Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Жак почервонів від задоволення, хоч, щиро кажучи, почувався не зовсім вільно в перешитому дядьковому костюмі.

— Я так журився, що не дізнався про твою адресу. І збагнути не міг, як тебе розшукати.

— Ех ти дивак! Зате я не загубив твою адресу. І зараз, гадаєш, куди я йшов? Я несу одне термінове замовлення і вирішив дорогою забігти до твоєї тітоньки. Досі я до вас не вибрався тому, розумієш, що справ в мене було до зарізу. Вдень і вночі сидів над замовленням. Воно було вкрай термінове, і така копітка та дрібна робота — осліпнути можна! А оце зараз я несу замовлення і бачу — юрба; кажуть, подорожчав хліб. Я й зупинився. Дай, думаю, подивлюся. Виявляється, і ти тут. Оце так удача! А хочеш, покажу тобі, яку штуку я зробив? — Шарль поважно витяг з глибокої кишені гарний футляр.

Він підняв кришку, і Жак замружився від сяйва коштовних каменів. Браслет, що лежав на оксамитовій подушечці, сяяв діамантами, сапфірами й рубінами. Таких коштовностей Жакові ніколи ще не доводилося бачити.

— Знайшов де хвалитися! — з докором сказав Жак, показуючи очима на обурених голодних жінок, що погрожували кулаками в напрямку булочної.

— Ти тільки скажи: гарно? — запитав Шарль, похапцем ховаючи футляр до кишені.

— Ну звичайно! Так гарно, що осліпнути можна!

— Ще б пак! — з гордістю підтвердив Шарль. — На гроші, що коштує цей браслет, двадцять паризьких родин можуть в достатку прожити цілий рік. А призначений він для пані Кессон, фаворитки графа Ламуаньйона… Та ти чого очі витріщив, не чув, либонь, хто такий Ламуаньйон?

— Не чув.

— Колишній міністр юстиції. Тепер він у відставці, але, хоч і позбувся колишнього доходного місця, особа й досі впливова.

Шарль уже не видавався таким затурканим і несміливим, як тоді, у диліжансі. Зараз цей бувалий парижанин був не від того, щоб повчати Жака, заступництва в якого шукав ще так недавно.

— Пригадуєш, я тобі казав: поки є королі, будуть і придворні дами, а отже, будуть потрібні й ювеліри. А позаяк королі будуть завжди, то не переведуться і ювеліри…

— Королі будуть завжди? — насмішкувато перепитав Гамбрі, який опинився поруч.

У голосі робітника вчувся явний сумнів. Шарль витріщив очі, та й Жак з подивом поглянув на Гамбрі. Фарбар, либонь, не поділяв думку, що без короля Франція існувати не може.

Саме цієї миті на порозі булочної з'явилась огрядна постать господаря Наве. Він замахав руками на жінок, що обступили його.

— Якщо ви не вгамуєтеся, — гукнув він, — то я піду і нічого вам не скажу!

— Тихіше! Тихіше! — закричали ті, що хвилину тому найголосніше кричали.

Усі сподівалися, що булочник повідомить щось утішне. Але він рішуче сказав, як відрубав:

— А хіба це я? Хіба тільки в моїй крамниці подорожчав хліб? І в інших булочних теж. Усі підвищили ціну. Чим же я гірший за інших!

Юрба захвилювалася ще більше, всі загули, посунули до дверей. Але булочник, незважаючи на свою огрядність, спритно шмигнув у двері. Клацнула засувка і цей звук переконав жінок, що крамниця зачинена. Жак міг лише підтвердити, що Наве не збрехав: хліб подорожчав і в інших булочних.

— Ну мені час, — заквапився Шарль. — А може, мадам Кессон розщедриться і дасть мені добрі чайові. За таку ось штучку, либонь, не шкода!

— Коли ж ми побачимося?.. Стривай, тітонька обіцяла, що в неділю відпустить мене погуляти, подивитися Париж… Зайди ж за мною о дванадцятій годині.

— Гаразд! А ти скажи мені, як твої сестри?

— Сестри?.. Та нічого. — Жак не став розповідати, які далекі від нього сестри і як йому хотілося заприятелювати з ними.

— А гарні вони? Яка краща за всіх?

Тут Жак зовсім зніяковів. «Яка ж краща?» Він сам для себе цього ще не вирішив. «Як відповісти?» І він промимрив:

— Ось прийдеш і побачиш. Не погані й не гарні.

Підвищення цін на хліб продовжувало хвилювати парижан. А тут ще деякі торговці оголосили, що хліб віднині коштуватиме п'ятнадцять су. Це викликало загальне обурення. Булочну на вулиці Сен-Жак, де господар виявився особливо крутий, розгромили. Мішель Гамбрі допоміг розподілити винесений звідти хліб поміж жінками, які оточили булочну. Налякана влада поквапилася накласти штраф на власників пекарень, які зарвалися. Але ціна чотирнадцять з половиною су уже не впала, а навпаки, міцно утвердилась у Парижі. Борошна в столицю надходило мало, для всього населення його не вистачало, і біля булочних осіннього ранку стояли довгі черги.

Тим часом у книгарні тітоньки Франсуази, що містилася поряд з будинком, де жили Пежо, усе йшло своїм звичаєм. Сонце ще тільки сходило, а Жак уже стояв біля поличок, старанно змітав з них порох віничком із пір'я. Коли всі в будинку підводилися, Жак брався розбирати книжки, а перегодя починали заходити покупці. І тут Жак уже не присідав.

У суботу Жак встав на світанку і взявся за свою роботу з особливим старанням. Причин було багато: вчора Бабета кинула йому на ходу ласкаве слово — вона похвалила його за «вдалу вигадку». В устах мовчазної Бабети це було надзвичайним заохоченням.

Вдалою вигадкою Жака було те, що він узявся за справу, яку дядько Жульєн лише збирався здійснити. В ті часи в Парижі почали виникати кабінети для читання. Дядько Жюльєн уже підготував невелику кімнату при книгарні, в якій зберігалися до того вірьовки, обгортковий папір, ящики та інша тара, купив кілька легких стільців і столиків. Та дядько Жюльєн помер, не встигши докінчити свою затію. Жак розтлумачив тітці Франсуазі, скільки вигоди дасть такий кабінет для читання. Кожен бажаючий може прийти і з восьмої години ранку до восьмої вечора сидіти за столиком, вибравши собі читання до вподоби. Він може також на свій