Олексій Миколайович Толстой - Гіперболоїд інженера Гаріна

литки, на яких по загару лишалися білі сліди, крякнув з досади:

— Що хочеш з ним, те й роби.

— Ти що ж, — спитав Шельга, — води боїшся?

Хлопчик глянув на нього без посмішки:

— Ні, не боюся.

— Чого ж тоді не хочеш купатися?

Хлопчик похнюпив голову, вперто стулив губи.

— Боїшся жилетку скидати, боїшся — вкрадуть? — запитав Шельга.

Хлопчик смикнув плечем, усміхнувся.

— Ну ось що, Іване: не хочеш купатися — справа твоя, але цю жилетку ми терпіти не можемо. Бери мою жилетку, роздягайся.

Шельга почав розстібати на собі жилетку. Іван позадкував. Зіниці його неспокійно забігали. Один раз, благаючи, глянув на Тарашкіна і все посувався боком до скляних дверей, що вели на внутрішні, темні сходи.

— Е, так ми грати не домовлялися! — Шельга підвівся, замкнув двері, вийняв ключ і сів навпроти дверей. — Ну, скидай.

Хлопчик озирався, наче звірятко. Стояв він тепер біля самісіньких дверей — спиною до скла. Брови йому нахмурилися. Нараз він рішуче скинув з себе лахміття і простягнув Шельзі:

— На, давай свою.

Та Шельга, страшенно здивований, дивився вже не на хлопчика, а повз його плече — на дверні шибки.

— Давайте, — сердито повторив Іван, — чого смієтеся? Не маленькі!

— Ну й дивак! — Шельга голосно розсміявся. — Повернись-но спиною. (Хлопчик, наче від поштовху, вдарився потилицею об скло). Повернися, все одно бачу, що у тебе на спині написано.

Тарашкін підхопився. Хлопчик легким клубочком перелетів через веранду, перекотився через поручні. Тарашкін на льоту ледве встиг схопити його. Гострими зубами Іван уп’явся йому в руку.

— От дурний! Кинь кусатися!

Тарашкін міцно притиснув його до себе. Гладив по сизій виголеній голові.

— Дикий зовсім хлопчак. Як миша, тремтить. Годі тобі, не скривдимо.

Хлопчик стих у нього в руках, тільки серце калатало. Раптом він прошепотів йому на вухо:

— Не веліть йому, не можна у мене на спині читати. Нікому не дозволено. Вб’ють мене за це.

— Та не читатимемо, нам нецікаво, — повторював Тарашкін, плачучи од сміху.

Шельга весь цей час стояв на другому кінці тераси, — кусав нігті, мружився, як людина, котра відгадує загадку. Раптом він підскочив, незважаючи на опір Тарашкіна, обернув хлопчика до себе спиною. Подив, майже жах відбився на його обличчі. Чорнильним олівцем під лопатками на худій спині хлопчака було написано розмазаними від поту, напівстертими літерами:

«Петрові Гар… Резуль…и втішні… глибину олівіну передбачаю на п’яти кіломе…ах, продовж…. пошуки, необх… допомога… Голод… поспішай експедиц…»

— Гарін, це Гарін! — закричав Шельга.

Саме тоді на подвір’я клубу, потріскуючи й стріляючи, влетів мотоциклет карного розшуку і агент крикнув знизу:

— Товаришу Шельга, вам — термінова…

Це була телеграма Гаріна з Парижа.

27

Золотий олівчик торкнувся блокнота:

— Ваше прізвище, добродію?

— П’янков-Питкевич.

— Мета ваших одвідин?

— Перекажіть містерові Роллінгу, — мовив Гарін, — що мені доручено вести переговори про відомий йому апарат інженера Гаріна.

Секретар миттю зник. За хвилину Гарін входив через горіхові двері до кабінету хімічного короля. Роллінг писав. Не підводячи очей, запропонував сісти. Потім — не підводячи очей:

— Дрібні грошові операції веде мій секретар, — кволою рукою він схопив прес-пап’є і стукнув по написаному, — проте я готовий слухати вас. Даю дві хвилини. Що нового про інженера Гаріна?

Поклавши ногу на ногу, сильно витягнуті руки — на коліно, Гарін почав:

— Інженер Гарін хоче знати, чи відомо вам докладно призначення його апарата.

— Так, — відказав Роллінг, — для промислових цілей, наскільки мені відомо, апарат являє певний інтерес. Я розмовляв де з ким із членів правління нашого концерну, — вони погодилися придбати патент.

— Апарат не призначається для промислових цілей, — різко озвався Гарін, — це апарат для руйнування. Щоправда, він успішно може слугувати металургійній та гірничій промисловості. Але нині в інженера Гаріна задуми іншого характеру.

— Політичні?

— Е… Політика мало цікавить інженера Гаріна. Він сподівається встановити саме той соціальний лад, котрий йому якнайбільше припаде до смаку.

— Де встановити?

— Скрізь, звісно, на всіх п’яти материках.

— Ого! — вигукнув Роллінг.

— Інженер Гарін не комуніст, заспокойтеся. Проте він і не зовсім ваш. Повторюю — у нього широчезні задуми. Апарат інженера Гаріна дає йому можливість здійснити найбуйнішу фантазію. Апарат уже збудовано, його можна демонструвати хоч би й сьогодні.

— Гм! — мовив Роллінг.

— Гарін стежив за вашою діяльністю, містере Роллінг, і вважає, що у вас непоганий розмах, але вам не вистачає великої ідеї. Ну — хімічний концерн. Ну — повітряно-хімічна війна. Ну — перетворення Європи на американський ринок… Все це дрібно, немає центральної ідеї. Інженер Гарін пропонує вам співробітництво.

— Ви чи він — божевільний? — спитав Роллінг.

Гарін зареготав, сильно потер пальцем збоку носа.

— Бачите — добре вже й те, що ви слухаєте мене не дві, а дев’ять з половиною хвилин.

— Я готовий запропонувати інженерові Гаріну п’ятдесят тисяч франків за патент його винаходу, — сказав Роллінг, знову беручись писати.

— Пропозицію треба розуміти так: силою або хитрощами ви маєте намір захопити апарат, а з Гаріним обійтися так само, як з його помічником на Крестовському острові?

Роллінг швидко поклав перо, тільки дві червоні плями на його щелепах видали хвилювання. Він узяв з попільнички сигару, що ще диміла, одкинувся в крісло і подивився на Гаріна помутнілими очима, які нічого не виражали.

— Коли припустити, що саме так я маю намір вчинити з інженером Гаріним, що з цього випливає?

— Випливає те, що Гарін, певно, помилився.