Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

— Он воно що, то ви його зустріли. Де ж він вештається?

— Скрізь і ніде. Але ці місця намагається обминати… Так він сам сказав.

— Ще б пак.

— У твого батька ніби розум потьмарився. Коли приходять землеміри, він хапається за рушницю. Чому ти не повернувся додому, Адамсе, Адамів сину?

— Навіщо про це говорити?

— Може, як дакотів цього літа розіб'ють і заженуть у резервацію, — промовив Тео, — то нам ще пощастить добути золото в Чорних горах.

— Побачимо. Коли треба заплатити гроші?

— До осені сімдесят процентів. Але ціна стала ще вищою, бо тепер остаточно вирішили прокладати дорогу.

Адамсова люлька погасла.

— Мені ще треба піти роздати боєприпаси, — сказав він і, вийнявши великого ключа, попрямував до старого блокгауза. Біля дверей зустрівся з Кет. Вона никала по подвір'ї, освітленому промінням пообіднього сонця. Дівчина, немов навмисне, стала на дорозі, заважаючи Адамсові пройти в будинок.

— Який старий будинок, — промовила вона, — певно, він має свою історію.

«Ото причепа, — подумав Адамс, — і як мені тільки відкараскатись од неї? Адже я й так був з нею досить нечемний. А може, дівчина багата? Судячи з її одягу, то, без сумніву, це так. Хоч, правда, Сміт не користується репутацією багатої людини, а навпаки. Та, може, у тітоньки Бетті є спадщина, і дівчина так необачно втратила такий шанс. Але у тітки теж, мабуть, серце не камінь? Хто одружиться з Кет, то напевне одружиться і з грішми. Вона ж гарненька… до того ще й молода».

Адамс спробував уявити, який він сам, власне, має вигляд. Не дуже високий на зріст, але й не малий. Міцний і кремезний. З білявою чуприною, з темно-блакитними очима на засмаглому обличчі, він кінець кінцем теж може сподобатись дівчині, в якої зараз немає іншого вибору. Але чи погодився б коли-небудь на це Сміт — то вже інша справа. Та хіба мало є дівчат, що всупереч всіляким перешкодам домагаються свого? Кет не схожа на дурненьку або розпещену. А коли вона стане дружиною, її можна буде відучити від зайвих вибаганок. Ну, а чому б і ні? Хіба він як тимчасовий комендант форту не зобов'язаний приділити трохи уваги дівчині? В своїх думках Адамс не вбачав нічого поганого. Хіба коли-небудь селянин одружувався без певних розрахунків?

Хлопець засміявся і помітив, що його сміх сподобався дівчині.

— Так, старий, — сказав він, відповідаючи на її запитання, — у нього страшна історія. Я вам її розповім коли-небудь увечері при світлі лампи, якщо матимемо час. В цьому будинку я вперше познайомився з індійцем, що його майстерною верховою їздою ви, певно, були сьогодні захоплені. Ви ж бачили його?

Кет кивнула головою.

— Він небезпечний противник?

— Так. Він — «найкраща людина» між річкою Платт і Чорними горами. Але не турбуйтесь. Удень червоношкірі не заподіють нам ніякого лиха. Можете зараз почувати себе як у бога за дверима.

— Приємна втіха, — іронічно зауважила Кет. — До ночі лишилось кілька годин, а тоді вже ви, здається, не можете ручитись за безпеку.

— Блокгаузи збудовані міцно, міс, особливо цей, старий. У нього витривалий шлунок, що перетравлює стріли. Навіть вогненними стрілами його не так легко підпалити. Тут ми, в усякому разі, зможемо довго протриматись, бо артилерії у червоношкірих немає. Не бійтесь, ми будемо захищатись, як леви, і охоронятимемо» вас, мов зіницю ока!

Адамс усміхнувся самими куточками очей.

— Це ваш обов'язок! — зухвало промовила Кет. — Мій батько залишив мене тут під вашою опікою. А втім, я не розумію, чому дакоти так вороже ставляться до нас. Ми ж виділили землі, де вони можуть оселитися. Але вони не хочуть взятися за розум.

— А чого це їм братися за розум, міс Кет? Адже вони тут живуть набагато краще. У такого вождя, якого ви сьогодні бачили, є своя велика держава, безмежні мисливські угіддя, він вільний, як орел у повітрі, і не тільки він, а всі його одноплемінники. Наймитів у них нема, як нема багатих і бідних; нікого там не тривожить наступний строк сплати; хоч вони іноді й голодують, коли довго не з'являються бізони, зате досхочу наїдаються, тільки-но приходять великі стада; я теж думав раніше, що вони ведуть жалюгідний спосіб життя. Але, по суті, вони живуть далеко краще, ніж наш брат. Мені б теж хотілося бути таким воїном або мисливцем, лежати на шкурі і користуватися послугами якоїсь там squaw[2].

— Хіба їм прислужують жінки?

— Не жінки, а червоношкірі баби.

Кет знову заспокоїлась. Та раптом вона здригнулася.

— Адамсе! Тут є щури?

— Чого це ви питаєте?

— В будинку щось ворушилось і шаруділо.

Адамс зазирнув крізь прочинені двері в напівтемне приміщення старого блокгауза. Столи стояли так само, як два роки тому за часів Бена. І на тому ж місці тулилася під стіною лава. На долівці безладно валялися ковдри, а на другій половині приміщення — в'язки сіна. До стін були пригвинчені кільця з ланцюгами, до яких, прив'язували коней. Прорізані в задній стіні двері вели до маленької нової прибудови — комори для боєприпасів і провіанту.

— Шаруділо? Певно, миші, міс. А єдиний щур тут — це я сам. Міссурійський щур…

— Так здалека ви прийшли сюди? Тоді ви багато дечого знаєте, і я з радістю уявляю собі вечір, коли ви мені про все розповісте. Але скажіть мені ще одне, будь ласка: хто той індієць, прив'язаний до стовпа, і чому його прив'язали?

— Тобіас? Його мають відшмагати.

— Відшмагати?

— Так. За погану розвідку. Він повинен був своєчасно попередити нас, бо виїздив саме тоді вночі, коли на вас напали.