Іван Антонович Єфремов - Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов

спини і вищиреними довгими іклами. На задньому плані стояв ряд жінок і чоловіків, які, попарно взявшись за руки, здавалося, щось наспівували.

Зображення щезло, на місці живих видінь виникла темна поверхня полірованого каменя.

Тоді двоє в золотавому вбранні відступили праворуч, а їхнє місце зайняла друга пара. Невловимо швидким рухом вони скинули плащі, і на перлистому фоні стін живим полум’ям виникли темночервоні тіла. Чоловік простягнув обидві руки до жінки, вона відповіла йому усмішкою гордої і сліпучої радості. І в перлистому залі неймовірно далекого світу двоє почали повільний танець. Мабуть, це не був танець заради танцю, а скоріше ритмічне позування. Танцюючі, очевидно, ставили собі за мету показати досконалість, красу ліній і пластичну гнучкість своїх тіл. Але в ритмічній зміні рухів вгадувалася велична і разом з тим сумна музика, неначе спогад про довгий східчастий шлях безіменних і незліченних жертв розвитку життя, що привів до виникнення такої чудової мислячої істоти – людини.

Мвену Масові здалося, що він чує мелодію – гармонійне плетиво високих чистих нот, яким вторував гучний і плавний ритм низьких звуків. Веда Конг стиснула руку Дар Вітра, який не звернув на це уваги. Юній Ант дивився нерухомо, затамувавши подих, а на його великому чолі виступили крапельки поту.

Люди Тукана були настільки схожі на людей Землі, що поступово втрачалося враження іншого світу. Але у червоних людей була така довершена краса тіла, якої ще не досягли на Землі, яка жила в мріях і витворах художників, втілюючись у невеликому числі надзвичайно гарних людей.

«Чим важчим і довшим був шлях сліпої тваринної еволюції до мислячої істоти, тим доцільніші, досконаліші і, виходить, тим прекрасніші, вищі форми життя, – думав Дар Вітер. – Давно вже люди Землі зрозуміли, що краса – це інстинктивно сприймана доцільність будови, пристосування для певного призначення. Чим різноманітніше призначення, тим краща форма, – ці червоні люди, певно, розвинені більш різнобічно й спритніші, ніж ми. Може, їхня цивілізація йшла більше за рахунок розвитку самої людини, її духовної та фізичної могутності і менше – за рахунок техніки? Наша культура довго лишалася наскрізь технічною і лише з приходом комуністичного суспільства остаточно стала на шлях удосконалення самої людини, а не тільки її машин, жител, їжі та розваг».

Танець припинився. Юна червоношкіра жінка вийшла на середину залу, і промінь зору приладу зосередився тільки на ній. Її розкинуті руки й обличчя піднялися до стелі залу.

Люди Землі мимохіть простежили за її поглядом. Стелі не було зовсім або завдяки майстерно створеній оптичній ілюзії там світилося зоряне небо з настільки яскравими й великими зірками, що, мабуть, це було лише зображення. Поєднання чужих сузір’їв не викликало ніяких знайомих асоціацій. Дівчина змахнула рукою, і на вказівному пальці її лівої руки з’явилася синя кулька. З неї вдарив сріблястий промінь, що перетворився на величезну указку. Кругла світна цятка на кінці променя зупинялася то на одній, то на іншій зірці на стелі. І в ту ж мить ізумрудна панель показувала нерухоме зображення, подане дуже широким планом. Поволі пересувався вказівний промінь, і так само поволі виникали видіння пустельних або населених живими істотами планет. З похмурою безвідрадністю горіли кам’янисті чи піщані простори під червоними, блакитними, фіолетовими, жовтими сонцями. Іноді промені дивного свинцевосірого світила викликали до життя на своїх планетах плоскі куполи й спіралі, що, насичені електрикою, плавали, як медузи, в густій оранжевій атмосфері або океані. У світлі червоного сонця росли неймовірно високі дерева з слизькою чорною корою, що ніби в розпачі тяглися до неба мільярдами кривих гілок. Інші планети були цілком залиті темною водою. Величезні живі острови, чи то тваринні, чи то рослинні, плавали всюди, похитуючи в спокійному плесі незліченними волохатими щупальцями.

– У них немає поблизу планет з вищими формами життя, – раптом сказав Юній Ант, що невідривно стежив за картою незнайомого зоряного неба.

– Ні, – заперечив Дар Вітер, – з одного боку в них лежить плоска зоряна система, одна з найпізніших утворень Галактики. Але ми знаємо, що плоскі і сферичні системи, нові й стародавні, нерідко чергуються. І справді, з боку Ерїдана в них є система з мислячим життям, що входить у Кільце.

– ВВР 4955+МО 3529… І так далі, – додав Мвен Мас. – А чому ж вони не знають про неї?

– Система ввійшла у Велике Кільце двісті сімдесят п’ять років тому, а це повідомлення відправлено раніше, – відповів Дар Вітер.

– Невже вони нічого не знають про Велике Кільце? – майже простогнала Веда Конг.

– Тепер, мабуть, знають, – озвався Дар Вітер, – але ж те, що ми бачимо, відбулося триста років тому.

– Вісімдесят вісім парсеків, – прогудів низький голос Мвена Маса, – вісімдесят вісім. Усі, кого ми бачили, давно вже мертві.

І немов на підтвердження його слів, видіння чудового світу померкло, погас і зелений покажчик зв’язку. Передача по Великому Кільцю закінчилася.

Якусь хвилину всі сиділи наче скам’янілі. Першим опам’ятався Дар Вітер. Досадливо закусивши губу, він квапливо пересунув гранатову рукоятку. Вимкнення стовпа скерованої енергії відгукнулося густим мідним гулом, який попереджав інженерів енергостанції про те, що необхідно знову спрямувати могутній потік по його звичайних каналах. Тільки закінчивши всі операції з приладами, завідуючий зовнішніми станціями обернувся до своїх товаришів.

Юній Ант, високо звівши брови, перебирав списані аркушики.

– Частину мемонограми (пам’ятного запису) із зоряною картою на стелі треба зараз же надіслати в Інститут Південного Неба! – звернувся він до молодого помічника Дар Вітра.

Той глянув на Юнія Анта здивовано, немов прокинувшись од незвичайного сну.

Суворий учений приховав усмішку – хіба видіння не було насправді мрією про прекрасний світ, посланою в простір три століття тому? Мрією, яку так відчутно побачать зараз мільярди людей на Землі і на станціях Місяця, Марса й Венери.

– Ви мали рацію, Мвен Мас, – посміхнувся Дар Вітер, – оголосивши ще до передачі, що сьогодні трапиться щось незвичайне. Вперше за чотириста років існування для нас Великого Кільця з глибин всесвіту з’явилася планета з братами не тільки по розуму, але й по тілу. Я весь сповнений радості відкриття! Добре почалася ваша діяльність! Стародавні люди вважали б це за щасливу прикмету, або, як сказали б наші психологи, трапився збіг обставин, що вселяє в нас упевненість і надихає на дальшу роботу…

Дар Вітер спохватився, нервова реакція зробила його багатослівним. Надмірна балакучість в еру Великого Кільця вважалась однією з найганебніших вад людини, і завідуючий зовнішніми станціями замовк, не закінчивши фрази.

– Так, так! – неуважно озвався Мвен Мас.

Юній Ант відчув нотку відчуженості в