риф. «Громовик» - єдина шхуна на півдні Тихого океану, що на таке здатна. І я певний, що вам пощастить. Пливіть попри саму Велику Кручу, тільки пильнуйте за грот-гіком.

Капітан Глас говорив швидко, немов п’яний, бо його запаморочений мозок насилу боровся з малярійним нападом. Коли він, хитаючись, пішов до трапу, обличчя йому почервоніло і вкрилося плямами, наче від страшного запалення чи гангрени. Очі його вилазили на лоба й стали мов скляні, руки трусилися, зуби цокотіли з холоду.

- За дві години я почну пітніти,- ледве вимовив він побілілими губами.- Тоді ще години зо дві, і все минеться. Я вже вивчив ці клятенні напади, знаю весь їхній перебіг до останньої хвилини. В-в-ви б-б-беріться...

Голос зів’яв у невиразному бурмотінні, капітан сповз східцями до каюти, і шхуною взявся кермувати господар. «Громовик» саме входив у протоку. На кінцях підкови бовваніли дві здоровезні скелі, футів по тисячі заввишки, зв’язані з островом тільки вузькими низенькими пересипами. Між тими скелями був прохід з півмилі завширшки, але його мало не весь перепиняв кораловий риф, спадаючи від південного кінця підкови. Прохід, що його капітан Глас називав ущелиною, звивався трохи поміж рифами, тоді повертав рівно на північ і далі вже йшов під саму прямовисну кручу. Тут грот-гік з лівого боку судна трохи не торкався скелі. Гриф, стоячи над правим бортом, бачив дно за яких два сажні, а далі також стрімко здіймалася мілина. Шхуну вів на кодолі човен, щоб легше було кермувати нею і щоб її не занесло на каміння. Мавши ходовий вітерець, Гриф пустив «Громовика» на повну швидкість і щасливо перебрався через великий риф. Шхуну трошки шкрябнуло, але так легенько, що не подряпало мідяної обшивки.

Перед Грифом лежала фуатінська гавань. Це була кругла водяна поверхня близько п’яти миль у прогоні, облямована білим кораловим узбережжям; понад берегом зносилися стрімкі зелені спади ген аж до похмурих кратерових стін. По самому краю стирчали шпичасті вершини вулканічних гір, а навколо них - шапки пасатних хмар. У кожному закутку, в кожній шпарині вивітреної лави вкорінилися виткі лози й дерева - гінке, розбуяле зело. Тонкі струмочки води, неначе імла, розсипалися водограями з стофутової височини. Казкових чар ще додавало тепле вогке повітря, важке від аромату жовтоквітної касії.

Припасовуючись до легкого мінливого вітру, «Громовик» заходив у гавань. Гриф звелів підняти човна на шхуну, а сам узявся оглядати берег у бінокль. Він не помітив нічого живого. Острів спав у гарячому сяйві тропічного сонця. Ніхто не вийшов зустрічати шхуну. Понад північним узбережжям, де торочки кокосових пальм ховали село, він бачив чорні прови човнів у повітках. На березі, на рівному кілі, стояла якась шхуна. Ні на ній, ні круг неї людей не видно було.

Аж підпливши ярдів на п’ятдесят до берега, Гриф наказав кинути якоря. Там було сорок сажнів завглибшки. А на самій середині він колись давно викинув триста сажнів ланцюга і не дістав дна, що було й не диво на такий кратер, як фуатінський. Коли якірний ланцюг заскреготав, виповзаючи з клюзу, Гриф побачив, що на палубі чужої шхуни з’явилося кілька тубілок, високих і повних, як бувають тільки полінезійки. Одягнені вони були в легкі агу, в на головах мали вінки. Крім того, він побачив і таке, чого ті жінки не завважили: присадкувата чоловіча постать крадькома перелізла на прову шхуни, звідти припала до піску й майнула в зелену лісову гущавину.

Поки матроси згортали й закріплювали вітрила, напинали тент, скручували шкоти й такелаж, як це звичайно робиться у гавані, Девід Гриф походжав палубою і марно шукав ще якихось ознак життя. Раз у напрямку Великої Кручі він виразно почув далекий рушничний постріл. Більше не стріляли, і він подумав, що то якийсь мисливець полював на дику козу.

Проминула ще година, капітан Глас уже не трусився під горою вкривал: тепер він знемагав від пекельного поту.

- Ще півгодини, і я зовсім оклигаю,- кволо сказав він.

- Чудово! - відповів Гриф.- Ніде чомусь нікого не видно. Мабуть, я подамся на берег до Матаари та роздивлюся, як і що.

- Там зібралась така братія, що будьте обережні,- перестеріг його капітан.- Якщо не вернетесь за годину, то перекажіть через кого-небудь.

Гриф сів до стерна, а чотири раятейці заходилися гребти. Приставши до берега, він зацікавлено оглянув жінок під тентом на чужій шхуні. Тоді на спробу помахав їм рукою; іншії захихотіли й теж помахали йому.

- Талофа! - гукнув Гриф.

Вони зрозуміли привітання, однак відповіли:

- Йорана.

Гриф здогадався, що вони з островів Товариства.

- З Ваїнею,- відразу визначив один із матросів.

Гриф запитав жінок, звідки вони родом, і вони, сміючись, відповіли:

- Ваїней.

- Шхуна начебто старого Дюпюї,- тихо сказав Гриф по-таїтійському.- Але не придивляйтеся до неї. Яка ваша гадка? Хіба це не «Валетта»?

Люди вилізли на берег, підтягли човна й тим часом потайки поглядали на шхуну.

- Це справді «Валетта»,- сказав Тауте.- Сім років тому в неї зламалася щогла. В Папіїті зроблено нову, на десять футів коротшу. Це вона.

- Ану, хлопці, підіть та побалакайте з жінками.