Олександр Олександрович Розов - Серце Змії через 200 років

сказав Фрой, — відмітити у звіті?

— Авжеж. Тільки як?

— У ґрафі «спостереження поза ґрафіком» підпункт «особлива думка» вказати, що люди й окти суб’єктивно сприймають один одного, як раси одного біолоґічного виду. Через це включається інстинкт генної різноманітності — пошук сексуального партнера іншої раси.

— …Незважаючи на явну репродуктивну несумісність, — додала октиянка, — це найцікавіше: здатність сприймати критерії сексуальної привабливості іншого розумного виду з іншої частини всесвіту.

— Можливо, — погодився Фрой, — тільки краще не розвивати цю думку далі, бо з цими критеріями нічого до пуття не зрозуміло. Наприклад, ми, усі четверо, ніяким критеріям не відповідаємо. Я — занадто худий, Товстун — занадто товстий, у Оси занадто вузькі стегна, а у тебе — занадто плоскі пластини спинного панцира.

— Звідки такі глибокі знання про октиянські ідеали краси? — запитала Стріла.

— З книги вашого вченого.

— А, зрозуміло. Чоловік — це рама й мотор, а жінка — самохідний яйцемет, і вгорі у кожного здоровенний біокомп’ютер, — Стріла розвела клішні на півметра в сторони, показуючи уявну потужність розумової машини сексуального ідеалу.

— Приблизно так, — погодився Фрой.

— Нереалістичний підхід, — констатувала октиянка.

— Точно! — сказала Айра, непомітно підійшовши ззаду і шльопнувшись поміж ними, — Товстуне, греби сюди, тут у звіті про міжвидову еротику пишуть. Усі думки вже враховані, лише твоєї бракує.

10. ІНВАРІАНТИ РОЗУМУ. БЮРОКРАТІЯ ТА МОЛОДЬ

До моменту, коли виспаний Гольм з’явився в черговій рубці, культурна проґрама була в самому розпалі. Задихана і, судячи з вигляду, страшенно задоволена собою Айра сиділа на даху шатра, і відблиски лазерних променів грали на її вологій шкірі. У одній руці вона мала аркуш із якимись закарлюками, а в іншій — меґафон. Періодично вона, перекриваючи гучну дзвінку музику, щось кричала. Фрой, керуюючи октиянським каром, на малій швидкості їздив по майданчику за обома октами, неначе з метою кого-небудь з них задавити. Окти відскакували, відкочувалися і оббігали кар по колу, іноді тикаючи в його корпус довгими пластиковими жердинами.

Гольм ткнув на панелі значок виклику і строго запитав:

— Оса! Що знову за безглуздя тут твориться?

— Це не безглуздя, Бос. Ці окти показують стародавній мисливський танець, що імітує бій з велетенським хижим трепанґом…

Вона глянула на схему і крикнула в меґафон:

— Направо чверть і три об’їзди радіус сім проти годинної… Вибач, бос, у мене тут намальована карта траєкторії трепанґа, в сенсі, кара, який зображує трепанґа, і я командую Флешу, щоб він…

— Я вже зрозумів, — перебив капітан. — А чому ти знову гола й змилена, як кінь?

— Стародавній крітський танець з биком, — пояснила вона, — він описаний… назад на сім, і три об’їзди радіус сім за годинниковою… ще раз вибач, бос. Так от, танець описаний у доктора Єфремова, от ми й вирішили…

— Я не помітив, щоб він там був описаний, — знову перебив він.

— Це вже в іншій книзі, — уточнила дівчина, — ми ж вибрали книги доктора Єфремова неформальним посібником з контакту, так?

— Не йшлося про всі його книги, — заперечив Гольм.

— Управо вісімка п’ять на дев’ять… Хіба? Отже, ми не так зрозуміли.

— Атож. І це вже не вперше. А хто був биком? Теж кар?

— Ага. Знаєш, як важко було через нього стрибати? Але, Фрой сказав, що в мене непогано вийшло… Перпендикулярно така ж вісімка, і різко стоп у перехресті… Усе, зараз вони його доб’ють.

— Кого? — не зрозумів капітан.

— Трепанґа, — пояснила Айра, — це ж мисливський танець.

— А, ну, звісна річ…

І, справді, трепанґ, себто кар, був мальовниче добитий двома синхронними ударами жердин у борти. Фрой і Айра зааплодували. Майже відразу ж за спиною капітана пролунав тринькаючий сиґнал і комп повідомив: «корабель октів запросив зв’язок».

— Вмикай, — розпорядився Гольм.

— Колеґо, тобі сподобався цей танець? — запитав Шаман, з’являючись на екрані.

— Так. Дуже захоплююче.

— Саме так, — погодився октиянський капітан, — танець, який показала Оса, теж був захоплюючим. У цих древніх ритуальних рухах є щось особливе…

— Юність цивілізації? — припустив Гольм.

— Можливо, — погодився той, і, без жодного переходу, додав, — Мені прийшла інструкція з бази. Про те, як вести спілкування — контакт — співпрацю. Тобі це цікаво?

— Так. Дуже.

— Тоді я читаю: «Вам рекомендовано-прописано феноменолоґічно досліджувати цивілізацію-життєдіяльність наших партнерів і надати їм допомогу-сприяння в тих же дослідженнях стосовно нас. Схвалюється й заохочується всяке інформативне реґламентоване й самоорґанізоване спілкування між індивідами в ґрупах».

Виникла коротка пауза.

— Цікаво, вони довго думали, перш ніж це вигадати? — вимовив Гольм.

— Бюрократія, — констатував Шаман, — гіпертрофована передбачливість. Гадаю, ти скоро отримаєш дуже схожу інструкцію.

— Навіть не сумніваюся, — відповів террянин, кидаючи погляд на екран спостереження за табором.

Фрой намагався танцювати самбу зі Стрілою. Вона чесно намагалася адаптувати рухи цього танцю для своїх чотирьох лап, але не дуже в цьому досягала успіху. Фрой вимушений був здійснювати чудеса балансування, щоб не наступити своїй дамі на передні опорні лапи. Товстун і Айра, що влаштувалися поруч на здутій оболонці аеростата, раз у раз заливалися гомеричним реготом. Айра сміялася, тупала ногами і дзвінко ляскала долонями по стегнах, а Товстун блимав різноколірними смугами на тілі, як новорічна ялинка, голосно клацав клішнями і скрипів пластинами панцира.

— Цікаво, може, вони сьогодні й до спортивного скелелазіння доберуться, — сказав октиянський капітан, — азарт є, і скель навкруги досить.

— Сподіваюся, що ні, — відгукнувся Гольм, — їм слід нормально відпочити. Мабуть, я їм зараз нагадаю, що завтра за ґрафіком вибіркове дослідження шельфу.

— Припускаю, що не обов’язково опікати молодь по дрібницях, — м’яко заперечив Шаман, — робота це робота, а як відпочивати, вони самі розберуться. Без нас.

Гольм знизав плечима.

— Може, ти й маєш рацію… Оп… повідомлення. Мені теж