Олександр Ашотович Насібов - Безумці, Олександр Ашотович Насібов

уже не слухав. Він зовсім розвеселився від усвідомлення того, що все-таки помітив плавця. Приємні були і незграбні лестощі цього здоровенного кругловидого бороданя з лукавим поглядом світлих широко посаджених очей.

Кан по-батьківському поплескав його по плечу, посадовив поруч себе, пригостив сигаретою.

— Додому, Артур! — розпорядився він. — Всі добре попрацювали, заслужили на відпочинок.

— Цілком заслужили, — погодився Абст. — І особливо ви, шеф. Але в мене прохання. Хотілося б, щоб після відпочинку ви знайшли час побалакати з плавцями. Запевняю вас, вони будуть щасливі.

Абст говорив байдуже, мляво цідив слова. Та це була гра. Кан не повинен догадатися про сюрприз, який готували йому. Хай усе відбудеться раптово. Тим більший буде ефект. Напружена робота в останні роки нарешті дала наслідок, і Абст готувався до екзамену.

Ще недавно він не міг і мріяти про те, що його задуми здійсняться. Але тепер, коли вже видно, що війни не минути, все піде інакше. Ця фантастична історія, що трапилася з Бретмюллером та його «Виперою»! Півроку тому межею Абстових бажань був малюсінький відлюдний острівець осторонь уторованих морських шляхів, на якому можна оселитися і без перешкод здійснити задумане. А тепер відкривалися можливості й перспективи незрівнянно більші. Острівець, хоч найвідлюдніший, не міг зрівнятися з просторим сховищем у скелястій товщі, про яке розповів Ханно Бретмюллер. Грот, наглухо ізольований від зовнішнього світу! Дивовижний тайник під водою! Лігво, розташоване так близько від військово-морської бази майбутнього ворога Німеччини. На кораблях цієї бази Абст зможе випробувати все те, що народилося і ще народиться в надрах нової, могутньої лабораторії «І-W-І»!

Сьомий розділ

Пізнього ранку Фрідріх Кан розплющив очі. Він добре виспався, і від учорашнього нездужання не лишилося й сліду.

Деякий час він лежав нерухомо, пригадуючи події минулої ночі, потім глянув на годинник, потягся до шнура, що висів над головою, і подзвонив.

Нечутно розчинилися двері. Зайшов чоловік — той, що напередодні обслуговував гостя в Абстовому кабінеті. Він побажав доброго ранку і підняв штори. У вікно полилося таке яскраве світло, що Кан зажмурився.

— Ванна готова, — доповів служитель.

Кан відкинув ковдру, підвівся з ліжка, пройшов по пухнатому килиму.

— Корветен-капітен прокинувся?

— Корветен-капітен у себе в кімнаті, — відповів служитель.

— Що ж він робить?

— Корветен-капітен ліг дуже пізно і ще спить.

— Але, — Кан знову подивився на годинник, — скоро одинадцята. Ідіть розбудіть його!

— Пан Кан не повинен турбуватися, — сказав слуга. — Корветен-капітен Абст дав усі потрібні розпорядження. Як і наказано, людей буде зібрано опівдні.

Кан промовчав. У глибині душі він був задоволений відповіддю. Абст має хороших працівників. Там, де люди вміють гідно поводитися, а не плазувати перед начальниками, справи йдуть добре.

І він попрямував до ванни.

Гоління, потім купання і сніданок — усе йшло по раз і назавжди запровадженому порядку, котрий Кан цінував більше за все на світі.

Добре поївши, Кан поклав серветку й підвівся з-за столу. У нього ще лишалося кілька хвилин, щоб постояти на сонечку, підставивши лице під струмені ласкавого весняного вітерця.

О дванадцятій годині Фрідріх Кан у супроводі Абста зайшов до приміщення, де мав оглянути плавців.

Двадцять дев'ять молодих мужчин, одягнутих у грубі сірі светри і такі самі штани, завмерли в строю, що простягся через усю залу. Це були здорові, міцні люди, очевидно спортсмени.

Фрідріх Кан пішов уздовж шеренги, уважно розглядаючи плавців.

— А, давній знайомий! — гукнув він, дійшовши до Густава Глюка, і по-дружньому тицьнув кулаком в його широкі груди.

Можна було чекати, що Глюк зрадіє чи, навпаки, його засмутить грубувата фамільярність начальника. Але в очах плавця майнув переляк…

А втім, Кан не помітив цього.

— Хто ви? — запитав він, спиняючись перед кремезним чоловіком з гладкою короткою шиєю і округлими плечима.

— Боцманмаат[18] Еріх Поппер, — поквапився доповісти Абст, що ні на крок не відставав од шефа.

— Де служили?

За плавця знову хотів відповісти Абст, але Кан жестом зупинив його.

— Кажіть, боцманмаат! — наказав він. — Мене цікавить, де вам прищепили любов до моря.

— Спочатку в Ваффен СС[19], потім на торпедних катерах, — почулася відповідь. — Я старшина-моторист.

— Ого! — Кан значуще кивнув головою. — Такий послужний список прикрасить будь-якого німця. А спорт? Ви займалися спортом? Яким саме?

— Так, я спортсмен. Маю призи й дипломи.

Задоволено кивнувши, Фрідріх Кан рушив далі. Ось він зупинився біля лівофлангового.

— Ну, а ви? — запитав він, розглядаючи кругле рожеве обличчя плавця, його біле волосся і великі настовбурчені вуха. — Ваше ім'я, в якому ви чині?

— Обер-боцман Фріц Фалькенберг! — відрубав плавець.

— Служили на кораблях? А втім, я в цьому не сумніваюсь: у вас справжня морська виправка.

— Імператорський підводний флот.

— Посада?

— Кермовий-горизонтальник.

— Крім того, обер-боцман Фалькенберг відомий спортсмен, — докинув Абст. — Два роки підряд він був призером чемпіонату країни з плавання.

Кан відступив на крок, з повагою оглянув плавця.

— Подумати тільки, адмірал Редер віддав мені такий скарб! — вигукнув він.

— Цього домігся корветен-капітен Абст, — пояснив Фалькенберг усміхаючись. — Це він обдурив моїх командирів. І ще у нас кажуть…

— Розповідайте, —